Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/10087/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10087/20 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Стас Л.В., суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 17 вересня 2020 року ВП №57786564, - В С Т А Н О В И В : Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ України в Одеській області, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_1 , у якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову від 17 вересня 2020 року ВП №57786564 про накладання штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5100 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року по справі №815/482/18 виконано в повному обсязі, оскільки стаж роботи за період з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1998 року враховано при призначенні позивачу пенсії у 2006 році, таким чином, на думку пенсійного органу, розмір пенсії не змінився, і сума заборгованості з виплати пенсії, на час звернення до суду, відсутня. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у задоволенні позову ГУПФ України в Одеській області - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУПФ України в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Разом з тим, ГУПФ України в Одеській області звернуло увагу апеляційного суду, що «врахування стажу» і «врахування заробітної плати» при перерахунку пенсії це не тотожні поняття. Відповідач та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року по справі №815/482/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним дії Центрального ОУПФ України в м. Одесі щодо неврахування ОСОБА_1 страхового стажу роботи за період з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1998 року завідуючим складом Одеського регіонального відділення міжгалузевого науково-виробничого об`єднання концерну «Інтекон». Зобов`язано Центральне ОУПФ України в м.Одесі врахувати ОСОБА_1 страховий стаж роботи за період з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1998 року завідуючим складом Одеського регіонального відділення міжгалузевого науково-виробничого об`єднання концерну «Інтекон» та здійснити відповідний перерахунок розміру пенсії з моменту її нарахування, у зв`язку зі збільшенням страхового стажу, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії. На виконання вказаного рішення 20 листопада 2018 року видано виконавчий лист. 26 листопада 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коваленко В.О. відкрито виконавче провадження ВП №57786564 з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі №815/482/18. 11 грудня 2018 року до ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області надійшов лист Центрального ОУПФ України в м.Одесі про виконання рішення суду у справі, яким повідомлено, що відповідно записів в трудовій книжці від 04 жовтня 1992 року ОСОБА_1 працювала в Одеському регіональному відділення міжгалузевого науково-виробничого об`єднання концерну «Інтекон» з 04 жовтня 1992 року (наказ від 04 жовтня 1992 року) по 27 вересня 1999 року (наказ №173), при призначені пенсії з 09 червня 2006 року стаж враховано за період з 04 жовтня 1992 року по 27 вересня 1999 року, тому зобов`язання вже виконано. 14 грудня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області Коваленко В.О., відповідно п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №57786564 на підставі виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року по справі №420/6680/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до УДВС ГТУЮ В Одеській області, за участю 3-ї особи: Центрального ОУПФ України в м. Одесі, задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області Коваленко В.О. по закінченню виконавчого провадження. Визнано протиправною та скасовано постанову ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області від 14 грудня 2018 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №815/482/18 від 20 листопада 2018 року. Зобов`язано ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області відновити виконавче провадження ВП №57786564. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року - залишено без змін. 12 серпня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам. 18 жовтня 2019 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/482/18 змінено боржника з Центрального ОУПФ України в м.Одесі на ГУПФ України в Одеській області. 24 лютого 2020 року до ГУПФ України в Одеській області направлено вимогу виконавця щодо стану виконання рішення. З відповіді ГУПФ України в Одеській області від 28 лютого 2020 року №248/04-11 вбачається, що рішення суду боржником не виконано. Враховуючи вищевикладені обставини, відповідачем 17 вересня 2020 року прийнято постанову ВП №57786564 про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн. Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що на час винесення державним виконавцем спірної постанови від 17 вересня 2020 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року по справі №815/482/18 не виконано. Незгода позивача з рішенням суду, яке набрало законної сили, не може бути визнана судом в якості поважної причини невиконання рішення суду. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з ч.1 ст.370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII). Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Частиною 2 ст.63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст.75 Закону №1404-VIII). У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.75 Закону №1404-VIII). Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року по справі №815/482/18, яке набрало законної сили, зобов`язано Центральне ОУПФ України в м.Одесі врахувати ОСОБА_1 страховий стаж роботи за період з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1998 року завідуючим складом Одеського регіонального відділення міжгалузевого науково-виробничого об`єднання концерну «Інтекон» та здійснити відповідний перерахунок розміру пенсії з моменту її нарахування, у зв`язку зі збільшенням страхового стажу, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії. Разом з тим, доводи апелянта про повне виконання рішення суду, ще до відкриття виконавчого провадження, а саме: при призначенні позивачу пенсії у 2006 році, спростовуються рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року по справі №420/6680/18, яке набрало законної сили, та за яким встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення перерахунку розміру пенсії та виплати різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, оскільки пенсійним органом, листом від 10 грудня 2018 року, повідомлено державного виконавця лише про врахування ОСОБА_1 стажу роботи за період з 04 жовтня 1992 року по 27 вересня 1999 року. При цьому, про обчислення заробітку за період роботи з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1998 року вказано « 0». (а.с.6) Частиною 4 ст.78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Інших доказів виконання позивачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року по справі №815/482/18, на час винесення державним виконавцем спірної постанови ВП №57786564 від 17 вересня 2020 року, матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про припинення обов`язку, встановленого рішенням суду у справі №815/482/18 та на підставі якого був виданий виконавчий лист, та поважних причин, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення суду боржником та які не залежали від його волевиявлення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ГУПФ України в Одеській області. Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не передбачено. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 17 вересня 2020 року ВП №57786564 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 11.02.2021 року. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.