Постанова 4852 № 160/6478/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/6478/20 головуючий суддя І інстанції Ніколайчук С.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 року в адміністративній справі №160/6478/20 за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії прокуратури (кадрова комісія №2), Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Другої кадрової комісії прокуратури (кадрова комісія №2), Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення № 91 кадрової комісії №2 (Другої кадрової комісії) від 02 квітня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року за № 393к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 14 травня 2020 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді та в органах прокуратури прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області; - стягнути з відповідача - прокуратури Дніпропетровської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за кожен місяць вимушеного прогулу пропорційно середньому заробітку. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 року було зупинено провадження у справі № 160/6478/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії прокуратури (кадрова комісія №2), Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням 50 народних депутатів України 3/116(20) від 18.03.2020 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська обласна прокуратура, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних правовідносин. Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які розглядаються Конституційним Судом України за конституційним поданням 50 народних депутатів України 3/116(20) від 18.03.2020 року мають суттєве значення для вирішення справи № 160/6478/20, у зв`язку з чим є необхідність зупинити провадження в цій справі до прийняття Конституційним Судом України рішення. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у чинній редакції, суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України в редакції, яка була чинна на момент постановлення оскаржуваної ухвали, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 року № 8-зп/1997). Зазначені конституційні положення зазнали незначних змін із прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року. З урахуванням цих змін, за приписами частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). Заначений принцип також знайшов своє відображення у низці законодавчих актів, зокрема, у статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 5 Кримінального кодексу України, статті 5 Цивільного кодексу України та інших. При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). В силу статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Відтак, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України). Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.12.2019 року по справі № 826/25204/15, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для зупинення проваджєення у справі було висновки суду першої інстанції видносно того, що Конституційним Судом України 18.03.2020 року зареєстровано конституційне подання 50 народних депутатів України щодо конституційності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ та відкрито контитуційне провадження у справі. Однак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення. Так, як вбачається зі змісту спірної ухвали суду першої інстанції, останнім не було наведено конкретних обставин пов`язаності розгляду даної справи з результатми розгляду наведеної конституційної скарги. В свою чергу, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що набрання законної сили рішенням Конституційного суду України щодо конституційності положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ матиме наслідки лише на майбутнє та не призведе до зміни підстав виникнення спірних відносин, що становлять предмет оскарження у даній справі. Таким чином, розгляд Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо конституційності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ не є обставиною, що об`єктивно унеможливлює розгляд даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного суду. Більш того, як видно з матеріалів справи, в них зібрано достатньо доказів для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, тобто, на думку колегії суддів зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості зупинення провадження у справі. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, в тому числі неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 320 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 року в адміністративній справі №160/6478/20 скасувати. Справу №160/6478/20 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, відповідно до ч. 2 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко