Постанова 4813 № 509/2852/20

Номер провадження: 22-ц/813/1446/21 Номер справи місцевого суду: 509/2852/20 Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.02.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря - Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня 2020 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Овідіопольський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви про встановлення факт, що має юридичне значення. 18 червня 2020 року заявник звернувся до суду з вищевказаною заявою, в якій просив суд визнати юридичний факт належності до національної меншини «німці» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області, що він за походженням німець. Свою заяву мотивує тим, що в свідоцтві про народження серія НОМЕР_1 зроблено запис № 34 від 05 серпня 1985 року виданого на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано, що його батьком є ОСОБА_2 , за національністю - німець, його мати - ОСОБА_3 за національністю - українка. Батьки його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто дід заявника - ОСОБА_4 - за національністю є німець, та бабця заявника - ОСОБА_5 - за національністю була німкеня. Батьки діда ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 тобто прадід заявника ОСОБА_6 за національністю був німець, прабабця ОСОБА_7 - за національністю була німкеня. Все своє життя він фактично живе за всіма німецькими традиціями, святами та культурою в сім`ї, також готуються німецькі страви. Він вільно читає німецькою мовою, спілкується німецькою мовою вище середнього рівня та вважає, що за походженням він німець. Він має на меті виїхати на постійне місце проживання до свого дідуся ОСОБА_4 , який на даний час хворий, до Республіки Німеччина, для цього він почав збір документів для підтвердження свого походження та відношення до національної меншини «німці». Після надання всіх своїх документів до консульства Республіки Німеччина, заявнику запропонували надати документи, які підтверджують приналежність до національної меншини «німці». І тому, заявник вирішив звернутися до суду, для підтвердження відповідних обставин. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі адвокат Караніклава Л.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким визнати юридичний факт належності до національної меншини «німці» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що заявник мав би спочатку звернутись із заявою до Овідіопольського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо внесення змін до актового запису цивільного стану. Що стосується даних заявника, а саме включення відомостей про національність, Сповіщення сторін. У судове засідання, призначене на 27 січня 2021 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 25 січня 2021 року до Одеського апеляційного суду від Овідіопольського районного відділу ДРАЦС Південного управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання про розгляд справи без присутності представника відділу. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 08 лютого 2021 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . У свідоцтво про народження його батьками зазначені ОСОБА_2 за національністю - німець та мати ОСОБА_3 за національністю - українка, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.6). Як вбачається зі свідоцтва про народження батька заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками зазначено - ОСОБА_4 за національністю - німець, та мати ОСОБА_5 - за національністю німкеня. (а.с.9). Як вбачається зі свідоцтва про народження діда заявника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 тобто прадід заявника ОСОБА_6 за національністю - німець, прабабця ОСОБА_7 за національністю - німкеня. (а.с. 10). Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються інші справи у випадках, встановлених законом. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України N5 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (із змінами, внесеними згідно з Постаново Пленуму Верховного Суду України N15 від 25.05.98 року) в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Згідно зі ст. 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин", кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Стаття 1 та 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" від 26.06.1992р. гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної свідомості і самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід`ємною частиною загальновизнаних прав людини. До національних меншин належать групи громадян країни, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. На підставі Указу Президента України N 70/99 від 27.01.99 року втратив чинність Указ Президента від 31.12.91 року "Про порядок зміни громадянами України національності" із того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи. Згідно з положеннями Закону України "Про національні меншини в Україні", який проголошує рівність політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод громадян України - незалежно від їх національного походження, та враховуючи, що за чинним українським законодавством жодний документ, що посвідчує особу громадянина, його національності не визначає, факт належності особи до певної національності не має юридичного значення, а тому, цей факт не може бути встановлений в судовому порядку відповідно до положень ст. 293 ЦПК України. У листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", витяг з якого опубліковано в журналі "Вісник Верховного Суду України" та розміщено на офіційному сайті Верхового Суду України, судам нижчих інстанцій було роз`яснено, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти належності до певної національності. Суд першої інстанції також вірно врахував, що в ст. 24 Конституції України закріплено рівність громадян та відсутність будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Таким чином, на території України факт належності особи до будь-якої національності не тягне за собою юридичних наслідків. Проте, відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що в даному випадку право на індивідуальність, передбачене ст. 300 ЦК України не порушене, оскільки не зазначення в документах заявника національності "німець" не перешкоджає заявнику дотримуватися німецьких звичаїв, традицій, культури та виявляти почуття національного самоусвідомлення. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку. Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності» від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року №70/99. В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність. Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил. Разом з цим, заявник не позбавлений можливості захистити своє право в порядку, визначеному вищенаведеними положеннями Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил. Вбачається, що способом відновлення порушеного права, якщо воно мало місце, вирішується шляхом звернення до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану. У разі відмови - оскарження такої відмови в судовому порядку, а не шляхом звернення до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Зазначена позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 29.05.2019 року у справі №398/4017/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 року справа №760/19921/16-ц. Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк