Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 823/2421/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/2421/18 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Собківа Я.М., Шурка О.І., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, про визнання протиправними та скасування актів, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач 1, ГУ НП в Черкаській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги шляхом видання відповідного наказу та зобов`язання здійснити виплату такої. Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги пославшись на те, що достовірність актів за формою Н-1 № 1 від 15 липня 2016 року, Н-5 від 14 липня 2016 року та правильність кваліфікації нещасного випадку, який стався 14 липня 1996 року, службою з державного нагляду за охороною праці УЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області не підтверджено. Вказує, що подані ним документи підтверджують право на отримання такої допомоги. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спора на стороні відповідача, залучено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року зазначені судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у підготовчому засіданні. 10 вересня 2020 року позивачем подано до місцевого суду заяву про зміну предмета позову, в якій також заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, яким скасовано акти від 15 липня 2016 року форми Н-1 та від 14 липня 2016 року форми Н-5, а також визнання протиправним та скасування акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми НТ №12. Ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року залучено до участі у справі другого відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач 2, УМВС в Черкаській області). Рішенням суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано акт від 20 серпня 2018 року №12 форми НТ про нещасний випадок невиробничого характеру та акт розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, яким скасовано акти акти від 15 липня 2016 року форми Н-1 та від 14 липня 2016 року форми Н-5. У решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач та УМВС в Черкаській області подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати та прийняти нове рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання травми під час виконання службових обов`язків, внаслідок якої йому встановлено ІІ групу інвалідності, що є беззаперечною підставою для виплати грошової допомоги. Висновок суду про віднесення цього питання до дискреційних повноважень відповідача 1 є помилковим, оскільки нормативно-правові акти, що регулюють зазначене питання, не містять положень про можливість прийняття відповідачем рішення на власний розсуд за конкретних фактичних обставин. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Черкаській області стверджує, що за результатами розгляду документів позивача, йому була надана відповідь, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності. Наголошує, що позивач не оскаржує висновок про відмову в призначенні допомоги, а тому відсутні підстави для зобов`язання скласти протилежний висновок. В обґрунтування вимог апеляційної скарги УМВС в Черкаській області зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, та акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми НТ №12, а доказів поважності причин такого пропуску не надано. Наведене є підставою для залишення позову у відповідній частині без розгляду. Наголошує, що місцевим судом не враховано, що нещасний випадок стався з позивачем 14 липня 1996 року, а на лікуванні він перебував з 17 липня 1996 року, а тому причинний зв`язок між ними не підтверджено. Також інформація щодо притягнення правопорушників до кримінальної відповідальності за нанесення позивачу тілесних ушкоджень відсутня, що унеможливлює підтвердити факт нападу правопорушників на працівника міліції. З`ясування обставин та причин настання нещасного випадку віднесено до компетенції комісії з розслідування нещасного випадку, а тому предметом перевірки судом може виступати винятково дотримання вимог закону при формуванні комісії, проведенні розслідування та складання актів. У відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу, що про існування акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, та акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми НТ №12 йому стало відомо лише після надання їх копій відповідачем 1 28 серпня 2020 року до матеріалів справи, внаслідок чого він змінив предмет позову. Наголошує, що під час розслідування нещасного випадку у липні 2016 року комісією УМВС в Черкаській області враховано всі обставини та причини, за яким стався нещасний випадок, а тому місцевий суд дійшов правильного висновка про скасування актів розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, та акта розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми НТ №12. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, з таких підстав. Судом установлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України в період з 28 листопада 1995 року до 06 листопада 2015 року, а в період з 07 листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року у Національній поліції. Дорученням голови ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області полковником поліції Кожухівським В.О. від 14 липня 2016 року «Про створення тимчасової комісії для проведення розслідування по факту отримання травми 14 липня 1996 року старшим оперуповноваженим кримінальної поліції Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області майором поліції ОСОБА_1 » призначено розслідування по факту травмування позивача при виконанні службових обов`язків. За результатами розслідування нещасного випадку складено акти за формою Н-1 від 15 липня 2016 року та Н-5 від 14 липня 2016 року. У вказаних актах зроблено висновок, що нещасний випадок стався в період проходження служби під час виконання службових обов`язків. 20 листопада 2017 року обласна МСЕК №2 встановила позивачу ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, - що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК. 12 березня 2018 року позивач подав ГУ НП в Черкаській області заяву про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків від 06 березня 2018 року. 05 червня 2018 року начальником ГУ НП в Черкаській області затверджено висновок, яким відповідно до пункта 2 розділа 4 наказа МВС України від 11 січня 2016 року №4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» встановлено відсутність підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги. Того ж дня листом ГУ НП в Черкаській області повідомило позивача, що достовірність актів за формою Н-1 № 1 від 15 липня 2016 року, Н-5 від 14 липня 2016 року та правильність кваліфікації нещасного випадку, який стався 14 липня 1996 року, службою з державного нагляду за охороною праці УЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області не підтверджено. 16 серпня 2018 року УМВС України в Черкаській області видало наказ, яким створило комісію для перегляду актів від 14 та 15 липня 2016 року форми Н-5 та Н-1. За наслідками такого перегляду комісія УМВС України в Черкаській області склала акт розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми Н-5, яким скасувала акти від 15 липня 2016 року форми Н-1 та від 14 липня 2016 року форми Н-5 та визнала, що нещасний випадок стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, за обставин, які не підпадають під дію пунктів 3.9 та 3.10 Порядка розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 року №1346, та склала акт розслідування нещасного випадку від 20 серпня 2018 року форми НТ №12 за висновком якого визнано, що нещасний випадок стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Уважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд виходив з того, що висновки спірних актів прийняті на підставі неповно встановлених обставин, які мають вирішальне значення для відповідної кваліфікації, та з не обґрунтованих мотивів. Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги, місцевий суд дійшов висновку, що на виконання вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, які затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, вчинено дії щодо розгляду поданих позивачем документів та складено відповідний висновок. Оскільки зазначений висновок позивачем не оскаржений, підстави для зобов`язання прийняти наказ про призначення та виплату допомоги відсутні. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII з наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 580-VIII). Стаття 97 цього Закону визначає, що в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського призначається одноразова грошова допомога, яка є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави. Пунктами 3 та 4 частини 1 цієї правової норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Вичерпні підстави, коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги поліцейському не здійснюються, передбачені у статті 101 Закону України № 580-VIII: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Відповідно до положень статей 97-101 Закону України № 580-VIII та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року прийнято наказ №4, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293, яким затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4). Пунктом 1 цього Порядка у редакції, яка діяла на час встановлення позивачу інвалідності, закріплено, що ці Порядок та умови визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів). Пунктом 4 Порядка передбачені випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: 1) під час виконання службових обов`язків (пункт 1 частини 1 статті 97 Закону України № 580-VIII) - випадок, пов`язаний з виконанням службових обов`язків, спрямованих на реалізацію повноважень та основних завдань поліції, у тому числі під час участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; 2) під час виконання службових обов`язків (пункти 3, 5 частини 1 статті 97 Закону України № 580-VIII) - випадок, пов`язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; 3) під час проходження поліцейським служби (пункт 2 частини 1 статті 97 Закону України № 580-VIII) - випадок, який не пов`язаний із безпосереднім виконанням службових обов`язків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту; 4) пов`язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини 1 статті 97 Закону України № 580-VIII) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту; 5) пов`язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 6 частини 1 статті 97 Закону України № 580-VIII) - обставина, яка виникла внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту. Згідно з пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №580-VIII, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію». Відповідно до пункта 15 зазначеного розділа право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». До набрання чинності згаданим Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги регулювався нормами статті Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон України №565-ХІІ). Частиною 6 статті 23 Закону України №565-ХІІ установлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Частиною 7 цієї правової норми також установлено, що у разі отримання працівником міліції поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. На виконання вказаної норми Закону Кабінетом Міністрів України 21 жовтня 2015 року затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції № 850 (далі - Порядок №850). Відповідно до пункта 1 Порядка № 850, ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Відповідно до пункта 3 Порядка № 850, грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків; 2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ; 3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що із набранням чинності Законом України №580-VIII, законодавець установив додаткову кваліфікуючу ознаку для працівників правоохоронних органів, які отримали інвалідність під час проходження служби, а саме її настання у зв`язку з виконанням службових обов`язків. У період дії Закону України №565-ХІІ така кваліфікуюча ознака була відсутня. У зв`язку з наведеним слід наголосити, що Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх спав України від 27 грудня 2002 року №1346, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за №83/7404 (далі - Прядок №1346) приймався за чинності Закону України №565-ХІІ. Наведе обумовило закріплення у пунктах 3.9 та 3.10 цього Порядка повноваження комісії визнавати нещасний випадок таким, що трапився «в період проходження служби». Однак, зазначеними пунктами передбачені випадки, за яких нещасні випадки уважаються такими, що трапилися в період проходження служби. Визначальним питанням для вирішення даної справи є віднесення події, яка сталась з позивачем 14 липня 1996 року до визначених у зазначених пунктах випадків. Як зазначає відповідач, підставами для висновку про те, що нещасний випадок стався у період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обовязків, за обставин, які не підпадають під дію пунктів 3.9 та 3.10 Порядка №1346 стало: 1) встановлення відсутності інформації щодо притягнення правопорушників до кримінальної відповідальності внаслідок нанесення позивачу тілесних ушкоджень, що унеможливлює підтвердження факта нападу правопорушника на працівника міліції; 2) не встановлення причинного зв`язку між подією, яка відбулася 14 липня 1996 року, та діагнозом від 17 липня 1996 року. На підтвердження факта отримання травми під час виконання службових обов`язків позивачем надано копію висновка за матеріалами службової перевірки за фактом нанесення йому тілесних ушкоджень, затвердженого 22 липня 1996 року. Як убачається зі зміста зазначеного документа, а також зі зміста пояснень учасників тих подій, травма отримана позивачем вночі з 14 на 15 липня 1996 року в результаті протиправних дій осіб, які полягали у невиконанні вимог працівників міліції припинити лайку та бійку, та нанесенні тілесних ушкоджень, зокрема, ударами в голову. Також зазначеними документами підтверджується факт госпіталізації позивача внаслідок отриманих від правопорушників травм. Проте, під час перегляду означених вище актів 20 серпня 2018 року, комісія виходила з відсутності доказів притягнення правопорушників до відповідальності та госпіталізації позивача саме внаслідок подій, які мали місце під час виконання службових обов`язків. При цьому, оцінки згаданому висновку за матеріалами службової перевірки, затвердженого 22 липня 1996 року, та поясненням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 комісія не дала. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами перегляду актів від 15 липня 2016 року форми Н-1 та від 14 липня 2016 року форми Н-5, комісією не дотримано вимог Порядка №1346, що, як вірно зазначив місцевий суд, призвело до неповного встановлення обставин, які мають вирішальне значення для відповідної кваліфікації, та необґрунтованості мотивів скасування таких актів. Додатково колегія суддів акцентує увагу на тому, що Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2020 року зазначив, що свідоцтвом про хворобу № 312 від 25 вересня 2017 року, виданим військово-лікарською комісією Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Черкаській області підтверджено наявність захворювання у позивача, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ. Тобто, зазначеним свідоцтвом встановлено факт отримання позивачем захворювання під час виконання службових обов`язків. Згідно відомостей довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 873321 від 29 листопада 2017 року, позивач є інвалідом II групи, причина захворювання - травма, що пов`язана із виконанням службових обов`язків. Отже, інвалідність позивача пов`язана із виконанням службових обов`язків, що за приписами пункта 3 частини 1 статті 97 Закону України №580-VIII є підставою для виплати позивачу допомоги. Посилання відповідача 1 на пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогами про скасування актів від 20 серпня 2018 року колегія суддів до уваги не приймає. Як установлено судом, про наявність таких актів позивачу стало відомо після долучення їх до матеріалів справи ГУ НП в Черкаській області 28 серпня 2018 року. Відповідно до положень частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною 3 цієї правової норми передбачено, що зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про зміну предмета позову подана у визначені Кодексом адміністративного судочинства України строки, а тому підстави для залишення вимог про визнання протиправними та скасування актів від 20 серпня 2018 року без розгляду відсутні. Що стосується позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Чкеркаській області щодо неприйняття рішення про призначення виплати допомоги шляхом видання відповідного наказа та зобов`язання останнього здійснити таку виплату у розмірі 300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату допомоги, колегія суддів зважає на наступне. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі Волохи проти України при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання. Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права. Колегія суддів звертає увагу також на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим законодавством критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. За таких обставин, колегія суддів приходить до наступного. Порядок оформлення документів для виплати ОГД врегульовані положеннями розділа ІІІ Порядка №4. Пунктом 1 цього розділа закріплено, що формування пакета документів для призначення та виплати ОГД у органах поліції, навчальних закладах здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) органів поліції та навчальних закладів, а також фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК). СДНОП визначають обставини настання події та відповідають за правильність кваліфікації нещасних випадків, які призвели до втрати працездатності, згідно із законодавством України. ВЛК відповідають за перевірку матеріалів на відповідність діагнозу, за яким установлено втрату працездатності, переліку хвороб, отриманих під час проходження служби, згідно із законодавством України. Підрозділи кадрового забезпечення відповідають за достовірність інформації про періоди служби даним з особової справи та правильність визначення випадків для виплати грошової допомоги, згідно із законодавством України. Фінансові підрозділи відповідають за правильність обчислення та перерахування до установ банку ОГД згідно з реквізитами, зазначеними в заяві (рапорті) особою, яка має право на цю виплату, згідно із законодавством України. Керівники органів поліції, навчальних закладів відповідають за правильність призначення сум ОГД, згідно із законодавством України. Відповідно до пункта 1 розділа IV Порядка №4 у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу ІІІ, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2). Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, навчального закладу, в якому поліцейський проходить (проходив) службу. Підпунктом 2 пункта 2 цього розділа передбачено, що висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій. Згідно пункта 3 розділа IV Порядка №4 рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови. Як убачається із матеріалів справи, із заявою про виплату ОГД позивач звернувся 12 березня 2018 року. За результатами розгляду зазначеної заяви та доданих до неї документів, головним спеціалістом з державного нагляду за охороною праці УЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області 18 квітня 2018 року складено доповідну записку. На підставі доповідної записки завідувачем сектора УФЗБО в Черкаській області 23 травня 2018 року складено висновок, у якому констатовано, що позивач права на отримання допомоги не набув. На підставі такого висновка начальник ГУ НП в Черкаській області 05 червня 2018 року прийняв рішення про відмову в її виплаті. За результатами розгляду справи судами встановлено, що висновки ГУ НП в Черкаській області, які стали підставою для прийняття такого рішення, є необґрунтованими. З огляду на що, колегія суддів, керуючись положеннями частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав позивача приходить до висновку, що належним способом такого захисту є визнання протиправним та скасування рішення ГУ НП в Черкаській області від 05 червня 2018 року про відмову в призначенні позивачу ОГД та зобов`язання останнього повторно розглянути заяву позивача і прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у цій постанові апеляційного суду. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 травня 2020 року у справі №823/2393/18. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині відмови в задоволенні позову порушено норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи у відповідній частині. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову скасувати. Позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 05 червня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 березня 2018 року про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у постанові апеляційного суду. У решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді Я.М. Собків О.І. Шурко