Постанова 4808 № 345/634/24

Справа № 345/634/24 Провадження № 22-ц/4808/164/25 22-ц/4808/220/25 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А., за участю секретаря Шемрай Н.Б. учасники справи позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року, ухвалені судом у складі судді Пастернак І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування якого зазначила, що між нею та відповідачем 21.04.2012 року було зареєстровано шлюб, в якому у них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 січня 2024 року у справі було шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. У період зареєстрованого шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40.9 кв.м., в т.ч. житлова площа - 15.9 кв.м. та легковий автомобіль SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Однак, як стало відомо позивачці, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 04.11.2023 року відповідачем було відчужено їх спільний автомобіль на користь матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яке відбулося без згоди позивачки, всупереч її інтересам та інтересам їх малолітнього сина. Вважає, що таке переоформлення права власності на автомобіль від ОСОБА_2 на ОСОБА_4 відбулося з метою подальшого його перепродажу, без врахування інтересів позивачки та з метою приховання від неї компенсації 1/2 вартості такого автомобіля. ОСОБА_2 не визнає за ОСОБА_1 права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , що позбавляє останню можливості користування таким майном та порушує права позивачки. Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на частки квартири АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 166025 грн, що становить вартості автомобіля, замість її частки у праві спільної сумісної власності подружжя на легковий автомобіль SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя було задоволено. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07 серпня 2024 року заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя скасовано. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Суд визнав за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на майно - 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 м. кв. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості спільного майна подружжя - автомобіля марки SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 в розмірі 166025, 00 грн та 500, 00 грн витрат за проведення оцінки. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 8858, 34 грн. Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачка не зверталася до суду із вимогою про визнання недійсним договору купівлі продажу автомобіля, для вирішення даного спору суд мав встановити: чи була воля позивачки на відчуження спільного автомобіля; чи був укладений такий договір в інтересах сім`ї чи були використані кошти вилучені від продажу авто в інтересах сім`ї; чи ставила позивачка вимогу про поділ спільного майна подружжя. Скаржник зазначив, що судом першої інстанції встановлено, що подружжя прийняло спільне рішення про продаж автомобіля, оскільки користуватися ним відповідач вже не міг внаслідок стану здоров`я, а позивачка, хоча і має водійські права, ніколи не кермувала автомобілем. Саме позивачка формувала та подавала оголошення про продаж авто через мережу інтернет від імені титульного власника - її чоловіка у січні 2023 року. Причиною прийняття такого рішення була тривала сукупність негативних обставин, які поставили сім`ю в крутне матеріальне становище. Обставина того, що автомобіль придбано матір`ю відповідача, не свідчить про те, що позивачці не було відомо про такий продаж. Звертає увагу суду, що в позовній заяві позивачка не зазначає, як саме їй стало відомо про відчуження спірного авто. Вважає, долучені скріншоти переписки із застосунку вайбер суд має оцінювати критично, оскільки всі вони містять одну дату переписки і всі три сторінки пронумеровані однаково, а зміст самого документу не захищений від внесення правок і викривлення. Судом не враховано, що сторони спільно прийняли рішення відчужити спірний автомобіль, договір був укладений відповідачем в інтересах сім`ї, а одержані за договором кошти були використані на потреби сім`ї. Скаржник зазначив, що майно придбане у шлюбі складається з квартири АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 спірної квартири вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про поділ спільного майна подружжя позивачка не заявляла. Позивачка є співвласником спірної квартири у розмірі і відповідач цього не заперечує. Суду не надано доказів, що вона у будь-який спосіб зверталася до відповідача з метою поділити спільне майно, тому вимога визнати за позивачкою право власності на спільної квартири є передчасною, оскільки будь-яке її право відповідачем не порушено. Суд не може заміняти собою та виконувати функції інших органів, в тому числі нотаріати, а покликаний захистити право, якщо воно порушене. Також, не погоджуючись з додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою та просив змінити розподіл судових витрат за результатами розгляду позову в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6 , зазначила, що доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування судових рішень. Судом встановлено, що спірне майно зареєстроване на відповідача під час перебування сторін у шлюбі та за презумпцією спільності права власності подружжя належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а отже частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними та підлягають поділу в ідеальних частках. Зважаючи на оцінку всіх доказів в сукупності, доведення позовних вимог, суд прийшов до вірного висновку, що слід здійснити поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зазначила, що скаржник вводить суд в оману стверджуючи про те, що позивачка знала і давала згоду на відчуження автомобіля. З огляду на відсутність згоди позивачки, на перереєстрацію авто на близького родича матір відповідача, продаж автомобіля по заниженій ціні, можна говорити про факт спланованого відчуження автомобіля, що був придбаний в період шлюбу, задля уникнення його подальшого поділу та компенсації позивачці вартості цього авто. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 , підтримали апеляційні скарги в межах їх доводів. У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 проти задоволення апеляційних скарг заперечували. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час шлюбу відповідач набув у власність квартиру АДРЕСА_2 , вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, то вимоги позивачки про визнання за нею права власності на частину спірної квартири підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції встановивши, що спірний автомобіль SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, був придбаний сторонами в шлюбі, право власності на нього зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 та перереєстровано 04.11.2023 року на нового власника, а саме за ОСОБА_4 , про що не було відомо позивачці, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за 1/2 частину вказаного автомобіля, як спільного майна подружжя в розмірі 166 025 грн. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21.04.2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_4 . Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_5 . Під час спільного подружнього життя, 19 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору про цільовий внесок у діяльність від 18 грудня 2020 року набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . Згідно довідки від 06.02.2024 року про оціночну вартість об`єкта нерухомості вартість вказаної квартири становить - 1 789 857,97 грн. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_6 за ОСОБА_2 14.03.2020 року зареєстровано транспортний засіб - SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Вказаний автомобіль перереєстрований на ОСОБА_4 (матір відповідача) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7 . З інформації ТСЦ МВС №2642, яка долучена відповідачем до матеріалів справи, вартість автомобіля SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відповідно до договору купівлі-продажу №2642/2023/4140623 від 04 листопада 2023 року становила 210 000 грн. Відповідно до довідки від 02 лютого 2024 року, складеної суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 , середньо ринкова вартість легкового автомобіля SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, тип палива дизель, об`єм двигуна 1598 см.куб, складає 332 050 грн. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), положення ст. ст. 60 та 70 СК України, ст. 368 ЦК України, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Як вбачається із матеріалів справи, скаржник не заперечує, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири. Доводи апеляційної скарги про те, що вимога позивачки про визнання права власності є передчасною та нею не надано доказів, того, що вона зверталася у будь-який спосіб до відповідача поділити вказане майно не заслуговують на увагу, оскільки позивачка у визначеному законом порядку звернулася з таким позовом до суду. Не заслуговують на увагу посилання скаржника про те, що позивачка не зверталася до суду з вимогою про поділ спільного майна, оскільки, як вбачається із уточненої позовної заяви позивачка обґрунтовувала вимоги саме необхідністю визнати за нею право власності на квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивачки компенсації частини вартості - SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 у розмір 166025, 00 грн. Так, судом встановлено, що вказаний автомобіль було продано матері відповідача без згоди позивачки за вартістю, яка значно менша ринкової вартості автомобіля. Про перереєстрацію вказаного транспортного засобу позивачці стало відомо 09 січня 2024 року. На підтвердження вказаної обставини позивачкою під час розгляду справи у суді першої інстанції надано копію роздруківки переписки позивачки і відповідача. Дана копія роздруківки переписки із вайбер була отримана відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Ні відповідач, ні його представник в суді першої інстанції не ставили під сумнів дану роздруківку. Належних доказів того, що позивачці було відомо про продаж автомобіля раніше, та те, що вона надала свою згоду на продаж автомобіля за ціною, яка нижче ринкової, матері відповідача та те, що грошові кошти від продажу вказаного автомобіля були витрачені в інтересах сім`ї відповідачем не надано в суді першої інстанції і таких доказів не надано суду апеляційної інстанції. Посилання скаржника на те, що оголошення про продаж автомобіля розміщувала в інтернеті позивачка, не свідчить про її згоду на відчуження автомобіля матері відповідача за ціною, яка нижче ринкової. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач пояснив суду що, з літа 2023 року він з позивачкою не проживали сім`єю, спільного бюджету у них не було ця обставина не заперечувалась позивачкою. Відповідач не надав суду доказів того, що позивачка надавала згоду на відчуження автомобіля та, що кошти від продажу автомобіля були використані в інтересах сім`ї. З метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідач в судовому засіданні пояснив, що продаж автомобіля було здійснено на підставі договору купівлі-продажу, який було оформлено у нотаріуса. Між тим, відповідачем не надано суду письмової згоди відповідачки на відчуження автомобіля. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зазначено, «що вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)). В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого». З урахуванням вказаних висновків, доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не оскаржила договір купівлі-продажу автомобіля не заслуговує на увагу. Позивачкою надано докази ринкової вартості автомобіля SKODA OCTAVIA, 2013 року випуску, тип палива дизель, об`єм двигуна 1598 см.куб, яка складає - 332 050 грн. З урахуванням зазначеного висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за 1/2 частину вказаного автомобіля, як спільного майна подружжя в розмірі 166 025 грн є правильним та відповідає вимогам закону і встановленим по справ обставинам. Згідно з нормами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що, розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року залишити без змін. За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відповідно, не підлягають стягненню з позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Що стосується оскарження ОСОБА_2 додаткового рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2024 року про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. (п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України). Згідно ч. 3 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу представник позивача подала через систему «Електронний суд» в строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. До заяви додано докази надсилання учасникам справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивачки надано договір про надання правової допомоги від 16.11.2023 року, який укладено між адвокатом Шевченко Н.П. та ОСОБА_1 . Договором встановлена вартість послуг, які надає адвокат та порядок розрахунку. Додатковою угодою від 30.07.2024 року №1 до договору про надання правничої допомоги від 16.11.2023 року встановлено вартість послуг професійної правничої допомоги після перегляду заочного рішення в розмірі 5 000 грн. Акт прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги від 16.11.2023 року містить перелік наданих адвокатом послуг правничої допомоги в суді першої інстанції, загальна вартість яких становить 15 000 грн. Позивачкою підтверджено належними й допустимими доказами витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції скаржник та його представник заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не заявляли. Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2024 року зводяться до того, що у разі скасування рішення суду, то підлягає скасуванню і додаткове рішення. Суд першої інстанції, встановивши, що заява про розподіл судових витрат та докази їх понесення подані позивачем з дотриманням вимог статті 141 ЦПК України, дійшов до правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2024 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 січня 2024 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.М. Барков В.А. Девляшевський