Постанова Київський апеляційний суд № 761/23161/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/902/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/23161/19 03 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Заришняк Г.М. - Олійника В.І. при секретарі - Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Савицького О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, третя особа: ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,- в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національної академії прокуратури України, третя особа: ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.06.2020 року, просить: визнати незаконним та скасувати наказ ректора НАПУ від 26.04.2019 р. № 116-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ; зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ з 06 травня 2019 р. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працює в Національній академії прокуратури України з 15.05.2006 року. Починаючи з 17.02.2016 року на посаді начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів громади або держави в суді як самостійного підрозділу НАПУ, а з 28.03.2018 року на посаді начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ. Наказом Генерального прокурора України від 14.01.2019 року № 3ш було затверджено нову структуру НАПУ та новий штатний розпис НАПУ. Згідно із вказаним наказом, у структурного підрозділу, в якому працювала позивачка, було змінено назву, а саме три літери, замість «відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах» передбачено «відділ підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді». Наказом ректора НАПУ від 21.01.2019 р. № 4 - од «Про введення в дію структури та штатного розпису НАПУ» було затверджено План заходів щодо впровадження у діяльність наказу ГПУ від 14.01.2019 р. № 3ш «Про затвердження структури та штатного розпису НАПУ», а пунктом 5 Плану заходів було передбачено здійснити попередження працівників про можливе вивільнення з наданням їм пропозицій щодо призначення на вакантні посади. 23.01.2019 року позивачка подала директору Інституту спеціальної підготовки Шуляковій В.Ф., заву про призначення її на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді інституту спеціальної підготовки. Разом із тим, 29.01.2019 року позивачці було надано попередження про вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників з 29.03.2019 року із наданням списку вакантних посад, які на її думку не відповідали її спеціальності та/або кваліфікації, при цьому їй не було запропоновано на той час вакантну посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді. В подальшому, 05.02.2019 року, 07.02.2019 року позивачка зверталась до ректора НАПУ із заявами, в яких вказувала, що запропонована їй посада не відповідає її кваліфікації і спеціальності, крім того звернула увагу, що її посада не скорочується, а лише змінюється її назва. Листом від 06.03.2019 року ректор НАПУ у відповідь на звернення позивачки повідомив, що керуючись правом при проведенні звільнення в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, та звільнити з цих підстав менш кваліфікованого працівника, позивачці запропоновано переведення на іншу посаду в інституті спеціальної підготовки, на яке вона не погодилась. 07.03.2019 року позивачка повідомила ректору НАПУ, що вона вбачає в його діях ознаки дискримінації та інших порушень її трудових прав. При цьому, заявою від 12.03.2019 року наголосила на вчиненні ректором НАПУ дискримінаційних дії щодо неї. Водночас позивачка повідомила, що залишає в силі свою заяву про призначення на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ, а до вирішення судом справи про призначення її на цю посаду вимушено погоджується з призначенням на посаду викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді після 06.05.2019 року. Листом ректора НАПУ від 25.03.2019 року № 13/445 позивачці було відмовлено у призначенні на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ. Наказом ректора НАПУ від 26.04.2019 року № 116-к позиваку з 06.05.2019 року було звільнено з посади начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ та призначено на посаду викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки НАПУ. 06.05.2019 року на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді було призначено ОСОБА_4 . Так, позивачка зазначала, що попередження про вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників, яке було надано їй 06.03.2019 року містить недостовірну інформацію, оскільки наказом Генерального прокурора України від 14.01.2019 року № 3ш скорочення штату не передбачалось та не відбулось, а навпаки було збільшено до 300 посад, що на 42 штатні одиниці більше в порівнянні з попереднім. А тому, не було підстав для звільнення позивачки з посади у зв`язку із скороченням штату. Окрім того, відповідач, в порушення ч.2 ст. 49-4 КЗпП України не надавав профспілковій організації, яка діяла в НАПУ до березня 2019 року, інформації про майбутню реорганізацію, що потягла скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці. Також позивач вказувала, що відповідачем не було здійснено у жодній належній формі порівняння кваліфікації та продуктивності праці позивачки та особи, яку було призначено на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ, передбачені нормами ст. 42 КЗпП України. Крім того, при прийнятті рішення про не призначення позивачки та призначення ОСОБА_5 на посаду начальника відділу не були виконані вимоги Положення про атестацію працівників Національної академії прокуратури України в частині проведення позачергової атестації при призначенні на посаду. Таким чином, на думку позивачки при її звільненні з посади начальника відділу відповідач порушив ст. 43 Конституції України, ст. 5-1, 36, п.1 ч.1 ст.40, 42-1 КЗпП, а тому вона звернулась до суду за захистом своїх прав та просила позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, третя особа: ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції безпідставно застосував п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та необґрунтовано не застосував ст.. 42, 42-1, 49-2 КЗпП України. Вказував на те, що у відповідача не було скорочення чисельності або штату, та не скорочувалася посада, яку займала позивачка, саме тому наказ від 26.04.2019 року про звільнення позивачки з посади начальника відділу та призначення на посаду викладача не містить посилання на п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, натомість у наказі зазначено, що позивача звільнено з посади у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Національної академії прокуратури України. Стверджував, що суд залишив поза увагою та не надав жодної оцінки доводам позивача про недотримання відповідачем Положення про атестацію працівників Національної академії прокуратури України, затвердженого наказом ректора Академії від 07.08.2018 № 101-од. Також зазначав, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність у позивачки належної кваліфікації для призначення її на посаду начальника відділу, передбаченої посадовою інструкцією начальника відділу, тоді як позивачка відповідала кваліфікаційним вимогам щодо наявності юридичної освіти та мала перевагу перед ОСОБА_5 при зайнятті посади начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді за рахунок більшого (на 10 років) стажу науково-викладацької роботи і наявності вченого звання та наукового ступеня за відповідною спеціальністю. Посилався на те, що суд першої інстанції не врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, та у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі № 753/3889/17. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволення. Представник Національної академії прокуратури України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом встановлено, що з 17.02.2016 року на посаді начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів громади або держави в суді як самостійного підрозділу НАПУ, а з 28.03.2018 року Наказом ректора НАПУ М. Лошицьким № 175-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ. Наказом Генерального прокурора України від 14.01.2019 року № 3ш було затверджено нову структуру НАПУ та новий штатний розпис НАПУ. Згідно із вказаним наказом, було введено в штатний розпис - відділ підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки. Відділ підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки, в якому працювала позивачка, було скорочено. Наказом ректора НАПУ М. Лошицького від 21.01.2019 р. № 4 - од «Про введення в дію структури та штатного розпису НАПУ» було затверджено План заходів щодо впровадження у діяльність наказу ГПУ від 14.01.2019 р. № 3ш «Про затвердження структури та штатного розпису НАПУ», а пунктом 5 Плану заходів було передбачено здійснити попередження працівників про можливе вивільнення з наданням їм пропозицій щодо призначення на вакантні посади. Листом Національної академії прокуратури України за підписом ректора М. Лошицького № 13/105 від 29.01.2019 р., начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів громади або держави в судах як самостійного підрозділу НАПУ ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників з 29.03.2019 р. Одночасно запропоновано переведення на вакантні посади в Академії. Листом Національної академії прокуратури України за підписом ректора М. Лошицького № 13/133 від 04.02.2019 р., визнано недійсним раніше видане попередження про вивільнення № 13/105 від 29.01.2019 р., разом з тим, запропоновано призначити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки. 23.01.2019 року позивачка написала ректору НАПУ заяву про призначення її на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки та ознайомилась під підпис з новою структурою та штатним розписом. Заявою від 12.03.2019 р. ОСОБА_1 повідомила ректора НАПУ, щодо вчинення ректором НАПУ дискримінаційних дій щодо неї. Водночас остання повідомила, що залишає в силі свою заяву про призначення на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ, а до вирішення судом справи про призначення її на цю посаду вимушено погоджується з призначенням на посаду викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді після 06.05.2019 р. 15.04.2019 р. ОСОБА_1 на ім`я ректора НАПУ написала заяву, в якій зауважила, що надала згоду на призначення її на посаду викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді після 06.05.2019 р. Згідно із наказом ректора НАПУ М. Лошицького № 116-к від 26.04.2019 року з 06.05.2019 року ОСОБА_1 було призначено на посаду викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки НАПУ на підставі власноруч написаної заяви від 12.03.2019 року на ім`я ректора НАПУ. 05.03.2019 року наказом ректора НАПУ М.Лошицького № 32-од ОСОБА_5 було призначено на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки НАПУ. 25.02.2019 року згідно із службовою запискою № 527/13-вн начальника відділу кадрової і мобілізаційної підготовки С. Михайленка, було проведено порівняльний аналіз кваліфікації працівників академії ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . За результатами якого було встановлено, що кандидатура ОСОБА_5 має значно вищий кваліфікаційний рівень порівняно з ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що процедура звільнення позивачки з посади начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ відбулась у відповідності до вимог трудового законодавства, крім того, їй було запропоновано вакантну посаду викладача у новоствореному відділі НАПУ, на яку вона погодилась своєю заявою. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Судом встановлено, що листом Національної академії прокуратури України за підписом ректора М. Лошицького № 13/105 від 29.01.2019 р., начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів громади або держави в судах як самостійного підрозділу НАПУ ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників з 29.03.2019 р. Одночасно запропоновано переведення на вакантні посади в Академії. Листом Національної академії прокуратури України за підписом ректора М. Лошицького № 13/133 від 04.02.2019 р., визнано недійсним раніше видане попередження про вивільнення № 13/105 від 29.01.2019 р., разом з тим, запропоновано призначити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки. Листом від 06.03.2019 року № 13/336 ОСОБА_1 попереджено про звільнення з роботи у зв'язку з скороченням штату працівників, 6 травня 2019 року. Одночасно запропоновано переведення на інші посади в Академії згідно зі списком. Отже, вбачається, що відповідачем було виконано вимоги законодавства щодо запропонування позивачу наявних вакантних посад та не пізніше ніж за два місяцідо дня вивільнення. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона під тиском посадових осіб відповідача погодилася на призначення її на посаду викладача не можуть бути прийняті судом, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України вказані посилання не підтверджені належними доказами. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивності праці. Судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що при призначенні ОСОБА_5 на посаду начальника у новоствореному відділі було проведено порівняльний аналіз кваліфікації працівників НАПУ Л. Нецької та ОСОБА_5 , що свідчить про те, що призначення останнього на вказану посаду відбулося у передбачений законом спосіб. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність у позивачки належної кваліфікації для призначення її на посаду начальника відділу та вона мала перевагу перед ОСОБА_5 при зайнятті посади начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді за рахунок більшого (на 10 років) стажу науково-викладацької роботи і наявності вченого звання та наукового ступеня за відповідною спеціальністю, колегія суддів зазначає наступне. Так, 25.02.2019 року згідно із службовою запискою № 527/13-вн начальника відділу кадрової і мобілізаційної підготовки, було проведено порівняльний аналіз кваліфікації працівників академії. За результатами якого було встановлено, що один з кандидатів має значно вищий кваліфікаційний рівень порівняно з позивачкою, а саме наявність вищої юридичної освіти, досвід роботи в прокуратурі та НАПУ повних 19 років, указом Президента присвоєно звання заслуженого юриста України, наявність наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, а також переважне право залишення на роботі як особи, яка належить до категорії 1 наслідків ліквідації на Чорнобильській АЕС. ОСОБА_1 не має стажу або досвіду роботи в органах прокуратури України, безперервний стаж роботи в НАПУ 12 років, крім того, має вищу освіту рівня «спеціаліст» за галуззю знань «Історія і правознавство», при цьому, однією з кваліфікаційних вимог до кандидата на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки НАПУ є наявність вищої освіти освітньо- кваліфікаційного рівня не нижче магістра за галуззю знань «Право». Як роз`яснено в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Отже, відповідно до вищевикладеного, оскільки позивачка не відповідала всім вимогам, які встановлені для кандидата начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки НАПУ, а також інший кандидат мав переваги для зайняття такої посади, суд зробив правильний висновок про дотримання процедури звільнення позивачки. З матеріалів справи також вбачається, що лише 26.09.2019 року викладач відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки ОСОБА_1 подала до відділу кадрової та мобілізаційної роботи НАПУ заяву, в якій просить начальника відділу кадрової та мобілізаційної роботи НАПУ долучити до її особистої справи копію диплома про повну юридичну освіту. З огляду на викладене, на час проведення порівняльного аналізу кваліфікації кандидатів на посаду начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді Інституту спеціальної підготовки НАПУ 25.02.2019 pоку, сторона відповідача не могла знати, що позивачка має диплом відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня для зайняття посади, оскільки остання його надала до своєї особової справи лише 26.09.2019 року. Разом з тим, сам по собі факт наявності диплома відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня не свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 більш кваліфікований працівник, ніж ОСОБА_5 . Крім того, апеляційний суд зауважує, що КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю та визнає способи захисту прав працівників, серед яких, можливість оскаржити наказ про його звільнення, натомість у справі, яка переглядається, позивач фактично оскаржує призначення на посаду ОСОБА_4 , а в подальшому, і призначення на цю посаду ОСОБА_8 , яку було призначено на посаду начальника відділу після звільнення ОСОБА_4 . Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства (частина друга статті 65 ГК України). При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. З наведеного слідує, що питання призначення певної особи на посаду в підприємстві належить до компетенції власника, який укладає трудовий договір із працівником, а тому, враховуючи, що ОСОБА_5 було призначено відповідно до вимог закону, підстави для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки НАПУ з 06 травня 2019 року відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача не було скорочення чисельності або штату, та не скорочувалася посада, яку займала позивачка, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом встановлено та не спростовано позивачем, що згідно з наказом Генерального прокурора України від 14.01.2019 року № 3ш було затверджено нову структуру НАПУ та новий штатний розпис НАПУ, було введено в штатний розпис відділ підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в суді в складі Інституту спеціальної підготовки. При цьому, відділ підготовки прокурорів з представництва інтересів держави в судах Інституту спеціальної підготовки, в якому працювала позивач, було скорочено. Посилання в апеляційній скарзі щодо неврахуванням судами попередніх інстанцій наведених нею постанов Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та висновків, яких дійшли суди під час розгляду справи, відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів на користь позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування, та задоволення апеляційної скарги представника позивача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: