Постанова 4812 № 482/1566/20

10.02.21 22-ц/812/195/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 482/1566/20 Провадження № 22-ц/812/195/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., розглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сергієнко С.А. в приміщенні того ж суду, за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року АТ «А-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.09.2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору № SAMABWFC10072927581 та отримання кредитної картки шляхом підписання Анкети-заяви. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та правилами і тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг додаються до позовної заяви. Крім того, всі основні умови кредитування були доведені відповідачу, про що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка". Відповідач порушив свої обов`язки за вищевказаним кредитним договором, у результаті чого станом на 08.08.2020 року у нього виникла заборгованість перед банком у сумі 21817,03 грн, з яких: 14798,79 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 6668,24 грн заборгованість за простроченими відсотками, 350 грн штрафи. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судовий збір у розмірі 2102 грн. Заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №SAMABWFC10072927581 від 25.09.2019 року станом на 08.08.2020 року в сумі 14798 грн 79 коп. (заборгованість за тілом кредиту), а також судовий збір у розмірі 1425 грн 82 коп. У стягненні заборгованості в іншій частині відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про недоведеність кредитних зобов`язань та недосягнення згоди щодо всіх умов кредитування, є помилковим, оскільки відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Також позивач посилається на те, що як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, що свідчить про те, що він ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банком, станом на час укладання договору, на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів», надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законом не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Таким чином, банк вважає, що своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007р., і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Крім того, вказував, що суд помилково не застосував висновки Верховного Суду щодо природи даних відносин та дійсності Умов і Правил, які викладені в постановах від 09 липня 2018 року у справі №202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі №705/6051/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі №265/7652/15-ц. Зазначає, що навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638. ч. 2 ст. 642 ЦК України, - фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією) і повинен сплачувати процентну ставку. Тому вважає, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі №342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником. В даному ж випадку до матеріалів справи додано не тарифи із сайту Банку, а Паспорт споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка", в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, та багато іншого. Паспорт продукту підписано боржником. Правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду в цій частині. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується, а також з роз`ясненнями, викладеними в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Так, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 підписав заяву № б/н, згідно якої приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №SAMABWFC10072927581 та отримання кредитної картки. На підставі зазначеної заяви відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. До позовної заяви позивачем разом з іншими документами надано копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк» з зазначенням, що дані умови розміщені на офіційному веб-сайті. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості, за вказаним кредитним договором станом на 08.08.2020 року утворилась заборгованість в сумі в сумі 21817,03 грн., з яких: 14798,79 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 6668,24 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 350 грн. штраф. Встановивши, що позивачем не доведено домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом та штрафів, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту у сумі 14798 грн 79 коп. При цьому суд виходив з того, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПАТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.09.2019 року шляхом підписання Анкети-заяви, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). У позовній заяві відсутні посилання про стягнення процентів відповідно до ст. 625 ЦК України. Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та штрафу слід відмовити. Висновки суду відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення суду. При цьому колегія суддів виходить з того, що підстави для застосування до спірних правовідносин правил ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача не є незмінними, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Оскільки відсутні достатні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору (у формі сплати процентів), а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, суд правильно дійшов висновку, що банк має право вимагати лише фактично отриману та не повернуту суму кредиту, що відповідає вимогам частини 2 статті 530 ЦК України. Такий висновок, як правильно зазначив суд в рішенні, ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та відповідає загальним засадам та принципам цивільного судочинства - верховенства права, свободі договору, справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідності особливого захисту споживача у кредитних відносинах. Колегія судді в не погоджується з твердженням апелянта щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів з посиланням на Паспорт споживчого кредиту, що має підпис відповідача, виходячи з наступного. Зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Як встановлено Анкета- заява, що підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції не спростовує. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є правильним. Не є підставою для скасування рішення суду також посилання позивача в апеляційній скарзі на не врахування судом правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі №202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі №705/6051/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі №265/7652/15-ц, та в постановах Верховного суду України, оскільки вони були ухвалені ще до реєстрації та оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. При цьому колегія суддів враховує, що із телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 403-404 ЦПК України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слідує, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, підлягає застосуванню не висновок, що міститься в зазначених в апеляційній скарзі постановах, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 11 лютого 2021 року