Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 803/438/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 803/438/16 пров. № А/857/104/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Герман О.В., а також сторін (їх представників): від відповідача - Злепко І.І.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р., постановлену за наслідками провадження за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського міського суду Волинської обл., Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській обл., треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій (колегія суддів суду І інстанції: Костюкевич С.Ф., Андрусенко О.О., Ксензюк А.Я., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 00 хв. 09.11.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 12.11.2020р.),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою суду від 09.11.2020р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишено в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. в справі № 803/438/16 за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського міського суду Волинської обл., Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській обл., треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій (Т.2, а.с.195-197). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив заявник (позивач) ОСОБА_1 , який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення справи, просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. у справі № 803/438/16, прийняти нову постанову по справі, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.202-205). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020р. у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп.1 п.28 розділу II Закону України № 1166-VII від 27.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Отже, починаючи з 15.04.2020р. відновлено дію ст.136 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється. З урахуванням того, що апелянт вийшов у відставку під час дії Закону України № 1166-VII від 27.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.136 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів». Відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Волинській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.228-231). Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. в справі № 803/438/16, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016р. та постановою Верховного Суду від 08.11.2019р., в задоволенні позову ОСОБА_1 до Нововолинського міського суду Волинської обл., Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській обл., треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій, відмовлено (Т.1, а.с.246-250; Т.2, а.с.45-50, 94-103). Наведеними судовими рішення встановлено, що 21.12.1992р. позивач був призначений на посаду судді Нововолинського міського суду Волинської обл. 18.03.2015р. ОСОБА_1 подано заяву про відставку відповідно до п.9.ч.5 статті 126 Конституції України. Постановою Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015р. «Про звільнення суддів» позивача звільнено із посади судді у зв`язку з виходом у відставку. Наказом голови Нововолинського міського суду № 51/02-04 від 18.12.2015р. «Про відрахування за штату суду ОСОБА_1 » позивача відраховано із штату суду з 28.12.2015р. Пунктом 2 вказаного наказу зобов`язано виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку за 1 календарний день. Відповідно до наказу голови Нововолинського міського суду Волинської обл. № 53/02-04 від 25.12.2015р. «Про припинення доплат» ОСОБА_1 припинено виплату доплати за вислугу років в розмірі 60 відсотків із 13.11.2015р. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається заявник як на підставу перегляду судового рішення, не можна розцінювати як виключні обставини відповідно до п.1 ч.5 ст.361 КАС України. При цьому, рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. № 2-р(ІІ)/2020 на спірні відносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Наведені висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами колегія суддів у межах доводів апеляційної скарги вважає такими, що узгоджуються з фактичними обставинами справи і відповідають нормам чинного законодавства, з наступних причин. Відповідно до ч.1 ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами. Згідно з ч.5 ст.361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Наведена норма процесуального закону встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення, неправосудність яких зазвичай обумовлена обставинами, незалежними від суду. Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції, в рішенні від 28.11.1999р. у справі «Brumarescu v. Romania» наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтись повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003р.). Підставою звернення позивача із заявою про перегляд постанови Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. у справі № 803/438/16 за виключними обставинами слугувало рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. № 2-р(ІІ)/2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), згідно з яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пп.1 п.28 розділу ІІ Закону України № 1166-VII від 27.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Так, 01.04.2014р. набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», згідно з п.28 розділу ІІ якого внесено зміни до Закону України № 2453-VI від 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів» та виключено статтю 136 вказаного Закону, якою встановлювалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Конституційний Суд України у рішенні від 15.04.2020р. № 2-р(ІІ)/2020 зазначив, що системний аналіз положення пп.1 п.28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а також пояснювальної записки до проєкту Закону України про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (реєстр. № 4576), дає підстави стверджувати, що законодавець оспорюваним положенням вказаного Закону тимчасово змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та забезпечення соціальної підтримки усіх громадян, виходячи з фінансових можливостей держави. Отже, до виключення із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» статті 136 суддям, які вийшли у відставку, держава гарантувала право на отримання вихідної допомоги. Також Конституційний Суд України вказав, що вихідна допомога за своєю юридичною природою є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні. Окрім того, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та набранням чинності положенням пп.1 п.28 розділу ІІ цього Закону (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності вказаним Законом мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014р. ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін згаданим Законом. Також на дату виходу позивача у відставку норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» діяли понад два роки, неконституційними не були визнані, що дозволяло позивачу ознайомитись зі зміненими правовими нормами, спрогнозувати наслідки виходу у відставку та адаптуватись до зміненого правового регулювання. На момент прийняття позивачем рішення про відставку та вибору поведінки останній не був підданий непередбачуваним юридичним наслідкам. Окрім того, після 01.04.2014р., дня набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і до 28.12.2015р. моменту виключення позивача зі штату Нововолинського міського суду Волинської обл. сплинуло понад півтора роки, що відповідно до приписів ст.126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» впливало на щомісячну доплату за вислугу років та відповідно до положень ст.138 цього Закону - на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Під час судового розгляду не встановлено тої обставини, що до дня набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» позивач подавав заяву про відставку, що могло б бути підставою для застосування мотивів, на підставі яких Конституційним Судом України було прийнято рішення від 15.04.2020р. №2-р(ІІ)/2020. Отже, вимоги ч.1 ст.57 Конституції України в контексті гарантованого права позивача знати свої права і обов`язки в даному випадку порушені не були. Разом з тим, у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України вказано про те, що положення пп.1 п.28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У рішенні від 24.12.1997р. №8-зп у справі №3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що ч.2 ст.152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Згідно рішення від 30.09.2010р. № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України № 2222-IV від 08.12.2004р. «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23.01.2019р. у справі № 820/2462/17, від 19.11.2018р. у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 15.05.2019р. у справі № 640/20317/16а, а також в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 12.08.2020р. у справі № 826/18177/15. За таких обставин рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. № 2-р(ІІ)/2020 на спірні відносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. В свою чергу, відповідно до ч.6 ст.361 КАС України при перегляді судового рішення за виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. За таких обставин вказане рішення Конституційного Суду України не може бути застосовано до правовідносин, які стосуються визнання протиправними наказів Нововолинського міського суду № 51/02-04 від 18.12.2015р. «Про відрахування зі штату суду» та № 53/02-04 від 25.12.2015р. «Про припинення доплат», нарахування та виплати позивачу щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60 відсотків посадового окладу, компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 21.12.1999р. по 21.12.2002р., компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 21.12.2015р. по 28.12.2015р., вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою роботою, перерахунку та виплати недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності за період листопад-грудень 2015 року в розмірі 100 % середньої заробітної плати з врахуванням доплат за вислугу років. Оскільки предметом розгляду справи судом першої інстанції були правовідносини, що існували до прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. №2-р(ІІ)/2020, а постанова суду першої інстанції, яку позивач просить переглянути у зв`язку із виключними обставинами, не містила вимог зобов`язального характеру (не було зобов`язано відповідача вчинити дії, у тому числі нарахувати та виплатити, стягнути кошти), оскільки за наслідком розгляду справи у позові було відмовлено, тому є відсутньою передбачена п.1 ч.5 ст.361 КАС України підстава для перегляду рішення суду за виключними обставинами. Таким чином, наведені апелянтом обставини не можна вважати виключними обставинами в розумінні положень ст.361 КАС України, а доводи апеляційної скарги на правомірність винесеної ухвали не впливають та висновків суду не спростовують. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами відхилені. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329, 369 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р., постановлену за наслідками провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 803/438/16, залишити без задоволення, а вказане судове рішення без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 10.02.2021р.