Постанова 4803 № 210/5345/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1513/21 Справа № 210/5345/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/5345/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 жовтня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (надалі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я. Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи в трудових відносинах з ш. Північна РУ ім.Кірова, правонаступником прав та обов`язків якої, на момент подання позову, являється відповідач, займаючи посаду підземного гірника очисного забою, 29.02.1996 року, близько 10 години, перебуваючи на робочому місці, внаслідок нещасного випадку, що стався з вини відповідача, позивач отримав отруєння вибуховими газами легкого ступеня. Крім того, вказує, що він в період часу з 29.03.1990 року по 06.11.1996 року працював на ш. Північна РУ ім.Кірова, під час виконання покладених на нього трудових обов`язків підпадав під дію виробничого шуму, рівень якого перевищував гранично-допустимий. Зазначає, що внаслідок вказаного нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30%, з яких 25% - внаслідок трудового каліцтва, 5% - внаслідок професійного захворювання (по кохлеарному невриту). Вподальшому позивач неодноразово проходив огляди експертних комісій, в останній раз 27.11.2002 року, за результатами якого позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 45 % безстроково, з яких 35% - внаслідок трудового каліцтва, 10% - внаслідок професійного захворювання (по сенсорній туговухості) та визначено ІІІ групу інвалідності. Вказує, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я позивач втратив працездатність, під час нещасного випадку та подальшого лікування наслідків трудового каліцтва, відчув сильний фізичний біль, неодноразово проходив огляди експертних комісій, потребував та потребує і по нині проходження відновлювальних процедур і лікування. У зв`язку з вказаним ушкодженням здоров`я порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Значні страждання позивачу завдає розуміння безстроковості вимушених негативних змін в його житті, що пов`язане з ушкодженням здоров`я. Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на його користь в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану ушкодженням здоров`я 212 535 грн. без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати в розмірі 1200 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником ДП «Рудоуправління імені Кірова», яке припинено без правонаступництва в 2011 році, тому не має нести відповідальність за шкоду здоров`ю, що спричинена позивачу під час його роботи в «Рудоуправлінні імені Кірова» ВО «Кривбасруда». Наполягає на тому, що позивач перебував у трудових відносинах саме з ДП «Рудоуправління імені Кірова», а тому моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я на виробництві, може бути відшкодована виключно роботодавцем. Відповідач зауважує на тому, що відповідно до Постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2011 року Державне підприємство «Рудоуправління імені Кірова» ліквідовано без правонаступників. Також, відповідач посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова». Вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». В матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, проте, суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув та не надав їм оцінки. Відзив на апеляційну скаргу не подано. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 помер (а.с. 178). Відповідно до положень ч. 3 ст. 377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті, якою передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно із статтею 55 ЦПК Україниу разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Таким чином, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку із вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. В основі процесуального правонаступництва лежить правонаступництво в матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження в цивільній справі. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 2-1687/08 (провадження № 61-4063св20). У статті 1216 ЦК Українивизначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтями 1218, 1219 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Частиною третьою статті 270 ЦК Українивизначено, що перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним. Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а тому смерть позивача ОСОБА_1 , після ухвалення оспорюваного рішення суду, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України, у випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим колегією суддів здійснюється розгляд апеляційної скарги відповідача Публічного акціонерного товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2020 року по суті, після чого можливе вирішення питання щодо застосування ст. 377 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював в шахті «Північна» Рудоуправління ім.. Кірова з 26.03.1990 року (а.с.56-61). Згідно Акту № 5/3 від 15.03.1996 року про нещасний випадок, працюючи підземним гірником очисного забою, перебуваючи на робочому місці, під час виконання покладених на нього трудових обов`язків, 29.02.1996 року ОСОБА_1 , внаслідок нещасного випадку, отримав отруєння вибуховими газами легкого ступеня (а.с.16-20). Відповідно до п.11.3 Акту № 5/3 про нещасний випадок, причинами його настання являється низька виробнича дисципліна. Згідно висновків компетентної комісії, викладених в Акті № 5/3, вказаний нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників ш. Північна, а саме механіка дільниці № 16 ОСОБА_2 , який порушив § 6-8 «ЕПБ при розробці рудних, не рудних і розсипних родовищ підземним способом» ст. 8 ЗУ «Про охорону праці»; підземного слюсаря дільниці № 16 ОСОБА_3 , який порушив п.3., 3.4 «Інструкції з охорони праці для електрослюсаря/слюсаря», ст. 8 ЗУ «Про охорону праці»; начальника дільниці № 16 ОСОБА_4 , який порушив: § 6-8 «ЕПБ при розробці рудних, не рудних і розсипних родовищ підземним способом», ст. 8 ЗУ «Про охорону праці», п.2.20 «Посадової інструкції підземного начальника виробничої дільниці шахт з видобутку руди і проходці гірничих виробок, гірничого майстра дільниці № 16 ОСОБА_5 , який порушив ст. 8 ЗУ «Про охорону праці», п.2.2. «Посадової інструкції підземного гірничого майстра виробничої дільниці з видобутку руди і проходці гірничих виробок ;головного інженера шахти ОСОБА_6 порушення: ст. 8 ЗУ «Про охорону праці», п.3.3. «Посадової інструкції головного інженера шахти». Відповідно до п.15.1. зазначеного Акту позивачу внаслідок травмування встановлено діагноз «отруєння вибуховими газами легкого ступеня» (а.с.18). Крім того, у жовтні 1996 року Українським НІН промислової медицини позивачу встановлено професійне захворювання із діагнозом «двусторонній кохлеарний неврит з легким зниженням слуху» У відповідності до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 24.10.1996 року та відомостей внесених до трудової книжки позивача, останній працював в період часу з 29.03.1990 року по 06.11.1996 року на шахті «Північна» Рудоуправління ім.. Кірова, під час виконання покладених на нього трудових обов`язків підпадав під шкідливу дію шуму, рівень якого перевищував гранично-допустимий (а.с.21-23). Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 24.10.1996 року, професійне захворювання, з діагнозом «двусторонній кохлеарний неврит з легким зниженням слуху», виникло у позивача внаслідок впливу на його організм шкідливих виробничих факторів під час виконання трудових обов`язків на шахті Північна РУ ім.Кірова. Згідно наказу №21 від 10.01.1998 року по РУ ім.Кірова «Про перерахунок відшкодування шкоди ОСОБА_1 зазначено, що ступінь вини РУ ім.Кірова складає 63,5% (а.с.24). Відповідно до виписки із акту огляду ЛТЕК серії від 25.11.1996 року, позивачу первинно визначено втрату професійної працездатності в ступені 30%, з яких 25% - за трудовим каліцтвом, 5% - внаслідок професійного захворювання. За результатами повторного огляду лікарсько-трудовою експертною комісією 09.10.1997 року, вказані негативні наслідки в здоров`ї позивача знайшли своє підтвердження (а.с.10). 14 грудня 1998 року позивач повторно пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого позивачу визначено 35% втрати професійної працездатності, з яких: 30 % - внаслідок отруєння на виробництві, 5% - у зв`язку з кохлеарним невритом, а також позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.12-12). За наслідками повторного переогляду 23.11.1999 року лікарсько-трудова експертна комісія прийшла до аналогічних висновків щодо стану здоров`я позивача (а.с. 13). 11 грудня 2000 року позивач повторно пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого комісія прийшла до висновку про втрату позивачем професійної працездатності в ступені 40%, що являється наслідком отруєння на виробництві (35%) та професійного захворювання (5%), а також встановлено позивачу третю групу інвалідності (а.с. 14). 27 листопада 2002 року позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, за результатами якого йому встановлено третю групу інвалідності безстроково, визначено втрату професійної працездатності 45%, внаслідок отруєння на виробництві - 35 %, у зв`язку з професійним захворюванням 10 % (а.с. 14-15). У відповідності до медичної документації позивача, наявної в матеріалах справи, позивач багаторазово проходив курси лікування у зв`язку з наслідками трудового каліцтва та загострення професійного захворювання, однак лікування не надавало належного результату, стан здоров`я позивача з часом погіршувався (а.с. 26, 28, 29, 30, 31, 32, 33-34, 35, 36, 37-38, 39-40, 41-42, 43-44). Спір виник з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої внаслідок втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві у 1996 році, внаслідок якого позивач отримав отруєння вибуховими газами легкого ступеня, та отриманням професійного захворювання у 1996 році з діагнозом: двусторонній кохлеарний неврит з легким зниженням слуху. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції від 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік, й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отруєнням на виробництві та отриманим ним на виробництві професійним захворюванням, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 994 600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Судом встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням та отруєнням на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 45% та визнаний людиною з інвалідністю третьої групи, що встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я відсутнє. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем, внаслідок якого він отримав отруєння вибуховими газами легкого ступеня, стався під час виконання ним трудових обов`язків, а професійне захворювання виникло у позивача внаслідок того, що, в період роботи на шахті «Північна» Рудоуправління ім. Кірова (з 29.03.1990 року по 06.11.1996 року), під час виконання покладених на нього трудових обов`язків, він підпадав під шкідливу дію шуму, рівень якого перевищував гранично-допустимий (а.с.21-23). Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача та отруєння вибуховими газами легкого ступеня, які призвели до втрати професійної працездатності та завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини роботодавця - Рудоуправління іменні Кірова (правонаступником якого у даних правовідносинах є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про те, що останнє не є правонаступником Рудоуправління іменні Кірова, де працював позивач в шкідливих умовах праці, оскільки, відповідно до Постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2011 року Державне підприємство «Рудоуправління імені Кірова» ліквідовано без правонаступників, колегією суддів відхиляються з огляду на наступні обставини, які встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції. Так, 01.07.1975 року Промислове об`єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у Виробниче об`єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць. Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 Рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. 01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі Рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз`їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз`їзду, РУ ім. Дзержинського. Так, у 1989 році Рудоуправління ім. Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України. Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром. 28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне рудоуправління імені Кірова. 30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов`язки щодо розгляду питань, пов`язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат. Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію «Рудоуправління імені Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі Шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу, станом на 01.04.2001 року. П.п 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь». Відповідно до Додатку № 1 до Наказу № 165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об`єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», шахта «Північна», на якій працював позивач на момент отримання ним професійного захворювання, відійшла до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь». Згідно ст.37 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію. Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», закон передбачав перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції невірно застосовано положення ст.37 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, та не враховано, що фактично жодного приєднання одного підприємства до іншого не відбулося, а шахта Північна була лише структурним підрозділом, а тому не могла бути приєднана до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», колегією суддів відхиляються, оскільки фактично відбулася реорганізація РУ ім. Кірова та Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» шляхом виділення шахти Північної із складу РУ ім. Кірова та придання її до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», що не було заборонено чинним на той час законодавством. Крім того, в матеріалах справи наявна копія Балансу від 01 травня 2001 року, підписаного уповноваженими особами РУ ім. Кірова та Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого РУ ім. Кірова передано на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», оборотні та необоротні активи, власний капітал та поточні зобов`язання, у тому числі, зобов`язання зі страхування та оплати праці, а також інші поточні зобов`язання (а.с. 86-88), що свідчить про перехід до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» не тільки частини майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», але й відповідних прав та обов`язків, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», що відповідачем не заперечується, являється також правонаступником шахті «Північна» Рудоуправління імені Кірова ВО «Кривбасруда». Постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2011 року, якою Державне підприємство «Рудоуправління імені Кірова» ліквідовано без правонаступників, для вирішення даного спору, правового значення не має, з вищенаведених підстав. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів, не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», відхиляються колегією суддів, оскільки, при розгляді цивільної справи № 210/3545/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, судом установлено, що на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», являється також правонаступником шахти «Північна» Рудоуправління імені Кірова ВО «Кривбасруда». З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням та нещасним випадком на виробництві встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, роботу позивача на шахті «Північній» Рудоуправління іменні Кірова, правонаступником якого, у даних правовідносинах, є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», в умовах впливу шкідливих факторів, а також отруєння вибуховими газами внаслідок нещасного випадку на виробництві, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 45%, із яких: внаслідок отруєння на виробництві - 35 %, у зв`язку з професійним захворюванням 10 %, та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, що з 1 грудня 2002 року встановлено безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 45% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача та беззаперечно свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану в майбутньому, а також, приймаючи до уваги обставини отримання позивачем отруєння на виробництві та тривалий стаж роботи позивача у шкідливих умовах праці в Рудоуправлінні імені Кірова, правонаступником якого у даних правовідносинах є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (120 000,00 грн.) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації, та не перевищує гранично рівня відшкодування такої шкоди. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, тоді як, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без змін, а рішення суду - залишенню без змін, у зв`язку з чим до правовідносин сторін вимоги ч. 1 ст. ст. 377 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 09 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: