Постанова 4811 № 461/5191/20

Справа № 461/5191/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф. Провадження № 22-ц/811/3108/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Симець В.І., з участю: представника АТ «Ідея Банк» - Заставної О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - в с т а н о в и в: В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обгрунтування позовних вимог покликалася на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем виконавчий напис №731 від 21.04.2020 року вчинено з порушенням норм Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. На думку позивача, Приватним нотаріусом Остапенко Є.М. при вчиненні спірного виконавчого напису не перевірено безспірність заборгованості та не встановлено, який строк минув з дня виникнення права вимоги. Таким чином, на час вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Остапенко Є.М. про стягнення з Позивача на користь АТ «Ідея Банк» грошових коштів у розпорядженні нотаріуса не було всіх необхідних документів, які підтверджують безспірність заборгованості, тобто, спірний виконавчий напис вчинено з порушенням норм Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, у зв`язку з чим підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Вважає, що рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Звертає увагу, що кредитний договір не посвідчений нотаріально. Оскільки постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в тому числі в частині стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Таким чином, на сьогодні вчинення нотаріусами виконавчих написів щодо стягнення заборгованості можливе виключно за договорами, які посвідчені нотаріально. Також зазначає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, проте на момент вчинення виконавчого напису пункт 2 Переліку було визнано незаконним. Просить рішення суду скасувати та винести постанову, якою визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню та вирішити питання про судові витрати. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Ідея Банк» - Заставної О.В. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний виконавчий напис, вчинений 21.04.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за №731 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості згідно Кредитного договору у розмірі 64550,94 грн. (шістдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят гривень 94 копійки), а також 1900,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису нотаріуса, відповідає всім вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку та Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Встановлено, що 18.10.2018 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір № Z06.00603.004443980, згідно пункту 1.1. якого Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 43709,00 грн. (сорок три тисячі сімсот дев`ять гривень 00 копійок), а Позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Відповідно до пункту 1.2. Кредитного договору Банк надав кредит строком на 60 місяців. За користування Кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49% (Маржа Банк), пункт 1.3 Кредитного договору. Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з Маржою Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,99% (згідно пункту 1.4 Кредитного договору). Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі. Однак, ОСОБА_1 , як позичальник згідно Кредитного договору, власних зобов`язань не виконувала станом на 10.03.2020 (до прийняття Верховною Радою 17.03.2020 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 533-ІХ (надалі Закон № 533-ІХ) у неї утворилась заборгованість у розмірі 64657,78 грн. (шістдесят чотири тисячішістсотп`ятдесят сім гривень 78 копійок), з яких: -41066,82 грн. строковий основний борг; -1765,51 грн. прострочений основний борг; -6049,91 грн. прострочені проценти; -540,25 грн. строкові проценти; -1422,77 грн. нарахована комісія; -11932,91 грн. прострочена комісія; -1879,61 грн. пеня. АТ «Ідея Банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича із заявою від 17.04.2020 про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 64550,94 грн. боргу за Кредитним договором та витрат на його вчинення в сумі 1900,00 грн. На виконання вимог Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 АТ «Ідея Банк» надало нотаріусу документи для вчинення 21.04.2020 виконавчого напису №731, у тому числі: 1)заяву АТ «Ідея Банк» про вчинення виконавчого напису від 17.04.2020; 2)кредитний договір №Z06.00603.004443980 від 18.10.2018; 3)заява № Z06.00603.004443980 від 18.10.2018 про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк»; 4)довідку АТ «Ідея Банк» про ненадходження платежів; 5)вимогу АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про усунення порушення кредитних зобов`язань від 10.03.2020 №12.4.2/ Z06.00603.004443980; 6)довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором Z06.00603.004443980 від 18.10.2018, видану АТ «Ідея Банк» станом на 10.03.2020; 7)виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ; 8)опис вкладення до цінного листа, що підтверджує направлення на адресу Позивача документів, визначених пунктами 4 - 5 даного переліку, а також фіскальний чек по оплаті вище вказаних послуг поштового зв`язку; 9)список за формою №103 згрупованих поштових відправлень АТ «Ідея Банк»; 10) список згрупованих поштових відправлень цінних листів АТ «Ідея Банк»; 11)детальний розрахунок заборгованості за Кредитним договором Z06.00603.004443980 від 18.10.2018, виконаний АТ «Ідея Банк» станом на 10.03.2020, на суму заборгованості по кредиту в розмірі 64 550,94 грн. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України) Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»). У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (в редакції діючій на час вчинення оспорюваного виконавчого напису). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 і від них Велика Палата Верховного Суду не відступала, на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зроблено висновок, що «вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат», та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню». У пунктах 17, 18, 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік)». Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Відповідно до пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, у разі стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в частині, у тому числі п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року. Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 21.04.2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Однак, як убачається з матеріалів справи, що серед документів наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та постановлення нового судового рішення. Одночасно, апеляційний суд вирішуючи питання судових витрат відзначає, що за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем сплачено 840грн. 80 коп. та 1261грн. 20 коп. (а.с. 1, 117). Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, таким чином, стягненню з АТ «Ідея Банк» в користь ОСОБА_1 підлягає 2 102 грн. судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. В частині вимог апеляційної скарги щодо стягнення витрат за договором про надання юридичних послуг, колегія суддів вважає що такі не підлягають до задоволення. Відповідно до ст. 131? Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно д ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Оскільки ОСОБА_2 не є адвокатом, він позбавлений можливості надання професійної правничої допомоги. Відповідно до ч.8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузаконом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19). Договір про надання юридичних послуг укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 не містить детального опису правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядку обчислення гонорару, підстав для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо. Позивачем надано прибутковий касовий ордер відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти за надання юридичних послуг. Однак, позивачем не надано суду доказів, що ФОП ОСОБА_2 має касу і веде касову книгу. Відтак, він не може сам виписувати квитанцію чи касовий прибутковий ордер про отримання коштів. З наданих позивачем документів неможливо встановити точної вартості отриманих позивачем послуг, а також факт оплати вказаних послуг. Заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та документально не підтверджені, отже відсутні підстави для відшкодуванні таких витрат. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати виконавчий напис від 21.04.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №731 про звернення стягнення заборгованості з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 2 102 грн. судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 08.02.2021 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.