Постанова 4804 № 234/9411/20

Єдиний унікальний номер 234/9411/20 Номер провадження 22-ц/804/54/21 Єдиний унікальний номер 234/9411/20 Головуючий у 1 інстанції Бакуменко А.В. Номер провадження 22-ц/804/54/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №234/9411/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» (далі за текстом ПрАТ «СКМЗ») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2020 року він працював на посаді начальника відділу охорони праці у ПрАТ «СКМЗ». 30 квітня 2020 року його було звільнено з ПрАТ «СКМЗ» відповідно до наказу № 62 від 30 квітня 2020 року за ст. 38 КЗпП за власним бажанням. Також вказував, що при звільненні відповідач не провів розрахунок з позивачем, не виплатив нараховану заробітну плату за січень, лютий, березень, квітень 2020 року в розмірі 30020,75 гривень. Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 30020,75 гривень, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 30 квітня 2020 року за весь період розрахунку при звільненні, а при не проведенні його до розгляду справи, по день постановлення рішення, моральну шкоду 5000 гривень, та витрати по сплаті судового збору. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СКМЗ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі у сумі 30020,75 гривень без утримання з ПрАТ «СКМЗ» з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9855,96 гривень, без утримання з ПрАТ «СКМЗ» з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в сумі 1000 гривень. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 , судовий збір в сумі 840,80 гривень. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень. Рішення в частині стягнення заробітної плати допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. 15 жовтня 2020 року Краматорським міським судом ухвалено додаткове рішення та доповнено резолютивну частину заочного рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року новим абзацем такого змісту «Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково». КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні в розмірі 9855,96 гривень скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні починаючи з 30 квітня 2020 року за весь період розрахунку при звільненні, а при не проведенні його до розгляду справи, по день постановлення рішення. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення кількості робочих днів під час підрахування середнього заробітку за період з 30 квітня по 29 липня 2020 року, та розміру стягнення середнього заробітку. Оскільки згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України №1133/0/206-19 від 29 липня 2019 року «про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 року» кількість робочих днів у січні складає 21 день, у лютому 20, у березні 21, у квітні 21, у травні 19, у червні 20, у липні 23». Тому стягненню підлягає середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні за 61 робочий день. Також суд дійшов помилкового висновку щодо розміру середньоденної заробітної плати, оскільки при розрахунку середньоденної заробітної плати враховуючи заробітку плати за останні два місяці перед звільненням, середньоденна заробітна плата становить 459,60 гривень з урахуванням податків. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 6 від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на ПрАТ «СКМЗ», згідно наказу № 62 від 30 квітня 2020 року його звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Згідно довідки, яка видана ПрАТ «СКМЗ» №324 відповідачем на день звільнення не була виплачена заробітна плата за січень, лютий, березень, квітень 2020 року в розмірі 30020,75 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає не в повній мірі. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку в розмірі 9855,96 гривень, суд першої інстанції виходив з того, з 30 квітня 2020 року до 29 липня 2020 року середньоденний заробіток складає 428,52 гривень, кількість днів, яка підлягає обчисленню 23 дні. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно частини п`ятої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Під час розгляду справи в суді першої інстанції достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. Судом встановлено, що з трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що згідно наказу №6 від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на ПрАТ «СКМЗ». Згідно наказу №62 від 30 квітня 2020 року його звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. З довідки про заборгованість по заробітній платі №324, яка містить підпис директора ОСОБА_2 , головного бухгалтера Плотникова В.В., бухгалтера ОСОБА_3 та містить штамп підприємства ПрАТ «СКМЗ», вбачається, що відповідачем на день звільнення не була виплачена заробітна плата за січень, лютий, березень, квітень 2020 року в розмірі 30020,75 гривень, яка складається з заробітної плати за січень 2020 року 3467,18 гривень, за лютий 2020 року 8160,28 гривень, за березень 2020 року 7290,16 гривень, 11103,13 гривень (після утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів). Середньоденна заробітна плата становить 532,32 гривень, після утримання податків та зборів становить 428,52 гривень. Також, на підтвердження позовних вимог позивачем додано розрахункові листи з лютого по квітень 2020 року, з яких вбачається, що за лютий 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 10900 гривень, до виплати 8774,50 гривень, за березень 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 10186,55 гривень, до виплати 8200,17 гривень, за квітень 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 13792,71 гривень, до виплати 11103,75 гривень. Зазначені розрахункові листи відповідачем не спростовано. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Пунктом 8 постанови передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі №1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Встановлено, що тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку не пропущений. Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку суд першої інстанції виходив з того, що згідно наказу № 391 від 26 листопада 2019 року, відповідно до якого на ПрАТ «СКМЗ» було оголошено 24-годинний робочий тиждень з 8-ми годинним робочим днем (додаткові вихідні дні - четвер, п`ятниця). У зв`язку з чим у лютому 2020 року було нараховано 12 робочих днів. Відповідно до Наказу № 49 від 02 березня 2020 року додаткові неоплачувані неробочі дні встановлені на 04 травня 2020 року 08 травня 2020 року, а також з 12 травня 2020 року -15 травня 2020 року. Згідно ст. 73 КЗпП, 01 травня 2020 - святковий день, отже станом на 13 травня 2020 року робочі дні - відсутні, а тому нарахування середнього заробітку за цей період не здійснюється. Відповідно наказу № 2 від 18.03.2020 року, починаючи з 18 травня 2020 року по 18 липня 2020 року на підприємстві встановлено 2 денний робочий тиждень, таким чином станом на 31 травня 2020 року кількість робочих днів в травні 2020 року становить

4. Станом на 02 липня 2020 року кількість робочих днів в червні 2020 року становить 9 днів, у липні 10 днів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з 30 квітня 2020 року по 29 липня 2020 року кількість робочих днів складає 23 дні, при розрахунку з середньоденного заробітку у розмірі 428,52 гривень. Проте, висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки матеріали справи не містять зазначені накази щодо скорочення робочого часу, а також в матеріалах справи відсутні дані про ознайомлення позивача з вищезазначеними наказами або іншими розпорядженнями адміністрації відповідача. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані, оскільки такий розрахунок не відповідає положенням статті 117 КЗпП України. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2020 рік» №29 липня 2019 № 1133/0/206-19, яким визначено кількість робочих днів у січні 21, у лютому 20, у березні 21, у квітні 21 , у травні 19, у червні 20, у липні 23». Отже, кількість днів, за які необхідно стягувати середній заробіток складає 61 день. З розрахункових листів заробітної плати вбачається, що за березень 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 10186,55 гривень, до виплати 8200,17 гривень, за квітень 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 13792,71 гривень, до виплати 11103,75 гривень. Отже, середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Враховуючи наведене, кількість днів за два останні місяці складає 42 дні, а середньоденна заробітна плата становить 459,61 гривень. Середній заробіток за час затримки розрахунку в межах заявлених позовних вимог, який підлягає стягненню з відповідача, складає - 28036,21 гривень ( 459,61 гривень х 61 день). Враховуючи зазначене, розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 28036,21 гривень. Оскільки відповідач має заборгованість по заробітній платі перед позивачем в розмірі 30020,75 гривень, то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є співмірним із заборгованістю, підстав для зменшення його розміру не вбачається. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню, на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1261,20 гривень. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 28036,21 гривень без утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1261,20 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: Т.В. Космачевська Ю.М. Мальований