Постанова КЦС ВС № 397/448/20

Постанова Іменем України 24 червня 2022 року м. Київ справа № 397/448/20 провадження № 61-4966св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року у складі судді Мирошниченка Д. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Чельник О. І., Черненка В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним. Позов обґрунтовував тим, що 11 червня 2018 року ним видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. за № 794 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які мали оформити документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею до 2,0 га та здійснити пошук особи, що візьме зазначену земельну ділянку в оренду зі сплатою орендної плати в розмірі 7 000,00 грн щороку. Іншої домовленості встановлено не було. У січні 2020 року він з`ясував, що на підставі виданої довіреності та відповідно до наказу Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 05 листопада 2018 року № 11-7380/14-18-СГ на його ім`я оформило право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, загальною площею 2,0 га) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 липня 2019 року № 172826592, земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу від 15 січня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 153, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю. перейшла у власність ОСОБА_2 . Відповідно до інформації відділу в Олександрівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в подальшому надійшла заява про державну реєстрацію земельної ділянки шляхом об`єднання земельних ділянок. Під час розгляду зазначеної заяви державний кадастровий реєстратор скасував державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3520583500:02:000:5032, яка йому належала, шляхом її об`єднання та надав їй новий кадастровий номер 3520583500:02:001:5210, власником якої зазначив відповідача. У зв`язку з шахрайськими діями довірених осіб він скасував видану довіреність від 11 червня 2018 року. Вважає домовленість представника та іншої сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки злочинною, оскільки він не знав, що на його ім`я оформлена земельна ділянка, не збирався здійснювати продаж земельної ділянки та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж. Зазначив, що з ним не погоджували умови продажу земельної ділянки, зокрема інша сторона договору, вартість земельної ділянки. Кошти за договором купівлі-продажу земельної ділянки він не отримав. Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3520583500:02:000:5032, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Красносілківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 15 січня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за №

153. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Олександрівський районний суд Кіровоградської областірішенням від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення представником ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем, видана позивачем довіреність була чинною. Суду не надано доказів того, що на час видання довіреності він не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати, питання про визнання довіреності недійсною він не порушував. Доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем, є необґрунтованими, дії його представника повністю охоплюються зазначеними в довіреності правами, якими його уповноважив позивач, інших обставин, що є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним згідно чинного законодавства, не встановлено. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції На рішення суду першої інстанції адвокат Касьян М. С., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Кропивницький апеляційний суд постановою від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу залишив без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року залишив без змін. Суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що його представник за довіреністю ОСОБА_3 , укладаючи спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, не мав таких повноважень, діяв обманним шляхом, всупереч інтересам довірителя, а також у своїх та покупця інтересах. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не уповноважив довіреністю ОСОБА_3 на продаж спірної земельної ділянки, тому що про цю земельну ділянку, право власності щодо якої виникло після дати видачі довіреності, не знав, не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються довіреністю від 11 червня 2018 року згідно якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зокрема, оформлювати на його ім`я земельну ділянку, підписувати від його імені договори купівлі-продажу земельної ділянки та отримувати належні йому за результатами договорів грошові кошти, строк довіреності до 11 червня 2023 року. Вважає, що волевиявлення позивача на укладання спірного договору земельної ділянки було дійсним. Отже, доводи позивача про те, що під час укладання спірного правочину не було його волевиявлення на відчуження земельної ділянки є необґрунтованими. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що посвідчену нотаріусом довіреність отримано в незаконний спосіб. Апеляційний суд виходив з недоведеності умислу в діях представника, а саме усвідомлення представником, що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості його представника з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Касьян в інтересах ОСОБА_1. , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статті 232 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивував тим, що: позивач не знав, що на його ім`я оформлена земельна ділянка; позивач не збирався здійснювати продаж земельної ділянки та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж, адже повірені особи його запевнили про дію мораторію на продаж земель в Україні, дане твердження було переконливим для позивача зважаючи на низький рівень правової обізнаності та телевізійні новини про скасування дії даного мораторію в Україні в майбутньому; позивач не знав, що мораторій не поширюється на землі для ведення особистого селянського господарства; з позивачем не погоджувались умови продажу земельної ділянки, в тому числі інша сторона договору, вартість земельної ділянки; позивач не отримав кошти унаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки; укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки не відповідає вимогам податкового законодавства України, а зазначена в договорі ціна земельної ділянки є в рази нижчою її нормативно-грошової оцінки та цін за аналогічні земельні ділянки. Відзив на касаційну скаргу У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Зазначає, що представник за зазначеною довіреністю був уповноважений, зокрема, укладати та підписувати договори купівлі-продажу щодо земельної ділянки. Також, матеріали справи не містять жодного доказу про те, що представник діяв всупереч волі позивача. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вчиняючи правочин, предметом якого є спірна земельна ділянка, представник позивача діяв в межах чинного законодавства з урахуванням повноважень, наданих позивачем на підставі довіреності. Зазначив, що при укладенні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка земельних ділянок, а не нормативно-грошова оцінка. При укладенні спірного договору експертна грошова оцінка не є обов`язковою. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що згідно довіреності від 11 червня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А., реєстровий номер 794, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 представляти його інтереси, як учасника антитерористичної операції, у будь-яких органах, установах підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, а також у судах усіх інстанцій, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у будь-яких органах влади та місцевого управління, в тому числі, але не виключно, в сільських, селищних, міських радах, в органах райдержадміністрації, в органах бюро технічної інвентаризації, перед суб`єктами господарювання, в податкових органах, перед фізичними особами-підприємцями, в експертних установах, у всіх відповідних органах державної влади та управління, в тому числі в Управлінні земельних ресурсів, в органах Держгеокадастру, в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в органах Укрдержреєстру, в органах юстиції, в органах нотаріату, в інших компетентних службах, установах та організаціях з питань виділення, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності та отримання на його ім`я свідоцтва про право власності, витяг та/або інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території України, при цьому конкретне місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межі, площу та будь-які інші умови представники вправі визначати на власний розсуд; надав їм право користування та розпорядження цією земельною ділянкою (укладати та підписувати договори купівлі-продажу, міни, договори емфітевзису, оренди, суперфіцію, а також будь-які інші цивільно-правові угоди, дозволені законодавством України) за ціну та на умовах за власним розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо представники вправі визначати самостійно згідно їх попередніх домовленостей (а. с. 7). За вказаною довіреністю представники мали право: вчиняти від імені позивача будь-які дії, спрямовані на реалізацію його права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, заявляти клопотання, подавати від його імені документи, заяви відповідного змісту, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), в тому числі заяви, подання яких передбачено чинними нормативно-правовими актами та діючим законодавством про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: одержувати оформлені довідки, витяги, дозволи та документи в тому числі щодо оцінки земельної ділянки: одержувати оформлені довідки, витяги, дозволи та документи, в тому числі щодо оцінки земельної ділянки, про відсутність (наявність) обтяжень (обмежень), тощо; замовляти проведення експертної грошової та нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; замовляти та отримувати оформлену на його ім`я будь-яку проектно-технічну документацію, плани, займатись питанням присвоєння кадастрового номера для земельної ділянки, отримувати витяги з Державного земельного кадастру; отримати на його ім`я свідоцтво на право власності на земельну ділянку, зареєструвати отримані документи у відповідних органах, в тому числі в органі по державній реєстрації речових прав на нерухоме майно, отримати витяг та/або інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; … подавати від його імені заяви, в тому числі, але не виключно, заяви про його сімейний стан, заяви щодо правового статусу земельної ділянки, заяви про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, заяви про реєстрацію іншого речового права, а також будь-які інші заяви, передбачені Сімейним кодексом України та чинним законодавством про нотаріат, а також законодавством в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю: одержувати чи подавати необхідні довідки та інші документи, оформлені на його ім`я (довідки, витяги, дозволи, акти, тощо), розписуватися від його імені, в тому числі підписати договори оренди земельних ділянок, договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки, емфітевзису, суперфіцію, тощо, отримувати належні йому за результатами договорів грошові кошти, отримувати від його імені орендну плату за користування земельними ділянками згідно укладених договорів оренди, одержати належні йому примірники договорів, сплачувати належну з нього плату за оформлення вищевказаних договорів; одержувати будь-які інші документи, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю; сплачувати та отримувати належні йому платежі, в тому числі державне мито, адміністративний збір, податки та інші обов`язкові платежі, необхідність в яких виникне в ході виконання повноважень за цією довіреністю, та виконувати всі інші юридично значимі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень, та які б належало виконувати йому, якби він самостійно займався зазначеними питаннями. Довіреність була видана позивачем строком на п`ять років, до 11 червня 2023 року (а. с. 75-76). З копії скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірки дійсності довіреності) № 41878383, наданого 21 травня 2020 року приватним нотаріусом Бабіч Л. Ю, вбачається, що у вказаному реєстрі міститься запис про довіреність на представництво, з правом користування та розпорядження земельною ділянкою посвідчену 11 червня 2018 року приватним нотаріусом Рукавіциним І. А, номер у реєстрі нотаріальних дій

794. На час звернення позивача з цим позовом до суду довіреність була чинною (а. с. 74). Згідно з наказом від 05 листопада 2018 року № 11-7380/14-18-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі: рілля площею 2,0 га, кадастровий номер 3520583500:02:000:5032 із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Красносілківської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (а. с. 8, 42). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності право власності на земельну ділянку за позивачем зареєстровано Созонівською сільською радою Кіровоградської області 16 листопада 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 1695657335205, номер запису про право власності - 28949986 (а. с. 42). Згідно з копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 січня 2019 року, ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 11 червня 2018 року, продав земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3520583500:02:000:5032, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_7 також за нотаріально посвідченою довіреністю (а. с. 40-41, 77-78). На час укладення зазначеного договору купівлі-продажу видана ОСОБА_1 довіреність від 11 червня 2018 року була дійсна, і останнім не скасована і не відкликана. Відповідно до копії розписки від 11 червня 2018 року ОСОБА_1 отримав суму коштів у готівковій формі в розмірі 7 500 грн в якості розрахунку за земельну ділянку. Зазначив, що претензій не має (а. с. 73).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статті 232 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц). Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відмовляючи в задоволенні у позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час укладення представником ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем видана позивачем довіреність була чинною. Вважав, що суду не надано доказів того, що на час видання довіреності він не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати, питання про визнання довіреності недійсною він не порушував. Доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем оцінив як необґрунтовані, оскільки дії його представника повністю охоплюються зазначеними в довіреності повноваженнями, інших обставин, що є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним згідно чинного законодавства, місцевий суд не встановив. Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У статті 6 ЦК України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено статтею 627 ЦК України. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України). Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦК України). Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, що встановлено статтею 239 ЦК України. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Стаття 232 ЦК України регулює правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною: правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Отже, правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є оспорюваним. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Вищезазначені процесуальні норми передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Суди встановили, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 січня 2019 року вчинено представником позивача на підставі дійсної (не відкликаної) на час його укладення довіреності від 11 червня 2018 року, якою ОСОБА_1 уповноважив, зокрема ОСОБА_3 самостійно від його імені вчиняти правочини, в тому числі купівлі-продажу, за ціну та на умовах за власним розсудом. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем добровільно видано довіреність, якою він уповноважив, зокрема ОСОБА_3 укладати, підписувати договір купівлі-продажу щодо земельної ділянки, при цьому ОСОБА_3 діяв не в особистих інтересах, а в інтересах позивача, а також враховуючи, що позивачем не доведено зловмисної домовленості між ОСОБА_3 (представником) та ОСОБА_2 (покупцем), отже позивачем не доведено підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 15 січня 2019 року недійсним, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, позивачем не доведено, що оспорений договір купівлі-продажу укладений представником на невигідних для нього умовах і такий договір суперечить його інтересам. Видаючи довіреність, позивач мав усвідомлювати, що наділив, зокрема ОСОБА_3 правом, зокрема, продажу зазначеної земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, тому доводи касаційної скарги є безпідставними. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2021 року в справі № 383/304/20 та від 19 листопада 2021 року в справі № 383/302/20. Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц є необґрунтованим з огляду на наступне. У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що встановивши, що позивачем не доведено підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 30 грудня 2009 року недійсним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Отже, у справі, що переглядається, та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц зроблені аналогічні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання правочину недійсним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська