Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/18463/20

Справа № 127/18463/20 Провадження № 22-ц/801/199/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуСправа № 127/18463/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач), суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю. А. в приміщенні суду в м. Вінниці, - в с т а н о в и в : 27 серпня 2020 року ТОВ «Лайм Кепітел» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 березня 2020 року між ТОВ «Лайм Кепітел» та ОСОБА_1 за допомогою електронного сервісу, що міститься на сайті: www.vashagotivochka.ua, укладено кредитний договір №ЛЛ-00360584 на суму 3600,00 грн з оплатою процентів за користування кредитом. У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 17 серпня 2020 року становить 12005,09 грн, та складається із: заборгованості по сумі кредиту в розмірі 3600,00 грн; заборгованості по процентам в розмірі 8352,00 грн, з яких 1152,00 грн - нараховано відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору, 7200,00 грн - нараховано відповідно до п. 1.4.2. кредитного договору; 3% річних від простроченої суми в розмірі 53,09 грн. Виходячи з наведеного, ТОВ «Лайм Кепітел» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 12005,09 грн за кредитним договором №ЛЛ-00360584 від 13 березня 2020 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лайм Кепітел» заборгованість за кредитним договором №ЛЛ-00360584 від 13 березня 2020 року станом на 17 серпня 2020 року в розмірі 12005,09 грн (дванадцять тисяч п`ять гривень дев`ять копійок), з яких: заборгованості по сумі кредиту - 3600,00 грн; заборгованості по процентам - 8352,00 грн; 3% річних від простроченої суми - 53,09 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лайм Кепітел» судовий збір у розмірі 2102,00 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними, адже кредитодавець повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, про що свідчить підтвердження платіжного сервісу АТ «ПУМБ» про проведення 13.03.2020 року успішної видачі займу на карту ОСОБА_1 за договором №ЛЛ-00360584 від 13.03.2020 року в сумі 3600,00 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідачем не було підписано кредитний договорів №ЛЛ-00360584 від 13 березня 2020 року. ТОВ «Лайм Кепітел» не надано доказів укладення кредитного договору ОСОБА_1 .. Розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, та є недоведеним. Крім цього, позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, позивачем не зазначено відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, не зазначено підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. У матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем досудових вимог відповідачу про необхідність сплати простроченої заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. 13 березня 2020 року між ТОВ «Лайм Кепітел» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ЛЛ-00360584, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 3600,00 грн, з оплатою процентів за користування кредитом. Зазначений кредитний договір про надання фінансового кредиту був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу, що міститься на офіційному сайті Товариства: www.vashagotivochka.ua. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, позичальник надав всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів кредитного договору та проставив відмітку про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає ЗУ «Про захист персональних даних» та рекомендаціям Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо застосування положень цього Закону. Згідно з п.1.1. кредитного договору №ЛЛ-00360584 від 13.03.2020 року, кредитодавець передає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 3600,00 грн. на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, строк дії кредитного договору складає 365 календарних днів. Закінчення строку дії кредитного договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін. Строк користування кредитом складає 16 (шістнадцять) днів, а у випадках, передбачених цим кредитним договором, може бути продовжений до 96 (дев`яносто шести) днів включно (п. 1.3. кредитного договору). Згідно з п. 1.4.-1.4.2 кредитного договору №ЛЛ-00360584 від 13.03.2020 року, проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом: у розмірі 2,0% (два цілих нуль десятих відсотки) від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом протягом 16 (шістнадцяти) календарних днів з дня надання кредиту; у розмірі 2,5% (два цілих п`ять десятих відсотка) від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом з дня, наступного за днем закінчення строку, передбаченого пунктом 1.4.1. договору, якщо зобов`язання не виконані позичальником належним чином, наступні 80 календарних днів до 96 календарного дня включно з дати надання кредиту. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними, адже кредитодавець повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, про що свідчить підтвердження платіжного сервісу АТ «ПУМБ» про проведення 13.03.2020 року успішної видачі займу на карту ОСОБА_1 за договором №ЛЛ-00360584 від 13.03.2020 року в сумі 3600,00 грн. Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Зазначений висновок суду першої інстанції зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.) Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Лайм Кепітал» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність - інші види кредитування. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредитодавець повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, про що свідчить підтвердження платіжного сервісу АТ «ПУМБ» про проведення 13.03.2020 року успішної видачі займу на карту ОСОБА_1 за договором №ЛЛ-00360584 від 13.03.2020 року в сумі 3600,00 грн., проте відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Відповідно до наданого ТОВ «Лайм Кепітел» розрахунку заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 17 серпня 2020 року становить 12005,09 грн, та складається із: заборгованості по сумі кредиту в розмірі 3600,00 грн; заборгованості по процентам в розмірі 8352,00 грн, з яких 1152,00 грн - нараховано відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору, 7200,00 грн - нараховано відповідно до п. 1.4.2. кредитного договору; 3% річних від простроченої суми в розмірі 53,09 грн. Разом з цим матеріали справи не містять належних доказів на спростування факту отримання відповідачем зазначених коштів. Таким чином правильним є висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, не зазначено підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав та в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем досудових вимог відповідачу про необхідність сплати простроченої заборгованості, суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Аналіз аргументів апеляційної скарги та матеріалів справи свідчить про те, що у даній справі судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. В позовній заяві позивачем зазначено про те, що з метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості; позивачем іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав не подавалося. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, а також те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відтак витрати, понесені відповідачем по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, слід залишити за відповідачем. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: В. В. Оніщук В. П. Рибчинський