Постанова 4820 № 686/2003/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/2003/20 Провадження № 22-ц/4820/305/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Купельського А.В. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року (суддя Продан Б.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування та пені за прострочення виплати страхового відшкодування, в с т а н о в и в : 23 січня 2020 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до ПАТ «Страхова компанія «Еталон», третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування та пені за прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі 209 407,65 грн. Позов мотивує тим, що з вини ОСОБА_3 сталась ДТП, внаслідок якої позивач отримала тілесні ушкодження, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних, а страхова компанія, в якій застрахований транспортний засіб, водієм якого був ОСОБА_3 , не виплачує страхове відшкодування. У зв`язку із наведеним позивач змушена звернутись до суду. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська 33-Б, 2-ий під`їзд, код ЄДРПОУ 20080515) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) - 64 972 грн., витрат пов`язаних з лікуванням, 134 028 грн. відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 3 398,02 грн. пені за прострочення відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням, 7 009, 63 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності, а всього 209 407, 65 грн. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь державти - 2102 грн. судового збору. В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК`Еталон» відмовити в повному обсязі. Вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин справи. Зазначає, що на здійснення рейсових перевезень пасажири повинні бути застраховані перевізником за договором про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, що є одночасно й вимогою при отриманні ліцензії на перевезення. Вказує, що перевізник, при здійсненні рейсових перевезень пасажирів повинен отримати відповідну ліцензію, застрахувати не тільки цивільно правову відповідальність, а й пасажирів від нещасних випадків на транспорті. Звертає увагу, що згідно ст.32.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхових не відшкодовує шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобів, який спричинив дорожньо транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування». На апеляційну скаргу подано відзив, в якому позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим, ухвалене з правильним застосуванням норм процесуального права, а апеляційна скарга висновків суду не спростовує. Звертає увагу, що апелянт, будучи наділений усіма процесуальними правами під час розгляду даної справи, будь яких доказів на спростування обставин справи викладених у позовній заяві не надав. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, п. 8, 1 даної статті визначається що способом захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибуховогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого та шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим. У відповідності до ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Згідно з п. 26.2 зазначеної статті мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення І групи інвалідності 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку, що становить 134 028,0 ( 3723,0 грн. х 36 ). Також, згідно до ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. У відповідності до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду. Згідно наданого розрахунку, пеня складає 10 407,65 грн. Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, 05.12.2018 року близько 08 год. 10 хв. ОСОБА_3 керуючи автобусом «OTOKAR S1 45», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись в правій смузі руху на 279 км. + 350 м. автодороги М-12 «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам`янка» поблизу с. Прибузьке, Хмельницького району, Хмельницької області, проявив неуважність, яка виразилась у несвоєчасному виявлені на його смузі руху в попутному напрямку автомобіля «ГАЗ - 3302» д.н.з НОМЕР_3 , внаслідок чого допустив з ним зіткнення. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , яка була пасажиром зазначеного автобуса, отримала тяжкі тілесні ушкодження, які в подальшому призвели до каліцтва, а саме 1 групи інвалідності. В зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою позивачці була завдана шкода пов`язана з витратами понесеними на лікування та шкода завдана стійкою втратою працездатності. Відповідно до вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2019 року (справа №686/5690/19), що вступив у законну силу, водій автобуса, ОСОБА_3 , був визнаний винним у скоєнні вищенаведеної дорожньо-транспортної пригоди. На підтвердження витрат власних грошових коштів на лікування покриття зазначеної шкоди, що складається з придбання безпосередньо ліків та операційних наборів, а також комплектів титанових імплантів. позивачем подано копії чеків на суму 67 250,64 грн. Позивач просила стягнути 64 972 грн. страхової виплати, у зв`язку із її лікуванням. Оскільки цивільно-правова відповідальність володільця автобуса «OTOKAR S145», д.н.з. НОМЕР_2 на випадок заподіювання шкоди життю та здоров`ю третіх осіб була застрахована ПАТ «Страхова компанія «Еталон» згідно полісу №АМ/5268054, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про здійснення страхового відшкодування в порядку передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Однак, у відповідь на заяву позивача про виплату страхового відшкодування, ПАТ «Страхова компанія «Еталон»» 18.11.2019 року за вих. №01-04- 14188/3/2 було направлено лист, з якого вбачалось, що у страховика підстав для здійснення зазначених у заяві ОСОБА_1 виплат немає, оскільки шкода нанесена їй як постраждалій повинна відшкодовуватись відповідно до п.6 ст.7 ЗУ «Про страхування», Постанови «Про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Задовольняючи позов, суд виходив з того, що на момент настання страхового випадку цивільно-правова володільця джерела підвищеної небезпеки, автобуса «OTOKAR S1 45», д.н.з. НОМЕР_2 на випадок заподіювання шкоди життю та здоров`ю третіх осіб, була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Еталон», згідно полісу №АМ/5268054, то саме відповідач повинен нести обов`язок по її відшкодуванню в межах страхових сум передбачених даним договором а також нести відповідальність передбачену ст. 36.5 Закону в зв`язку з простроченням її виплати. З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд. Посилання апелянта, що перевізник та страхова компанія, в якій застраховані пасажири повинні нести цивільну відповідальність є помилковою. Дійсно, статтею 32.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України "Про страхування". В свою чергу, п.6 ст.7 Закону України «Про страхування» передбачено, що одним із видів обов`язкового страхування в Україні є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування від нещасних випадків на транспорті є Положення «Про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затверджене Постановою Кабміну від 14 серпня 1996 року №959. Обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті поширюється на пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані. Застрахованими вважаються пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Страховими випадками є, зокрема, тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті. В свою чергу порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами перевізника визначено в Правилах надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176(далі - Правила). Ці правила є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними само зайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами. Пунктами 48 та 145 зазначених Правил визначено, що під час здійснення регулярних перевезень пасажирський автомобільний перевізник забезпечує в установленому законодавством порядку страхування пасажирів, зобов`язаний здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, які згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд, забезпечувати попередній та поточний продаж квитків, а також здійснювати обов`язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті. Тобто, відповідно до вимог законодавства саме на перевізника покладений обов`язок забезпечувати та здійснювати страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті. Положення наведених нормативних актів дають підстави для висновку, що застраховані пасажири (з квитками чи без них) можуть претендувати на відшкодування у страховій компанії, і виплата страхового відшкодування має здійснюватися відповідно до Закону України «Про страхування», а не Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у статті 32 якого чітко визначено, що відповідно до цього законустраховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування». Із приписів пунктів 2,3 Положення «Про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» слідує, що пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Страховий платіж за обов`язковим особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті, відповідно до п. 3 вказаного положення, утримується з пасажира перевізником, який діє від імені страховика за винагороду на підставі договору доручення на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 1,5 відсотка вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення - до 3 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток. У страховому полісі зазначається: вид обов`язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми. Жодних доказів про те, що на момент ДТП ОСОБА_1 була застрахована у відповідності до п.6 ст.7 Закону України «Про страхування» страховиком суду надано не було. Як встановлено судом, водій ОСОБА_3 , який був за кермом автобусом «OTOKAR SI 45», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював перевезення пасажирів, які мають бути застрахованими від нещасних випадків на транспорті. Більш того, між потерпілою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (у якому ОСОБА_3 перебував на посаді водія) виникли деліктні зобов`язання із завдання шкоди внаслідок ДТП. При цьому, між ОСОБА_4 та ПрАТ СК «Еталон» існували договірні зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом «Про ОСЦПВВНТЗ» порядку. Таким чином, місцевий суд дійшов правильного переконання про необхідність стягнення із ПрАТ СК «Еталон» матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_1 , застосовуючи норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст.13 ЦПК, розглядав вказану справу виключно в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Із матеріалів справи вбачається, що під час судових розглядів представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» не реалізував надане йому законом право на подання до суду доказів та доведення своєї позиції, адже не надав суду доказів, які б підтверджували ті обставини, на які він посилається. При розгляді справи місцевий суд виходив із тих доказів, що були в його розпорядженні. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд Таким чином, місцевий суд дійшов правильного переконання про необхідність стягнення п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Повне судове рішення складено 11 лютого 2021 року. Судді А.В. Купельський Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк