Ухвала КГС ВС № 922/784/20

УХВАЛА 10 лютого 2021 року м. Київ справа № 922/784/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В., за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2020 (суддя Лаврова Л. С.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 (головуючий суддя Лакіза В. В., судді Здоровко Л. М., Тарасова І. В.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Бурове управління «Укрбургаз» до Приватної фірми «Орія» про стягнення штрафних санкцій за участю представників: позивача -Тищенко А. І. (адвокат), відповідача - Степанишеної А. В. (адвокат), ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2020 року до Господарського суду Харківської області звернулось Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування») та просило стягнути з Приватної фірми «Орія» (далі - ПФ «Орія») пеню в розмірі 1 936 834,06 грн, штраф у сумі 957 549,60 грн та відшкодувати позивачу витрати на сплату судового збору в сумі 43 415,75 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору поставки від 07.02.2019 № УБГ 72/015-19, відповідно до умов якого ПФ «Орія» зобов`язана поставити позивачу інгібітор глинистих сланців GІР-РОWER марки «Е» у зазначений у специфікації строк, що додається до договору і є його невід`ємною частиною (додаток № 1). Сторонами визначений графік поставки партіями (додаток № 3), що починається з 09.03.2019 по 06.08.2019. Як зазначив позивач, поставка шести партій здійснювалася з простроченням виконання зобов`язання. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.07.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/784/20, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПФ «Орія» на користь АТ «Укргазвидобування» пеню в розмірі 193 683,41 грн, штраф у сумі 95 754,96 грн та витрати на сплату судового збору в сумі 43 415,75 грн.

4. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що враховуючи факт повного виконання ПФ «Орія» своїх зобов`язань за договором поставки, наявністю вини АТ «Укргазвидобування» у несвоєчасному виконанні боржником своїх обов`язків щодо поставки товару, майнові інтереси сторін в контексті зниження ділової активності учасників ринку через запровадження на території України карантинних заходів у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), відсутність в матеріалах справи доказів наявності збитків позивача, наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

5. У листопаді 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Укргазвидобування», в якій скаржник просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/784/20 в частині зменшення розміру пені та штрафу на 90 % скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 551, 629 Цивільного кодексу України, статей 42, 44, 217, 233 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 13.06.2019 у справі № 917/562/18, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18, від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 06.06.2018 у справі № 902/306/16 та від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

7. На думку АТ «Укргазвидобування», судами попередніх інстанцій не встановлено всієї сукупності умов, наявність яких відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України може бути підставою для зменшення штрафних санкцій на 90 %.

8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у цій справі закрити. ПФ «Орія» наголошує на тому, що зменшення пені та штрафу є правом суду і було ним реалізоване за наслідками оцінки фактичних обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справах № 917/562/18, № 910/22964/17, № 910/6046/16. Зазначає, що у справі № 916/469/19, крім інших фактичних обставин, ще й інший предмет спору, ніж у справі № 922/784/20. Правовідносини у справі № 910/15484/17, на яку посилається скаржник, та у справі, судові рішення в якій переглядаються, не є подібними, оскільки відрізняються за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин. У справі № 910/13436/19 предметом спору є внесення змін до договору поставки на підставі статті 652 Цивільного кодексу України та взагалі не розглядалося питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.

9. У судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі, та просила направити справу на новий розгляд, оскільки судами попередніх інстанцій не було досліджено порядок внесення змін до договору, зважаючи на те, що листування між сторонами не змінює умов виконання договору.

10. У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення касаційної скарги АТ «Укргазвидобування» та просила касаційне провадження у цій справі закрити.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 та від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

13. У цій справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій розглянуто спір про стягнення сум пені та штрафу, які відповідач просив зменшити.

14. Ураховуючи встановлені судом обставини, а саме: виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за договором у повному обсязі; наявність в матеріалах справи доказів, що свідчать про те, що прострочення поставки товару сталося частково і з вини позивача, який, як вбачається із листування між сторонами (лист від 13.06.2019 № 015-015-6582-1 та лист від 25.09.2019 № 015-015-9591-1), не забезпечив у повній мірі належне прийняття товару в погодженому сторонами місці (на базі ФБУ «Укрбургаз» в м. Красноград) та в односторонньому порядку змінив погоджене сторонами у договорі місце відвантаження товару (лист від 25.09.2019 № 015-015-9591-1); особливості товару, який є хімічним реагентом та потребує особливих умов зберігання, доставки та розвантаження; поведінку відповідача, яка проявлялася в листуванні з позивачем, спрямованому на забезпечення безперешкодної поставки товару і на усунення затримок в поставці; отримання позивачем коштів за банківською гарантією на суму 683 964,00 грн; відсутність доказів про завдання збитків позивачу; загальні майнові інтереси сторін; необхідність неухильного виконання зобов`язань та належного забезпечення їх виконання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу) до 10 %, стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 193 683,41 грн та штраф у сумі 95 754,96 грн.

15. Посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 42, 44 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18 та від 06.06.2018 у справі № 902/306/16), не може бути виключною правовою підставою касаційного оскарження судового рішення, оскільки постанови у вказаних справах, ухвалені хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

16. Верховний Суд у зазначених постановах на підставі статей 42, 44 Господарського кодексу України зазначив, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

17. Так, у справі № 910/15484/17 предметом позову були вимоги Приватного акціонерного товариства «Ерлан» до Національного банку України про розірвання договору іпотеки, мотивовані тим, що внаслідок визнання ПАТ «КБ «Приватбанк» неплатоспроможним та подальшої його націоналізації, що зумовила об`єднання кредитора та боржника в одній особі - державі, відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні іпотечного договору. Подібний предмет позову про розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин був і в справі № 910/2376/18, результат перегляду судових рішень в якій викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2018.

18. У справі № 902/306/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду переглядав рішення, ухвалені за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллінецьке» про визнання недійсними договору поставки на умовах товарного кредиту, зважаючи на те, що договір поставки був укладений під впливом тяжких для позивача обставин і на вкрай невигідних умовах.

19. Звідси наведені вище постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України судових рішень, прийнятих у цій справі, ухвалені за неподібних правовідносин стосовно обставин цієї справи, з огляду на іншу фактично-доказову базу за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, залежно від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Отже, правові висновки, на які посилається скаржник, є нерелевантними для цієї справи.

20. Щодо доводів скаржника про те, що суди застосували положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 917/562/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

21. У справі № 917/562/18 предметом позову були вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім АвтоКраз» про стягнення 1 180 297,97 грн пені та штрафу за договором поставки автокрану КС-55713-01 на шасі КрАЗ - 65053-05 від 03.04.2017.

22. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 позов задоволено повністю. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 917/562/18 рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім АвтоКрАЗ» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» 275 499,53 грн пені та 4 132,49 грн з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

23. Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі № 917/562/18 вказав, що поставку товару відповідач здійснив з простроченням виконання зобов`язання з поставки на 137 днів (з урахуванням факту визнання позивачем обставиною непереборної сили хакерську атаку на комп`ютерні системи «PetyaA»). Крім того, Верховний Суд зазначив, що бере до уваги, що суди попередніх інстанцій дійшли єдиного обґрунтованого висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на незадовільний стан підприємства не підлягає задоволенню, оскільки клопотання не обґрунтоване будь-якими доказами, відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим порівняно зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно істотно вплинути на майновий стан відповідача.

24. Натомість у справі № 922/784/20 суди попередніх інстанцій за результатами оцінки поданих сторонами доказів встановили, що обов`язок відповідача з поставки товару був виконаний в повному обсязі, але з простроченням виконання зобов`язання в частині своєчасної поставки товару; прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки обумовлене діями самого позивача, а саме призупинення ним поставок товару через неналежну організацію його приймання, що свідчить про відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання з поставки та взагалі відсутності складу господарського правопорушення; позивачем вимоги про стягнення штрафних санкцій на загальну суму 2 894 383,66 грн у даному позові заявлені після отримання банківської гарантії на суму 683 964,00 грн; стягнення з відповідача штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі без їх істотного зменшення призведе до збитковості відповідача; відповідачем неодноразово вживались заходи для виконання зобов`язань, з одного боку, та для уникнення прострочення виконання зобов`язання, з другого.

25. Тобто фактичні обставини справи № 922/784/20 є відмінними від обставин справи № 917/562/18, на яку покликається скаржник. Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій у цій справі приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

26. У постанові від 27.01.2020 у справі № 916/469/19 Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість зменшення заявленої до стягненні пені до 1 грн, оскільки це фактично нівелює юридичне значення пені як регулятора відносин між сторонами та вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності. Тобто фактичні обставини справи № 916/469/19 також є відмінними від обставин справи № 922/784/20.

27. Аналогічно зазначене стосується і висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, в якій суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідач не довів існування обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення.

28. У постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17 зазначено, що за змістом частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір такого зменшення.

29. У справі № 910/22964/17 Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином перевірено та надано оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявність обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надано доказів на звернення до позивача щодо внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика порівняно з розміром збитків.

30. Зважаючи на те, що фактичні обставини усіх зазначених вище справ є відмінними від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі № 922/784/20, доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

31. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що предметом спору у справі було внесення змін до договору про надання права догляду аеропорту та організацію забезпечення паркування транспортних засобів, в якій суд касаційної інстанції вказав, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України. У той же час у справі № 922/784/20 предметом спору є стягнення штрафних санкцій та застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру пені та штрафу. Звідси правовідносини у справі № 910/13436/19 не є подібними до правовідносин у справі, судові рішення в якій переглядаються, враховуючи різні предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правові висновки, викладені у цих рішеннях, які не є релевантними щодо спірних правовідносин у цій справі.

32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

33. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

34. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

35. Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

36. Згідно зі статтею 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

37. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

38. Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

39. ЄСПЛ вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства (див. mutatis mutandis рішення у справі «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» («Sunday Times v. United Kingdom» від 26.04.1979)).

40. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить й судова практика.

41. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

42. ЄСПЛ зазначив, що вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (див. mutatis mutandis рішення у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» («Steel and others v. The United Kingdom» від 23.09.1998, № 24838/94)).

43. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

44. У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с.15, п.31).

45. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

46. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою позивача, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: касаційне провадження у справі № 922/784/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Судді: Г. М. Мачульський Є. В. Краснов