Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17888/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17888/20 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року позивач, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - изнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.07.2020 про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №62325029 на Комунальне підприємство «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» у розмірі 5 100,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в діях КП «Київтеплоенерго» відсутній умисел щодо невиконання рішення суду у справі № 759/11126/18, а вони навпаки спрямовані на неухильне його виконання. В прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі позивача. Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №759/11126/18 зобов`язано ПАТ «Київенерго» здійснити коригування нарахувань за період з лютого 2018 року по квітень 2018 року, згідно п.3 ст.9 Розділу 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водо постачання» від 22 06.2017 року по квартирі №90 по пл. Святошинська, 1 в м. Києві з опалювальною площею 77,7 кв.м, за місцем проживання позивача, виходячи із нарахованої суми 2486,39 грн та зобов`язано КП «Київтеплоенерго» з врахуванням сум коригування заборгованості за період лютого 2018 року по квітень 2018 року, по квартирі №90 по пл. Святошинська, 1 в м. Києві з опалювальною площею 77,7 кв.м, за місцем проживання позивача, зменшити суму заборгованості у розмірі згідно фактично наданих послуг. Постановою Київського апеляційного суду від 21.10.2019 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року змінено, виключено з резолютивної частини рішення фразу: «виходячи із нарахованої суми 2486, 39 грн». В решті рішення суду залишено без змін. Старшим державним виконавцем Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 12.06.2020 ВП №62325029 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 15.04.2020 №759/11126/18 виданого Київський апеляційним судом про зобов`язання Комунального підприємства «Київтеплоенерго» з врахуванням сум коригування заборгованості за період з лютого 2018 року по квітень 2018 року, по квартирі №90 по пл. Святошинська, 1 в м. Києві з опалювальною площею 77,7 кв.м., за місцем проживання позивача, зменшити суму заборгованості у розмірі згідно фактично наданих послуг. Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подано до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву від 19.06.2020, в якій просило відкласти проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №62325029 з примусового виконання виконавчого листа №759/11126/18, виданого Київським апеляційним судом 15.04.2020, про зобов`язання КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» з врахуванням сум коригування заборгованості за період лютого 2018 року по квітень 2018 року, по квартирі №90 по пл. Святошинській, будинок №1 в м. Києві з опалювальною площею 77,7 кв.м. за місцем проживання позивача, зменшити суму заборгованості у розмірі згідно фактично наданих послуг та винести постанову про відкладення проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №62325029. Старшим державним виконавцем Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 01.07.2020 ВП №62325029 про відкладення проведення виконавчих дій з примусового виконання виконання виконавчого листа від 15.04.2020 №759/11126/18 виданого Київський апеляційним судом про зобов`язання Комунального підприємства «Київтеплоенерго» з врахуванням сум коригування заборгованості за період з лютого 2018 року по квітень 2018 року, по квартирі №90 по пл. Святошинська, 1 в м. Києві з опалювальною площею 77,7 кв.м., за місцем проживання позивача, зменшити суму заборгованості у розмірі згідно фактично наданих послуг, до 14.07.2020. В подальшому, 14.07.2020 старшим державним виконавцем Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову ВП №62325029 про накладення штрафу, згідно якої на Комунальне підприємство виконавчого органу КИЇВРАДИ (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. на підставі статтей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання рішення суду. Пунктом другим зазначеної постанови зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність. Вважаючи постанову про накладення штрафу у межах виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивач не дотримався вимог Закону України «Про виконавче провадження», рішення суду у встановлений термін не виконав, тому відповідачем правомірно прийнято постанову від 14.07.2020 про накладення штрафу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець, зокрема, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Приписами ч.ч. 5 та 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»). Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. В обґрунтування доводів про наявність поважних причин невиконання рішення суду позивач вказує, що він не відмовляється виконати судове рішення у справі №759/11126/18 у добровільному порядку, однак існування ускладнюючих обставин, таких як невиконання АТ «К.ЕНЕРГО» частини першої цього ж рішення та неможливості визначення розміру суми коригування самостійно, позбавляє позивача виконати саме це рішення у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Відповідно до практики Європейського суду, виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васерман проти Росії» від 18 листопада 2004 року, «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, «Сулягіч проти Боснії і Герцеговіни» від 03 листопада 2009 року, «Козачок проти України» від 07 грудня 2006 року, «Акашев проти Росії» від 12 червня 2008 року). У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» встановлено, що для цілейстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухвалене будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Це створює для держави обов`язок створити систему виконання рішень, яка була б ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання без неналежних затримок (рішення Європейського суду з прав людини від 07 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України»). Невиправдане відкладення виконання обов`язкового рішення на тривалий термін може порушувати положення Конвенції. Обґрунтованість такого відкладення повинна бути вирішена, зважаючи також на складність правозастосування, поведінку заявника і компетентних представників влади, а також розмір і характер відшкодування збитків (Raylyan v.Russia (Райлян проти Росії). Отже, з вищевикладеного вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна вчинити всі можливі дії для його виконання незалежно від будь-яких умов та суб`єктивних факторів. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Пунктами 1, 6 ч. 5 цієї статті передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Відповідно до статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення. Відповідно до статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Отже, законодавством передбачено можливість розстрочення, відстрочення або зміну способу і порядку виконання судового рішення у разі неможливості його виконання у встановлений судом/законодавством строк, з метою добросовісного та повного виконання виконавчого документу та рішення суду боржником. Апелянт в обґрунтування своїх доводів вказує, що КП «Київтеплоенерго» звертався до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про роз`яснення судового рішення № 759/11126/18 та заявою про розстрочку виконання судового рішення № 759/11126/18, що підтверджується матеріалами справи. Однак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність поважних причин, що зумовили невиконання та КП «Київтеплоенерго» рішення суду, що підлягало примусовому виконанню, оскільки в установлений державним виконавцем строк боржник рішення суду не виконав, при цьому звернення до суду щодо роз`яснення рішення суду, що підлягало примусовому виконанню, а також щодо розстрочки виконання судового рішення боржником було направлено до суду уже після відкриття виконавчого провадження 12.06.2020 року (а.с. 34, 35), тоді як рішення набрало законної сили ще 21.10.2019 року. Так, колегія суддів враховує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, що з моменту набрання рішенням законної сили до відкриття виконавчого провадження позивачем не було проведено жодних належних дій щодо виконання рішення в добровільному порядку. Лише 27.06.2019 року КП «Київтеплоенерго» звернулось до АТ «Київенерго» з вимогою, однак жодної відповіді не отримали, та в подальшому ніяких дій не вчиняли, і лише після примусового відкриття виконавчого провадження звернулись із заявою про роз`яснення судового рішення, що свідчить про затягування виконання рішення. До того ж, апеляційним судом було встановлено, що за результатами розгляду заяв КП «Київтеплоенерго» було відмовлено у роз`ясненні, а також у зміні чи встановленні способу і порядку виконання рішення у цивільній справі № 759/11126/18. Так, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви директора структурного підрозділу «Енергозбуд» Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про роз`яснення рішення суду від 25.04.2019 року, зміненого 21.10.2019 року Київським апеляційним судом. Також, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року у задоволенні заяви директора структурного підрозділу «Енергозбуд» Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про відстрочення виконання рішення Святошинського райсуду м.Києва від 25.04.2019 року, зміненого 21.10.2019 року Київським апеляційним судом - відмовлено. До того ж, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення у цивільній справі № 759/11126/18. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини не підтверджують, що станом на 14.07.2020 року існували поважні причини для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, а позивачем було вчинено всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання такого судового рішення. А тому, оскільки рішення суду у встановлений державним виконавцем строк позивачем виконано не було, то державний виконавець правомірно та у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 63, ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» , у зв`язку із невиконанням без поважних причин рішення суду, виніс постанову про накладення штрафу на боржника. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає протиправності дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови та підстав для її скасування. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Відповідно до частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна