Постанова 4809 № 397/448/20

ПОСТАНОВА Іменем України 03 лютого 2021 року м. Кропивницький справа № 397/448/20 провадження № 22-ц/4809/247/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В., секретар судового засідання Кравченко Я. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Касьян Микола Степанович, відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Головатюк Сергій Анатолійович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Касьяна Миколи Степановича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року у складі головуючого судді Мирошниченка Д. В. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 22.04.2020 адвокат Касьян М. С., який дії в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3520583500:02:000:5032, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 15.01.2019, зареєстрований в реєстрі за №

153. Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.06.2018 позивачем видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. за №794 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які мали оформити документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею до 2,0 га та здійснити пошук особи, що візьме вказану земельну ділянку в оренду зі сплатою орендної плати в розмірі 7000.00 грн щороку. Іншої домовленості встановлено не було. В січні 2020 було з`ясовано, що на підставі виданої довіреності та відповідно до наказу Головного управління Дергеокадастру в Кіровоградській області № 11-7380/14-18-СГ від 05.11.2018 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» на ім`я позивача оформлене право власності земельної ділянки кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.07.2019 № 172826592, земельна ділянка відповідно до договору купівлі - продажу від 15.01.2019, зареєстрованого в реєстрі за № 153, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю. перейшла у власність ОСОБА_2 . Згідно інформації відділу в Олександрівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в подальшому надійшла заява про державну реєстрацію земельної ділянки шляхом об`єднання земельних ділянок, під час розгляду вказаної заяви державним кадастровим реєстратором скасовано державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, яка належала позивачу шляхом її об`єднання та присвоєно новий кадастровий номер 3520583500:02:001:5210 власником якої є відповідач. У зв`язку з шахрайськими діями довірених осіб позивач скасував видану довіреність від 11.06.2018. Вважає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений з порушенням діючого законодавства та підлягає визнанню недійсним. Також вказує на злочинну домовленість представника та іншої сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки позивач не знав, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка, не збирався здійснювати продаж земельної ділянки та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж. Окрім того зазначає, що з позивачем не погоджувались умови продажу земельної ділянки, в тому числі і інша сторона договору, вартість земельної ділянки. Позивач не отримував кошти в результаті укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. За таких обставин, з метою повернення вказаної земельної ділянки позивач звернувся з цим позовом і просив визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки. Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення представником ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем видана позивачем довіреність була чинною. Суду не надано доказів того, що на час видання довіреності він не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати, питання про визнання довіреності недійсною він не порушував. Доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем, не є обгрунтованими, дії його представника повністю охоплюються зазначеними в довіреності правами, якими його уповноважив позивач, інших обставин, які б слугували підставами для визнання оспорюваного договору недійсним згідно чинного законодавства, не встановлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Адвокат Касьян М. С., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вказує, щоОСОБА_1 було видано довіреність на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І. А. за реєстровим номером

794. Під час посвідчення довіреності позивача запевнили, що мова не йде про продаж земельної ділянки, оскільки діє мораторій на відчуження землі сільськогосподарського призначення. Проте, ОСОБА_1 дізнався, що земельну ділянку йому не тільки виділено у власність та зареєстровано на його ім`я, а вже і продано без його відома. В лютому 2020 року представником заявника, відповідно до документів отриманих у відповідь на адвокатський запит, було з`ясовано, що на підставі виданої довіреності та відповідно до наказу Головного управління Держегокадастру в Кіровоградській області № 11-7380/14-18-СГ від 05.11.2018 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» позивач став власником земельної ділянки кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Вказана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим № 153 від 15.01.2019 перейшла у власність ОСОБА_2 . Після оформлення договору купівлі-продажу від відповідача, за інформацією відділу в Олександрійському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, надійшла заява про об`єднання земельної ділянки 3520583500:02:000:5032 та інших в одну. Під час розгляду даної заяви державним кадастровим реєстратором присвоєно об`єднаній земельній ділянці новий кадастровий номер 3520583500:02:001:5210, що підтверджується наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 29-11-0.2-3947/2-20 від 02.04.2020. Відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти України відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3520583500:02:000:5032 не знайдено, у зв`язку з об`єднанням декількох сусідніх земельних ділянок і присвоєнням їм нового кадастрового номера. Позивач не згоден з висновками суду першої інстанції щодо відсутності в діях представника позивача по довіреності та відповідача зловмисною домовленості та недоведеності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. Стверджує, що своєї згоди на продаж не давав, був проти продажу земельної ділянки, грошові кошти не отримував, не був обізнаний, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка, не збирався продавати земельну ділянку, був упевнений, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути відчужена у зв`язку з дією мораторію, з ним не погоджувались умови продажу земельної ділянки, зокрема інша сторона договору, вартість земельної ділянки. Позивач не отримував кошти в результаті укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки. Наголошує, що на час підписання довіреності з позивачем узгоджувалися суттєві умови лише договорів оренди землі, які існували на той час, та до яких відносилися строк дії договорів, розмір орендної плати та право кожній з його сторін в односторонньому порядку розірвати договори, проте довірені особи без його згоди уклали договір купівлі - продажу належної позивачу земельноїділянки, на вкрай невигідних для власника умовах. Фактично він як власник проданої проти його волі земельної ділянки позбавлений права на користування та розпорядження належним йому майном, що є порушенням частини першої статті 320 ЦК України. Довірені особи, укладаючи спірні договори купівлі-продажу діяли в інтересах ОСОБА_2 , оскільки в подальшому декілька земельних ділянок, власники яких уповноважували цих же осіб, були продані ОСОБА_2 , тому оспорений договір має бути визнаний недійсним з підстав порушення частини першої статті 232 та частини третьої статті 238 ЦК України. Крім того, нормативна грошова оцінка земельних ділянок на території Олександрівського району складає близько 50 000 гривень, а земельна ділянка позивача продана за 8 000 гривень, що свідчить про навмисно занижену суму продажу. Отже, договір купівлі-продажу, що укладений договір купівлі-продажу суперечить частині восьмій ст. 128 Земельного кодексу України, вимогам норм Закону України "Про оцінку земель", Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Методики грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1531. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Представник відповідача адвокат Головатюк С. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши представника позивача адвоката Касьяна М. С., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача адвоката Головатюка С. А., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Згідно довіреності від 11.06.2018, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А., реєстровий номер 794, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 представляти його інтереси, як учасника антитерористичної операції, у будь-яких органах, установах підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, а також у судах усіх інстанцій, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у будь-яких органах влади та місцевого управління, в тому числі, але не виключно, в сільських, селищних, міських радах, в органах райдержадміністрації, в органах бюро технічної інвентаризації, перед суб`єктами господарювання, в податкових органах, перед фізичними особами-підприємцями, в експертних установах, у всіх відповідних органах державної влади та управління, в тому числі в Управлінні земельних ресурсів, в органах Держгеокадастру, в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в органах Укрдержреєстру, в органах юстиції, в органах нотаріату, в інших компетентних службах, установах та організаціях з питань виділення, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності та отримання на його ім`я свідоцтва про право власності, витяг та/або інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території України, при цьому конкретне місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межі, площу та будь-які інші умови представники вправі визначати на власний розсуд; надав їм право користування та розпорядження цією земельною ділянкою (укладати та підписувати договори купівлі-продажу, міни, договори емфітевзису, оренди, суперфіцію, а також будь-які інші цивільно-правові угоди, дозволені законодавством України) за ціну та на умовах за власним розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо представники вправі визначати самостійно згідно їх попередніх домовленостей (а.с. 7). За вказаною довіреністю представники мали право: вчиняти від імені позивача будь-які дії, спрямовані на реалізацію його права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, заявляти клопотання, подавати від його імені документи, заяви відповідного змісту, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), в тому числі заяви, подання яких передбачено чинними нормативно-правовими актами та діючим законодавством про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: одержувати оформлені довідки, витяги, дозволи та документи в тому числі щодо оцінки земельної ділянки: одержувати оформлені довідки, витяги, дозволи та документи, в тому числі щодо оцінки земельної ділянки, про відсутність (наявність) обтяжень (обмежень), тощо; замовляти проведення експертної грошової та нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; замовляти та отримувати оформлену на його ім`я будь-яку проектно-технічну документацію, плани, займатись питанням присвоєння кадастрового номера для земельної ділянки, отримувати витяги з Державного земельного кадастру; отримати на його ім`я свідоцтво на право власності на земельну ділянку, зареєструвати отримані документи у відповідних органах, в тому числі в органі по державній реєстрації речових прав на нерухоме майно, отримати витяг та/або інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; … подавати від його імені заяви, в тому числі, але не виключно, заяви про його сімейний стан, заяви щодо правового статусу земельної ділянки, заяви про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, заяви про реєстрацію іншого речового права, а також будь-які інші заяви, передбачені Сімейним кодексом України та чинним законодавством про нотаріат, а також законодавством в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю: одержувати чи подавати необхідні довідки та інші документи, оформлені на його ім`я (довідки, витяги, дозволи акти, тощо), розписуватися від його імені, в тому числі підписати договори оренди земельних ділянок, договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки, емфітевзису, суперфіцію, тощо, отримувати належні йому за результатами договорів грошові кошти, отримувати від його імені орендну плату за користування земельними ділянками згідно укладених договорів оренди, одержати належні йому примірники договорів, сплачувати належну з нього плату за оформлення вищевказаних договорів; одержувати будь-які інші документи, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю; сплачувати та отримувати належні йому платежі, в тому числі державне мито, адміністративний збір, податки та інші обов`язкові платежі, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю, та виконувати всі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень, та які б належало виконувати йому, якби він самостійно займався зазначеними питаннями. Довіреність була видана позивачем строком на п`ять років, до 11.06.2023 (а.с. 75-76). З копії скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірки дійсності довіреності) № 41878383, наданого 21.05.2020 приватним нотаріусом Бабіч Л.Ю, вбачається, що у вказаному реєстрі міститься запис про довіреність на представництво, з правом користування та розпорядження земельною ділянкою посвідчену 11.06.2018 приватним нотаріусом Рукавіциним І.А, номер у реєстрі нотаріальних дій -

794. На момент звернення позивача з цим позовом до суду довіреність була чинною (а.с. 74). Згідно наказу від 05.11.2018 №11-7380/14-18-СГ, виданого Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер (3520583500:02:000:5032) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Красносілківської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (а.с. 8,42). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності право власності на земельну ділянку за позивачем зареєстровано Созонівською сільською радою Кіровоградської області 16.11.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 1695657335205, номер запису про право власності - 28949986 (а.с. 42). Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.01.2019, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бабіч Л. Ю., ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11.06.2018, продав земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 24.09.2018 Бабіч Л. Ю., приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу за реєстровим № 4499 (а.с. 40-41, 77-78). Станом на дату укладення вказаного договору купівлі-продажу видана ОСОБА_1 довіреність від 11.06.2018 була дійсна, і останнім не відкликана. Відповідно до копії розписки від 11.06.2018 ОСОБА_1 отримав суму коштів у готівковій формі в розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот гривень) в якості розрахунку за земельну ділянку. Зазначив, що претензій не має (а.с. 73). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України). Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України). Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України). Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно ч. 1 ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України). Як передбачено ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В силу ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутністю. Правовим наслідком укладення особою правочину з дефектом волі є недійсність цього правочину, в тому числі на підставі ст. 232 ЦК України. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 1 статті 232 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилався як на підставу своїх вимог на норми ст. 232 ЦК України і зазначав, що спірний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_3 , який діяв в його інтересах на підставі довіреності, та відповідача ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його представник за довіреністю ОСОБА_3 , укладаючи спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, не мав таких повноважень, діяв обманним шляхом, всупереч інтересам довірителя, а також у своїх та покупця інтересах. Доводи апеляційної скарги, про те, що позивач не уповноважував довіреністю ОСОБА_3 на продаж спірної земельної ділянки, тому що про цю земельну ділянку, право власності щодо якої виникло після дати видачі довіреності, не знав, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються довіреністю від 11.06.2018 згідно якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зокрема, оформлювати на його ім`я земельну ділянку, підписувати від його імені договори купівлі-продажу земельної ділянки та отримувати належні йому за результатами договорів грошові кошти, строк довіреності до 11.06.2023 (а.с.7). Так відповідно до вказаної довіреності позивач уповноважив зокрема ОСОБА_3 представляти його інтереси з усіма необхідними повноваженнями у відповідних підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, зокрема, з питань виділення, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності та отримання на його (позивача) ім`я свідоцтва про право власності, витяг та/або інформаційну довідку з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території України, при цьому конкретне місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межі, площу та будь-які інші умови представники вправі визначати на власний розсуд; після чого надає їм право користування та розпорядження цією земельною ділянкою (укладати та підписувати договори купівлі-продажу, міни, договори емфітевзису, оренди, суперфіцію, а також будь-які інші цивільно-правові угоди, дозволені законодавством України) за ціну та на умовах за власним розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо, представники вправі визначати самостійно згідно попередніх домовленостей. Виходячи з зазначеного, зокрема ОСОБА_3 був уповноважений на оформлення права власності на спірну земельну ділянки за позивачем, а також на її продаж. Для цього йому надано право, зокрема підписувати документи, та правочини цивільно-правового характеру. Тобто довіреність відповідає дійсним намірам позивача створити відповідні юридичні наслідки. Вказану довіреність недійсною не визнано. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що волевиявлення позивача на укладання спірного договору земельної ділянки було дійсним. А тому доводи позивача про те, що під час укладання спірного правочину не було його волевиявлення на відчуження земельної ділянки є необґрунтованими. Крім того позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що посвідчену нотаріусом довіреність отримано в незаконний спосіб. Доводи щодо наявності в момент укладення оспорюваного правочину умислу в діях представника позивача: представник усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, грунтуються на припущеннях. Згідно підписаної 11.06.2018 ОСОБА_1 розписки, останній отримав кошти в сумі 7500 грн в якості розрахунку за земельну ділянку, претензій не має (а.с.73). Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Згідно зі ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Правочин - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.01.2019 вчинено представником позивача на підставі дійсної (не відкликаної) на час його укладення довіреності від 11.06.2018, якою ОСОБА_1 уповноважив зокрема ОСОБА_3 самостійно від його імені вчиняти правочини, в тому числі купівлі-продажу, за ціну та на умовах за власним розсудом. Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка продана без відома та згоди ОСОБА_1 , з самого початку він був проти продажу земельної ділянки, грошові кошти від продажу не отримував, не знав, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка, та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж, з ним не погоджувались умови продажу земельної ділянки та вартість земельної ділянки, спростовуються наявною у матеріалах справи копією довіреності (а.с.7), яка була чинною на момент вчинення оспорюваного правочину та позивачем в судовому порядку не оскаржувалась, в також копією розписки про отримання ОСОБА_1 коштів за земельну ділянку (а.с.73). Позивачем не доведені обставини щодо наявності умислу в діях його представника, а саме усвідомлення представником, що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості його представника з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя сторони договору купівлі-продажу земельної ділянкивід 15.01.2019, вчиненого на підставі виданої позивачем довіреності від 11.01.2019. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилався на дію в Україні мораторію на продаж землі, що на його думку також дає підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним. Ці доводи є безпідставними та відхиляються судом з огляду на таке. Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором купівлі-продажу. Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору купівлі продажу, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель» від 6 жовтня 2016 року № 1669-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2018 року, згідно із Законом України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII - до 1 січня 2019 року, а згідно із Законом України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 20 грудня 2018 року № 2666-VIII, який опубліковано 15.02.2019 у газеті ВВР №7 - до 1 січня 2020 року. Так на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.01.2019 діяла норма п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення не раніше 1 січня 2019 року, тобто спірний договір укладено з дотриманням вказаної норми кодексу. Крім того, згідно статті 19 ЗК України землі сільськогосподарського призначення визначені як окрема категорія земель. Землями сільськогосподарського призначення Кодекс визнає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Наведене свідчить, що визначення поняття «землі сільськогосподарського призначення» насамперед пов`язано з використанням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції, що зумовлено їх природними властивостями. Стаття 22 ЗК України визначає види використання сільськогосподарських земель, які відповідають їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Згідно частини першої статті 23 ЗК України землі повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Пріоритетність правового режиму цих земель передбачає необхідність їх цільового використання. Виходячи з вищезазначених норм, обмеження щодо відчуженням земельних ділянок не поширюється на право приватної власності на земельні ділянки іншого призначення (виду використання), які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Тому колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо поширення мораторію на відчуження земельної ділянки позивача, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства і не є земельною часткою (паєм). Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права, правомірно відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян М. С., до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 15.01.2019 за його необґрунтованістю та недоведеністю вимог. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Касьяна Миколи Степановича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. І. Чельник В. В. Черненко