Постанова Одеський апеляційний суд № 523/18971/19

Номер провадження: 22-ц/813/5450/21 Номер справи місцевого суду: 523/18971/19 Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.02.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., у порядку ст. 369 ЦПК України, розглянула апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України і представника Головного управління національної поліції в Одеській області на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року (одноособово суддя Кисельов В.К.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 10.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі-ГУНП), Державної казначейської служби України (далі-Держказначейство) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого. Позов обґрунтовано наступним. 08.08.2013 року відкрито кримінальне провадження №120131705000008849 відносно посадових осіб КС «Україна» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.388, ч.5 ст. 191, ч.1 ст.364-1, ч.2 ст. 191, ч.4 ст. 358, ч.1 ст.361 КК України, проведення досудового розслідування доручено СУ ГУНП в Одеській області, в якому позивач визнаний потерпілим і цивільним позивачем за спричинення матеріального збитку у сумі 84 872 грн.. У зв`язку з тим, що у процесі досудового розслідування слідчий не застосував заходи щодо арешту майна для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, позивач звернувся із клопотанням до суду про арешт майна. Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 22.06.2017 року накладено арешт на кошти і рухоме майно посадових осіб КС «Україна», відносно яких відкрито кримінальне провадження на розмір завданої майнової шкоди за пред`явленим цивільним позовом. Копія ухвали надіслана Приморським райсудом м. Одеси для відома і виконання 21.11.2017 року та у цей же день одержана СУ ГУНП в Одеській області. Проте упродовж тривалого часу ухвала суду залишалась без належного виконання. 07.12.2017 року у заяві до керівництва СУ ГУНП в Одеській області позивач просив повідомити про виконання ухвали суду від 22.6.2017 р., однак відповіді не отримав і звернувся до Приморського районного суду м. Одеси про визнання бездіяльності слідчого Ревенко Г.М. та зобов`язання слідчого вчинити процесуальні дії. Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 10.04.2018 року визнана бездіяльність слідчого Ревенко Г.М. щодо невиконання ухвали суду від 22.06.2017 року, зобов`язано слідчого, у провадженні якого перебували матеріали кримінального провадження, виконати ухвалу суду від 22.06.2017 року. В заяві від 20.04.2018 року на ім`я начальника СУ ГУНП в Одеській області позивач наполягав на виконанні судових рішень від 22.06.2017 р. та 10.04.2018 р. і повідомлення його про результати виконання. 30.07.2019 року, у заяві до керівника СУ ГУНП в Одеській області, позивач вимагав вжити заходи щодо усунення допущених порушень законодавства слідчим, з прийняттям процесуального рішення і надіслання його копії. Упродовж тривалого часу заява від 30.07.2019 р. залишалася без розгляду, а на неодноразові звернення, працівники СУ ГУНП в Одеській області повідомляли про відсутності відповіді на заяву. 24.10.2019 р., у зверненні до керівника СУ ГУНП в Одеській області позивач наполягав на реагуванні і терміновому розгляді та вирішенні заяви від 30.07.2019 р. з направленням відповіді. Звернення було одержано СУ ГУНП в Одеській області 24.10.2019 р., станом на грудень 2019 р. відповіді на заяву від 30.7.2019 р. і звернення від 24.10.2019 р., позивач не одержав. Внаслідок бездіяльності слідчого Ревенко Г.М. і невиконання ухвали суду від 22.06.2017 р. були порушені його цивільні права. Крім того, зазначив, що у кримінальному провадженні досудове розслідування триває понад шість років (з 08.08.2013 р. по 10.12.2019 р.) з ігноруванням судових рішень посадовими особами СУ ГУНП в Одеській області, всупереч конституційному праву, визначеному ст. 124 та ч.2 ст. 21 Конституції України, яке гарантує право на судовий захист порушеного цивільного права. Позивач зазначив, що вказані обставини призвели до морального і фізичного виснаження, перевтоми, втрати спокійного ритму життя позивача. Невиконання судових рішень та зневажливе відношення до поданих заяв і звернення пригнічувало душевний стан. Небажання посадових осіб правоохоронного органу діяти у спосіб, визначений законодавством, позначалося на погіршеннях самопочуття, підвищенню артеріального тиску від нервового перенапруження, прояви депресії негативно впливали на здоров`я. Завдані страждання, які супроводжувалися упродовж тривалого часу, є моральною шкодою, розмір якої позивач оцінює в грошовому виразі 5 000 гривень, якій просить стягнути з Держави, за рахунок коштів Державного бюджету України. ГУНП в особі представників надало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у позові. Позивач і представники відповідачів не приймали участі у судовому засіданні 18.05.2020 року. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.05.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд стягнув з Держави Україна в особі Держказначейства за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Держказначйества на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 800 гривень. (короткий зміст вимог апеляційних скарг) Держказначейство і ГУНП не погодились із рішенням суду від 18.05.2020 року і в особі представників подали апеляційній скарги. В апеляційній скарзі представник Держказначейства просить рішення суду від 18.05.2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішенням, порушення судом норм матеріального права. Представник ГУНП в апеляційній скарзі просить рішення суду від 18.05.2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, вказуючи на незаконність рішення суду. (узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги) Апеляційна скарга представника Держказначейства зазначає: Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 вказує на те, що через бездіяльність посадових осіб ГУНП йому було завдано моральної шкоди. Із зазначеного випливає, що правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ГУНП, тому питання про відшкодування моральної шкоди повинно вирішуватися в рамках спору між ОСОБА_1 та ГУНП. Згідно зі ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов`язанням. Державна казначейська служба України є окремою юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції і ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувала. Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, Державна казначейська служба України здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Державний бюджет України або державу. Згідно зі ст. 23 БК України, виплати державних коштів з державного бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Разом з цим, ст. ст. 92 і 95 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначається державний бюджет України і бюджетна система України та виключно тільки законом про Державний бюджет України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно ч.2 ст.4 БК України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, БК та Закону «Про Державний бюджет України». Відповідно до п.8 ст.7, п.1, 2 ст.29 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом про Державний бюджет України. Повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпорядку бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення (п. 6 п. 1 ч. 6 ст. 2 БК України). Суд першої інстанції ототожнює орган Казначейства з Державою Україна, Державним бюджетом України та з особою яка спричинила шкоду і, який на його думку, повинен відповідати за дії органів досудового розслідування, що суперечить матеріалам справи та нормам чинного законодавства України. Відповідно до 15-1 ст. 1 БК України, єдиний казначейський рахунок відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Державній казначейській службі України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків системі електронних платежів Національного банку України, на якому знаходяться кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Водночас, згідно з положеннями ч. 4 ст. 45 БК України, податки і и та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на інших рахунках. Тому, списання єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 2 800 грн. призведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Державної казначейської служби України. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК країни). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є ГУНП (дії посадових осіб якої призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів на підставі судового рішення). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 по справі №910/23967/16). Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №199/6713/14-ц. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №910/23967/16, встановлено, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Проте судом першої інстанції не було звернуто увагу на вищевказану обставину. Фактичною підставою для застосування відповідальності за ст. 1174 ЦК України є наявність в особи складу цивільного правопорушення, складові якого у сукупності надають право на відшкодування завданої шкоди (шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою). За змістом ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, до суб`єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади й управління, які реалізують ані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України та Закону України ро місцеве самоврядування в Україні» (джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/) Органи поліції не належать до суб`єктів відповідальності за цими нормами у зв`язку з тим, що не мають статусу органів, які реалізують надані державою функції і повноваження у сфері управління, натомість, такими органами є - державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а відповідно до ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових/службових обов`язків. Відповідно до бюджетного законодавства органи національної поліції є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків з бюджету. Згідно мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що отримують фінансування з Державного та місцевих бюджетів у 2020 році, ГУНП в ГУ Держказначейства в Одеській області на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. При встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачу, стягнення повинно проводитись не з Держави Україна в особі Держказначейства за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Держказначейства, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Держказначейства (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ). На виконання вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845, Держказначейство та її територіальні органи здійснюють безспірне списання коштів з рахунків боржника, які відкриті в органах Казначейства (стягнення конкретних сум з конкретних боржників). Отже, окремі юридичні особи, в тому числі, органи національної поліції, постійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, тому будь-які виплати, зокрема завдана моральна шкода повинна відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для даних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 при розгляді справи № 520/4116/16-ц (№ 61-3767св18). Суд першої інстанції в обґрунтування заподіяння ГУНП моральної шкоди позивачу, наводить постанову слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 по справі 522/1851/18. Такі процесуальні дії, на які посилається позивач та розцінені ним і судом першої інстанції, як бездіяльність, є предметом оскарження, відповідно до правил ст.303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового слідування. Ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси щодо задоволення скарги ОСОБА_1 про бездіяльність слідчого свідчать про реалізацію ним положень КПК України про право на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Позивач не надав до суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками ГУНП моральної шкоди. Правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, відсутні. Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 04.97.2018 по справі №641/2328/17 (№61-7053зпв18). Апеляційна скарга представника ГУНП зазначає: В мотивувальній частині оскаржуваного рішення встановлено: «заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі фактів, встановлених в судовому засіданні». Але в резолютивній частині говориться про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , що прямо суперечить тезі яка зазначена вище. ГУНП не було повідомлено про день та час слухання справи, у зв`язку з чим не могло належним чином захистити свої права. Вказані обставини свідчать про порушення принципу змагальності сторін, що виразилося у обмежені ГУНП щодо надання пояснень під час розгляду справи по суті, є порушенням ст. 129 Конституції України та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (Alimentaria Sanders S.A. V. Spain, № 11681/85, ЄСПЛ від 07.07.1989). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції права та справедливий судовий розгляд (пункти 41 і Доповіді «Верховенство права» схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходилась справа №523/8327/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн., завданої бездіяльністю слідчого, який був поданий з тих самих підстав, що і даний позов, із тією самою правовою аргументацією позову, за результатом розгляду якої була дана належна оцінка правовідносинам, які виникли між ОСОБА_1 та ГУНП, діям посадових осіб ГУНП в Одеській області щодо проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №212013170500008849. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Судом та позивачем не наведено аргументу який міг би слугувати належним підтвердженням заподіяння моральної шкоди. В оскаржуваному рішенні не зазначено про наявність та дослідження хоча б одного доказу, який належним чином може підтвердити заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, приниженнях честі та гідності, тощо. Позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди тим, що з 2013 року слідчим СУ ГУНП в Одеській області відкрито кримінальне провадження №12013170500008849, в рамках якого ОСОБА_1 визнано потерпілим та цивільним позивачем, а 22.06.2017 року судом задоволено клопотання ОСОБА_1 про арешт майна. ГУНП створено 07.11.2015року та не є правонаступником жодної юридичної особи, тому твердженням позивача про створення перешкод та ігнорування судових рішень посадовими особами ГУНП саме з 08.08.2013 року, є безпідставними. На думку позивача, йому завдано моральну шкоду у зв`язку із тим, що слідчий СУ ГУНП в Одеській області Ревенко Г.М. не вжила ніяких заходів щодо виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2017 року, на теперішній час не має жодного судового рішення, яким би дії органів досудового розслідування, прокуратури визнавались незаконними. Твердження позивача про заподіяння моральної шкоди не обґрунтовані, заявлені позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, згідно з діючим законодавством, повинні бути обґрунтовані наявністю такої шкоди, протиправністю діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками СУ ГУНП в Одеській області моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідна правова позиція, висловлена Верховним Судом України в рішення від 04.07.2018 року по справі №641/2328/17, в якому зазначено, що оскарження до суду постанов слідчого є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення санкцій органу досудового розслідування. Скасування ухвалами слідчих суддів процесуальних рішень слідчого, прокурора не є безумовним доказом правомірності таких процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, у розумінні ст. 1176 ЦК України. Ухвали слідчих суддів Приморського районного суду міста Одеси про часткове задоволення скарг ОСОБА_1 свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Проаналізувавши норми ст. 170 КПК України стосовно порядку та підстав арешту майна, можливо встановити, що у своїй службовій діяльності слідчий повинен неухильно дотримуватися законодавства України, в тому числі КПК України. Слідчий неодноразово повідомляв ОСОБА_1 , що немає жодної об`єктивної можливості для накладення арешту в рамках кримінального провадження №12013170500008849, у зв`язку із відсутністю підозрюваних. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) У відзиві на апеляційну скаргу Держказначейства позивач ОСОБА_1 зазначає: Доводи апеляційної скарги суперечать ч.5 ст. 124, п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України, нормам ЦК України і міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, в частині обов`язковості виконання рішення суду на всій території України. На момент ухвалення рішення суду від 18.05.2020 року ухвала Приморського райсуду м. Одеси від 10.4.2018 р. залишалася невиконаною, тому, вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з основної засади правосуддя, обов`язковості рішення суду. Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Визнана рішенням суду бездіяльність службової особи державного органу у нездійсненні нею своїх службових обов`язків та подальше невиконання судового рішення, відповідно до ч.2 ст. 18 ЦПК України, являлося підставою для відповідальності, встановленої законом. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про бездіяльність службового державного органу у нездійсненні нею своїх службових обов`язків та подальше невиконання судового рішення, відповідно до ч. 2 ст. 18 ЦПК України, що є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків…, має право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В ухваленому рішенні 18.5.2020 р. дана правова оцінки з наведенням висновку, що проведення досудового розслідування понад шість років без очевидних результатів забезпечення майнових прав потерпілого є порушенням його прав, у тому числі права власності, проте даного висновку апелянт не спростовує. Вимога апеляційної скарги скасувати рішення та відмовити у позові в повному обсязі не ґрунтується на законі, оскільки заподіювачем шкоди не доведено, що шкода завдана не з його вини, а апелянт не бере до уваги, що конституційне право на відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю службовою особою державного органу при здійсненні нею своїх повноважень не може бути скасованим, оскільки гарантоване Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу. У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП позивач ОСОБА_1 зазначає: Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,.. чи законних інтересів. Понад трьох років (з 22.6.2017 р. по теперішній час) судове рішення від 22.6.2017 р. залишається без належного виконання, всупереч ухвали Приморського райсуду м. Одеси від 10.4.2018 р., якою визнана бездіяльність слідчого з приводу невиконання судового рішення. Оскільки, результатом бездіяльності службової особи державного органу порушено цивільне право, за захистом якого був поданий позов до суду, доводи апелянта, що із змісту оскаржуваного рішення позивачем не наведено жодного аргументу, який міг би слугувати підтвердженням заподіяння йому моральної шкоди, з огляду на невиконання судових рішень, є необґрунтованим і такими, що не відповідає положенням ч.2 ст. 3, ч.2 ст. 21, ч.2 ст. 22, 56 та ч. 5 ст. 124 Конституції України. Ураховуючи визнану судовим рішенням бездіяльність слідчого у невиконанні рішення суду, яка не потребувала доведенню, даний факт являвся підставою для застосування до правовідносин сторін ст. 56 Конституції України та відповідних положень статей 23 та 1174 ЦК України. У зв`язку з виправленням ухвалою Суворовського райсуду м. Одеси 01.06.2020 р. допущеної описки в рішенні цього ж суду від 18.5.2020 р., не заслуговує уваги довід апелянта щодо суперечності мотивувальної з резолютивною часиною рішення суду. Безпідставними аргументами апелянта є посилання на обмеження права доступу до суду, тому що відповідач був сповіщений судом належним чином, надав суду відзив на позов, а представник ГУНП в Одеській області брав участь у попередньому засіданні суду. У відзиві на апеляційну скаргу Держказначейства представник ГУНП зазначає ті ж самі доводи та підстави для скасування рішення суду від 18.05.2020 року, викладені представником ГУНП в апеляційній скарзі на рішення суду від 18.05.2020 року. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 08.08.2013 року відкрито кримінальне провадження №120131705000008849 стосовно посадових осіб КС «Україна» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.388, ч.5 ст. 191, ч.1ст.364-1, ч.2 ст. 191, ч,4 ст. 358, ч.1 ст.361 КК України, проведення досудового розслідування доручено СУ ГУНП в Одеській області, позивач ОСОБА_1 визнаний потерпілим і цивільним позивачем у зв`язку зі спричиненням матеріального збитку в сумі 84 872,00 гривень (а.с.32). 02.06.2017 року ОСОБА_1 02.06.2017 року звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на кошти та нерухоме майно посадових осіб КС «Україна». Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 22.06.2017 року накладено арешт на кошти і рухоме майно посадових осіб КС «Україна», відносно яких відкрито кримінальне провадження у розмірі завдано майнової шкоди за пред`явленим цивільним позовом (а.с. 5). 07.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до СУ ГУНП в Одеській області з приводу виконання ухвали суду від 22.06.2017 року. Не отримавши відповіді на звернення від 07.12.2017 року, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність слідчого Ревенко Г.М. та зобов`язання слідчу вчинити процесуальні дії з виконання судового рішення (а.с. 6). Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 10.04.2018 року визнана бездіяльність слідчої ОСОБА_2 щодо невиконання ухвали суду від 22.06.2017 року, зобов`язано слідчу, у провадженні якої перебували матеріали кримінального провадження, виконати ухвалу суду від 22.06.2017 року (а.с. 9,10). 20.04.2018 року, 30.07.2019 р. і 24.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звертався до СУ ГУНП в Одеській області з приводу виконання судового рішення від 10.04.2018 р. й повідомлення його про результати виконання судового рішення (а.с.8,11,12). Станом на грудень 2019 року відповіді на подані заяву від 30.07.2019 р. і звернення від 24.10.2019 року позивач не одержав (а.с. 11). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини із відшкодування моральної шкоди, які регулюються нормами ЦК України. (доводи, за якими суд апеляційної інстанціїу зв`язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін. Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково виходив з того, позивач має право на відшкодування державою моральної шкоди, спричиненої внаслідок бездіяльності посадової особи органу державної влади шляхом стягнення коштів з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України(а.с. 84-90). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з таких підстав. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала (ст. 1167 ч.1 ЦК України. У справі йдеться про шкоду, спричинену фізичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування. Відповідно до положень ч.6 ст. 1176 ЦК України, така шкода відшкодовується на загальних підставах. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ч.1 ЦК України). Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності вказаних умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року по справі №916/1423/17). Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи посадової особи є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили….інші докази (п. 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі № 242/4741/16-ц). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, підставою виникнення зобов`язання щодо компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного суду від 21.02.2020 року по справі № 554/7349/17). Судом першої інстанції встановлено і об`єктивно підтверджується матеріалами справи, що 08.08.2013 року слідчим управлінням ГУНП в Одеській області відкрито кримінальне провадження №12013170500008849 відносно посадових осіб кредитної спілки «Україна» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1ст. 388, 43 ст. 191, ч.1 ст. 364-1, ч.2 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч.1 ст. 361 КК України, в якому позивач визнаний потерпілим та цивільним позивачем у зв`язку зі спричиненням йому майнової шкоди у розмірі 84 872 гривень. Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 22.06.2017 року, за заявою ОСОБА_1 , накладено арешт на кошти і рухоме майно посадових осіб КС «Україна», відносно яких відкрито кримінальне провадження №120131705000008849 у розмірі, співрозмірному завданій майновій шкоді. Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 28.08.2017 року по справі №522/13805/17 зобов`язано посадових осіб СУ ГУНП в Одеській області розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.05.2017 року та від 15.05.2017 року в рамках кримінального провадження № 120131705000008849. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року визнана бездіяльність слідчої СУ ГУНП в Одеській області Ревенко Г. М. щодо невиконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2017 року про накладення арешту на кошти і рухоме майно посадових осіб КС «Україна» у кримінальному провадженні, зобов`язано слідчу, в провадженні якої перебуває кримінальне провадження №120131705000008849, виконати ухвалу суду від 22.06.2017 року. Факт бездіяльності слідчого СУ ГУНП в Одеській області Ревенко Г. М. щодо невиконання ухвали суду від 22.06.2017 року про накладення арешту на кошти і рухоме майно посадових осіб КС «Україна» у кримінальному провадженні №120131705000008849, встановлений у встановленому законом порядку, на підставі ухвали суду від 10.04.2018 року. Внаслідок такої бездіяльності має місце спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягаєу душевних стражданнях через протиправну поведінку посадової особи. Душевне страждання є основним поняттям при відшкодуванні моральної шкоди. Рішенням ЄСПЛ у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 року (п.62) і «Жовнер проти України» від 29.06.2004 року (п.60) визначено, що моральна шкода може полягати у глибокому почутті несправедливості, яке викликане тим фактом, що протягом досить тривалого часу, всупереч рішенню суду, потерпілий не отримав реального захисту його прав. Душевні страждання ОСОБА_1 , насамперед, мають місце у зв`язку із бездіяльністю посадової особи ГУНП, що викликає у позивача глибоке почуття несправедливості через те, що протягом тривалого часу, всупереч судового рішення, він не отримав реального захисту його прав. Між протиправною поведінкою посадової особи ГУНП і моральною шкодою, якої зазнав позивач внаслідок тривалого невиконання ухвали суду, є причинний зв`язок. За таких обставин, наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст. ст. 23, 1174 ЦК України. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 2 ч.2, ст. 170 ч.1 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст. 48 ЦПК України). Тлумачення ч.2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава, як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі, як відповідач, через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року по справі № 242/4742/16-ц). Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц). З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє ОСОБА_1 у позові до Держказначейства, як до неналежного відповідача. Належним відповідачем у справі є Держава в особі ГУНП, з якого на користь позивача полягає стягненню спричинена моральна шкода. Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення ЄСПЛ у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, від 12.07.2007 року). У розумінні ст. ст. 23, 1174 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Зурахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів визначає компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 500 гривень. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника Держказначейства у скарзі, що воно не повинно відповідати за дії органів досудового розслідування, прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для відмови у позові до Держказначейства. Шкода, завдана фізичній особі бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, у розумінні ст. 1174 ЦК України, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду. У даному випадку органом, діями якого позивачу завдана моральна шкода є ГУНП, а не Держєказначейство. Доводи представника ГУНП у скарзі, що: процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження, відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування; реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача, - до уваги не приймаються. Позивач обґрунтовує спричинення моральної шкоди тим, що небажання посадових осіб слідчих органів у спосіб визначений законодавством, позначається на погіршенні його самопочуття і нервового перенапруження, що негативно впливає на стан його здоров`я. Душевні страждання позивача, насамперед, мають місце у зв`язку із бездіяльністю посадової особи ГУНП, що викликає у позивача глибоке почуття несправедливості, викликане тим, що протягом тривалого часу, всупереч рішенню суду, він не отримав захисту своїх прав. За таких обставин, позивач має право на відшкодування моральної шкоди з підстав ч.1 ст. 1174 ЦК України. Позивач також посилався на те, що має місце тривала, з 2013 року, бездіяльність посадових осіб щодо розслідування кримінальної справи № 120131705000008849. Вказані обставини не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки бездіяльність слідчих органів щодо тривалого досудового розслідування кримінальної справи № 120131705000008849, у встановленому законом порядку, не встановлена (п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17). Доводи представника ГУНП у скарзі, що в мотивувальній і резолютивній частинах судового рішення є суперечливі висновки про наслідки розгляду позовної заяви до уваги не приймаються, оскільки суперечливі висновки усунуті на підставі ухвали суду від 01.06.2020 року (справа №2-во/523/106/20). Щодо ствердження про неналежне сповіщення сторін на 18.05.2020 року колегія суддів зазначає наступне. Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (чст. 128 ч.ч.1,3,6 ЦПК України). Днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи (ст. 128 ч.8 п.2 ЦПК України). 30.03.2020 року суд першої інстанції надіслав на електронну адресу Держказначейства та ГУНП судову повістку (повідомлення) про те, що розгляд справи призначений на 18.05.2020 року на 15 годину в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва,68 (а.с.25,45,80) і 30.03.2020 року судова повістка (повідомлення) доставлена на офіційну електронну адресу Держказначейства та ГУНП (ас.80). Зважаючи на викладене, відповідачі належним чином сповіщались судом про розгляд справи 18.05.2020 року. Посилання представника ГУНП у скарзі на постанову суду від 18.06.2019 року у цивільній справі №523/8327/18, як на преюдицію, відповідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не заслуговують на увагу. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ч.4 ЦПК України). Зі змісту постанови суду від 18.06.2019 року по справі №523/8327/18 вбачається, що предметом розгляду у червні 2018 року були вимоги ОСОБА_1 до ГУНП, заявлені з підстав ст. ст. 1172,1176 ЦК України, а не з підстав ст. 1174 ЦК України, крім того, обставини даної справи №523/18071/19 доповнені новими фактами, які не були предметом розгляду справи №523/8327/18. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Оскільки встановлена бездіяльність посадової особи ГУНП, внаслідок чого позивачу спричинена моральна шкода, порушене право позивача підлягає захисту апеляційним судом шляхом часткового задоволення позову. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч. 1 п.п. 1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо покладення обов`язку відшкодувати спричинену моральну шкоду на Держказначейство, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права ст. 2 ч.2, 170 ч.2, 1174 ч.1 ЦК України, ст. 48 ч.2 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.ч.1,2,7 ЦПК України). З огляду на те, що позивач, на підставі п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, судові витрати Держказначейства можуть бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, разом з тим, відповідач ГУНП не має права на відшкодування судових витрат. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, ст. 376 ч.1 п.п.1-4 , ч.2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України задовольнити. Апеляційну скаргу представника Головного управління національної поліції в Одеській області задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області (ідентифікаційний код 40108740) на користь ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень. Відмовити ОСОБА_1 у позові до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого Головного управління Національної поліції в Одеській області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і, відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Г.Я. Колесніков