Постанова 4873 № 911/1160/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" лютого 2021 р. Справа№ 911/1160/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Гаврилюка О.М. Коротун О.М. розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року (повний текст складено 30.09.2020 року) у справі № 911/1160/20 (суддя: Третьякова О.О.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №85" про стягнення 103 947,75 грн без виклику представників сторін ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №85" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 103947,75 грн, з яких 79393,66 грн пені, 7375,54 грн 3% річних та 17178,55 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема не застосував до спірних правовідносин правову позицію Вищого господарського суду України викладену у постанові від 26.04.2017 року у справі №914/1111/16. Так, скаржник вказав, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2020 року справу № 911/1160/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г. На стадії відкриття апеляційного провадження суддею Майданевичем А.Г., заявлено самовідвід від розгляду справи №911/1160/20 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що близький родич судді працює в Акціонерному товаристві "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року заяву про самовідвід судді Майданевича А.Г. задоволено. Матеріали справи № 911/1160/20 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2020 року, було сформовано нову колегію для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/1160/20 у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун., Ткаченко Б.О. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/1160/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Гаврилюк О.М Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 року апеляційну Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у справі № 911/1160/20 залишено без руху. Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору, відповідно до чинного законодавства. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у справі №911/1160/20. Призначив до розгляду апеляційну Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у справі №911/1160/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 01.12.2020 року. Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.12.2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 перейменоване в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник), та Державне підприємство "Підприємство Бучанської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області №85", яке в подальшому було перейменоване на Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №85" (споживач), було укладено договір №1106/16-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Згідно п.1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідно до п.1.3 договору за останнім постачається газ власного видобутку (видобутий на території України), а в разі його нестачі, імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений на митну територію України). Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 31.12.2015 року п.1.3 договору викладено в наступній редакції: за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезеного на митну територію України Публічною акціонерного компанією Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"). Додатковою угодою №2 до договору постачання природного газу від 29.01.2016 року п.1.3 договору викладено в наступній редакції: за цим договором може бути поставлений газ власного видобутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України). Відповідно до п.2.1, п.п.2.1.1 договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) газ обсягом до 238 тис.куб.м у тому числі по місяцях: січень-86 тис.куб.м; лютий-80 тис.куб.м; березень-72 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, викладених в п.1.2 цього договору. Згідно п. 3.1 договору постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 31.12.2015 року п.3.1 договору викладено в наступній редакції: постачальник передає споживачу газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ "Укртрансгаз" або у точці балансового розмежування (для об`єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ "Укртрансгаз"). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Відповідно до п.3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Згідно з п.5.1 договору регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року №758. Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 31.12.2015 року п.5.1 договору викладено в наступній редакції: регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року №758. Тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" установлюються Національною комісією, щзо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і є обов`язковими за цим договором з моменту введення їх в дію. Відповідно до п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 гривень, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ-2%; податок на додану вартість за ставкою-20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу-1806,15 грн, крім того ПДВ-20% - 361,23 грн, всього з ПДВ-2167,38 грн. Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 31.12.2015 року п.5.2 договору викладено в наступній редакції: ціна за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ-2%; податок на додану вартість за ставкою-20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" - 197,5 грн, крім того ПДВ-20%, а всього з ПДВ - 237,00 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 1968,24 грн, крім того ПДВ-20%, всього з ПДВ - 2361,89 грн. Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п.6.3 договору при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Розділом 12 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій. Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме від 31.01.2016 року на суму 245074,22 грн, від 29.02.2016 року на суму 159647,10 грн, від 31.03.2016 року на суму 141996,71 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств (наявні в матеріалах справи). З наданих позивачем виписок з рахунку позивача та розрахунку заборгованості вбачається, що оплата за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 року на загальну суму 245074,22 грн здійснена відповідачем в повному обсязі, що не заперечується скаржником, а саме: - сума 115,00 грн сплачена 12.03.2016 року; - сума 30000,00 грн сплачена 04.04.2016 року; - сума 31000,00 грн сплачена 07.04.2016 року; - сума 53603,03 грн сплачена 14.04.2016 року; - сума 5000,00 (з призначенням за лютий 2016 позивачем зарахована за січень 2016) сплачена 29.04.2016 року; - сума 20000,00 сплачена 31.05.2016 року; - сума 30000,00 грн сплачена 03.06.2016 року; - сума 33000,00 грн сплачена 15.06.2016 року; - сума 42356,19 грн сплачена 26.10.2016 року); - за актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 року на загальну суму 159647,10 грн здійснена відповідачем в повному обсязі 26.10.2016 року та за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 року на загальну суму 141996,71 грн здійснена відповідачем в повному обсязі 26.10.2016 року. Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач сплачував за переданий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених договором (докази оплати містяться в матеріалах справи), остаточно розрахувався лише 26.10.2016 року, а, отже, неналежним чином виконував свої договірні зобов`язання. Відповідно до п.8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Згідно п.8.2 договору у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України). За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ст. 691 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Приписами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Так, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Згідно ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов`язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач сплачував за переданий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених договором, остаточно розрахувався лише 26.10.2016 року, а, отже, неналежним чином виконував свої договірні зобов`язання. В той же час, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Згідно ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організацій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (ч.1 ст.3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"). Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 було затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користуванню зазначеним реєстром (далі - порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року. Водночас ч.3 ст.7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Отже, вимоги позивача про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань є такими, що протирічать спеціальним вимогам Закону. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16, від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16, від 03.04.2018 року у справі № 904/11325/16, від 02.05.2018 року у справі № 914/102/17, від 15.05.2018 року у справі № 908/3126/16, від 30.05.2018 року у справі № 908/2055/17, від 14.01.2019 року у справі № 904/1615/18. Вибіркове цитування скаржником, зокрема, окремих положень постанови Вищого господарського суду України у справі №914/1111/16 з метою довільного тлумачення відповідних норм матеріального права на свою користь апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки імперативного узалежнення можливості застосування ч.3 ст.7 Закону України 1730-VIII від 03.11.2016 року від включення відповідача до відповідного Реєстру підприємств за змістом вказаної постанови Верховним судом не сформульовано. При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємство, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірними, оскільки дана стаття не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому факт не включення відповідача до реєстру на дані правовідносини не впливає. Водночас, факт включення чи невключення відповідача до даного реєстру не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки не впливає на вирішення даного спору з огляду на наступне. За таких обставин, та враховуючи, що відповідач повністю сплатив заборгованість за січень 2016 року, лютий 2016 року та березень 2016 року за спожитий природний газ 26.10.2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у справі № 911/1160/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2020 року у справі №911/1160/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/1160/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді О.М. Гаврилюк О.М. Коротун