Постанова 4808 № 345/2713/19

Справа № 345/2713/19 Провадження № 22-ц/4808/10/21 Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Петріва Д.Б., з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Мундяка М.М., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Громка В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Якимівим Р.В. 20 січня 2020 року у м. Калуш Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 29 січня 2020 року, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування вимог зазначила, що 24.06.2015 року вона зареєструвала шлюб із відповідачем. За час шлюбу ними був спільно придбаний автомобіль марки «TOYOTA PRADO», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі рами НОМЕР_2 . Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.11.2018 року шлюб між ними розірвано. Однак під час слухання справи про розірвання шлюбу судом ОСОБА_2 відчужив вказаний автомобіль без погодження з нею, не компенсувавши їй вартість її частки. Просила визнати вказаний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з відповідача на її користь вартість 1/2 його частки, що становить 168 378,50 гривень (а.с.2-5, том 1). Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено (а.с.60-62, том 1). Не погодившись з даним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що суд невірного дійшов висновку про те, що вимоги із зазначених позивачем підстав не підтверджені належними та достатніми доказами. Спірні відносини між сторонами виникли під час розірвання шлюбу, оскільки відповідачем без згоди дружини здійснено відчуження автомобіля, який був спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на зазначене, позивач правомірно звернулася з вимогою про компенсацію половини вартості автомобіля, оскільки в інший спосіб не могла захистити свої порушені права щодо належної їй частки спірного майна. Згідно чинного законодавства, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається або є неможливим (оскільки автомобіль відчужено), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Також вважає невірним зазначення в оскаржуваному рішенні, що твердження ОСОБА_3 щодо навмисного відчуження транспортного засобу з підстав звернення її до суду із позовом про розірвання шлюбу, є припущенням позивача, оскільки із позовом про розірвання шлюбу до суду звернувся ОСОБА_2 . Зауважує, що представником відповідача усно, під звукозапис, визнано, що автотранспортний засіб відповідачем відчужено 27 жовтня 2018 року, саме під час слухання справи судом про розірвання шлюбу та на запитання позивача, чи сторона відповідача може пред`явити письмову згоду позивача на відчуження даного автомобіля, вказав, що такі відомості не може пред`явити. Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року по справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Оскільки спірним транспортним засобом користувався відповідач, позивач не мала до нього доступу, а про його відчуження дізналася при отриманні листа Стрийського сервісного центру 23.05.2019 року про результати аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України, згоди на його відчуження не давала і не знала про його відчуження, кошти від його реалізації відповідач приховав та витратив на свої потреби, а не в інтересах сім`ї, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію ? частки автомобіля, яка становить 168 378,50 грн та судові витрати (а.с.66-70, том 1). Заперечуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апелянт помилково посилається на порушення судом першої інстанції вимог закону та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Автомобіль був придбаний та відчужений під час перебування в шлюбі, а саме 27.10.2018 року. Окрім того, відповідно до вимог чинного законодавства, для відчуження транспортних засобів будь-якої письмової згоди другого із подружжя не передбачено. Суд чітко зазначив у рішенні, що ним взято до уваги факт укладення шлюбу та його розірвання, а питання, з чиєї сторони була ініціатива та його розірвання, для суду не має жодного значення. Оскільки позивач не звернулася до правоохоронних органів із відповідною заявою та не оскаржила договір купівлі-продажу автомобіля до суду, тому суд дійшов правильного висновку про правомірність відчуження спірного автомобіля. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без зміни (а.с.84-87, том 1). Вислухавши пояснення апелянта та її представника, представника відповідача, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст.63, 70, 71 СК України, ст.ст.183, 368 ЦК України встановивши, що транспортний засіб був придбаний та відчужений під час перебування сторін у шлюбі, тому твердження позивачки, що відповідач навмисно відчужив транспортний засіб, дізнавшись про її звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу, є її припущенням, позивачкою не наведено належних та допустимих доказів відсутності згоди на його відчуження та що виручені за його продаж кошти не були використані в інтересах сім`ї. З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з такого. Судом встановлено: Із матеріалів справи №345/4278/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу виходить, що 24.06.2015 року сторони уклали шлюб, який розірваний рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року. З позовом про розірвання шлюбу звернувся ОСОБА_2 . Позовна заява зареєстрована Калуським міськрайонним судом 11 жовтня 2018 року (а.с. 10, 75-77, том 1). За результатами аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України, 13.09.2018 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав транспортний засіб «TOYOTA PRADO», державний номерний знак НОМЕР_1 , № шасі рами НОМЕР_3 , сірого кольору, 2004 року випуску, а 27.10.2018 року відчужив вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 . (а.с. 9, том 1). Згідно довідки, виданої 03.06.2019 СПД ОСОБА_6 , середня ринкова вартість даного транспортного засобу становить 336 757,00 гривень (а.с. 11-22, том 1). Транспортний засіб, який позивач просить визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, був придбаний та відчужений під час перебування сторін у шлюбі. Від територіального сервісного центру МВС №6841 РСЦ МВС в Хмельницькій області надійшли реєстраційні документи, на підставі яких 13.09.2018 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль марки «TOYOTA PRADO», 2004 року випуску, номер шассі рами НОМЕР_2 за 40 000 гривень (а.с.164-174, том 1). На виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 14.04.2020 року від територіального сервісного центру №5144 регіонального сервісного центру МВС в Одеській області надійшли матеріали, на підставі яких в ТСЦ №5144 зареєстровано транспортний засіб марки «TOYOTA PRADO 2694», державний номерний знак НОМЕР_4 (попередній н/з НОМЕР_1 ) за ОСОБА_5 27 жовтня 2018 року. У матеріалах якого міститься копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 з 13.09.2018 року, а також договір комісії від 27 жовтня 2018 року № 6049/18/006769, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІГНАЛ-АВТО» та ОСОБА_2 у м.Ізмаїлі, відповідно до п. 1.1. комісіонер (ТОВ «СІГНАЛ-АВТО») зобов`язався за дорученням комітента ( ОСОБА_2 ) укласти від свого імені і вчинити за рахунок і в інтересах ОСОБА_2 продаж оспорюваного транспортного засобу. Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 жовтня 2018 року № 6049/18/006769 ОСОБА_5 придбала у суб`єкта господарювання, що здійснює торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії зазначений транспортни1й засіб за 40 000 грн. У матеріалах також міститься акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер а також акт огляду реалізованого транспортного засобу від 27.10.20018 року, відповідно до якого встановлено 70% зносу транспортного засобу і оцінений транспортний засіб у 40000 грн. (а.с.114-122, том 1). У цих матеріалах, які стосуються договору купівлі-продажу ОСОБА_2 оспорюваного автомобіля відсутня письмова заява ОСОБА_3 про надання згоди на укладення правочину. Із висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 16.11.2020 року за № 1192/20-28 встановлено, що середньо ринкова вартість легкового автомобіля станом на 13 травня 2020 року «TOYOTA Land Cruiser Prado 120», 2004 року випуску, складає 365 007,05 грн. Оскільки в наданих на дослідження матеріалах відсутні відомості про технічний стан, комплектність та укомплектованість, пробіг та інші фактори, які впливають на дійсну ринкову вартість досліджуваного КТЗ, визначена його середньо ринкова вартість. Встановити середню ринкову вартість даного КТЗ продажу на вторинному ринку станом на 11.11.2018 року не представляться можливим (а.с.222-231, том 1). Вирішуючи цей спір, слід виходити з того, що правовідносини між сторонами регулюються положеннями Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України. У відповідності до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України). Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово й нотаріально посвідчена. Установлено, що спірний автомобіль придбано під час шлюбу. Таким чином, спірний автомобіль був об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_7 , оскільки придбаний за час шлюбу сторін, а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя не спростована і частки сторін у ньому є рівними. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Судом встановлено, що ОСОБА_2 27 жовтня 2018 року відчужив спірний автомобіль на користь третьої особи. При цьому, незважаючи на необхідність отримання відповідно до положень статті 65 СК України письмової згоди на відчуження такого цінного майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, погодження позивача на це отримано не було. Відповідачем не було надано суду доказів використання отриманих коштів на потреби сім`ї, крім того, відчуження відбулося піч час розгляду справи судом про розірвання шлюбу, оскільки позов поданий самим же ОСОБА_8 11 жовтня 2018 року. При цьому жодного значення для вирішення спору не має та обставина, що рішення про розірвання шлюбу ухвалено 07 листопада 2018 року, тобто після відчуження автомобіля, оскільки це не давало підстав для продажу автомобіля без згоди іншого подружжя (дружини). Оскільки, відповідач розпорядився транспортним засобом на власний розсуд, без письмової згоди позивача, тому вона має право на 1/2 частину грошової компенсації вартості автомобіля марки «TOYOTA PRADO», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі рами НОМЕР_2 . При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Такий спосіб захисту відповідає положенням статті 16 ЦК України та є ефективним і іншим чином відновити порушене право позивача неможливо. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частини автомобіля марки «TOYOTA PRADO», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі рами НОМЕР_2 , у розмірі 168 378,50 грн в межах заявлених позовних вимог, оскільки судом першрої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, ураховуючи задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4209,47 грн на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання позовної заяви і апеляційної скарги, та за проведення експертизи 1470,96 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.374,376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Стягнути в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_5 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_6 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 , проживаючої по АДРЕСА_3 , грошову компенсацію ? частки автомобіля марки «TOYOTA PRADO 2694», 2004 року випуску, сірого кольору, № шасі рами НОМЕР_3 в розмірі 168 378,50 грн. (сто шістдесят вісім тисяч триста сімдесят вісім гривень п`ятдесят копійок). В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_5 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_6 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 , проживаючої по АДРЕСА_3 судовий збір за подання позову і апеляційної скарги в розмірі 4209,47 грн. та за проведення експертизи 1470,96 грн, а всього 5680,43 грн (п`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень сорок три копійки). Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.О. Максюта Судді: Л.В.Василишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року.