Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/7780/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7780/20 Номер провадження 22-ц/814/348/21Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» адвоката Закуренко Тетяни Миколаївни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2020 року, ухвалене суддею Чувановою А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг, в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму безпідставно списаних коштів у розмірі 1504,80 гривень та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 вказувала, що 01.07.2020 року на її ім`я у АТ КБ «Приватбанк» був відкритий картковий рахунок НОМЕР_1 для виплати заробітної плати на підприємстві, де вона працює. 07.07.2020 року на дану карту їй було зараховано заробітну плату у розмірі 2704,80 грн. Перевіривши свій картковий рахунок, вона виявила, що протягом декількох днів відбувались автоматичні списання коштів для погашення простроченої заборгованості за картою НОМЕР_2 , а саме: 07.07.2020 року було зарахування заробітної платні 2704,80 гривень. 07.07.2020 року відбулось автоматичне списання коштів у розмірі 1352,40 гривень в рахунок погашення простроченої заборгованості. 09.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 76,20 гривень. 11.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 50,00 гривень. 12.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 26,20 гривень. Загальна сума безпідставно списаних банком з картки позивача коштів становить 1504,80 гривень. Станом на 20.07.2020 року відсутні виконавчі провадження, де вона є боржником. Згідно пояснень представників банку, підставами для самовільного списання банком коштів з заробітної карти позивача стала заборгованість за договором №PLKPGK08243598. Проте, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 19.02.2014 року, яке набрало законної сили, ухваленим за позовом ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» про припинення виконання зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі та визнано зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №PLKPGK08243598, укладеному між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 12.07.2005 року, припиненим внаслідок належного виконання його умов позичальником. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.03.2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» було повторно відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за безпідставністю. Отже, позивач вважає, що банк не мав права стягувати із заробітної плати позивача кошти з метою погашення кредитної заборгованості за правочином, який між стронами не укладено. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що протиправними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у неможливості вільно користуватися своїми коштами з картки, витрачанні свого часу для встановлення причин списання коштів, поїздок до виконавчої служби, у зв`язку з чим у неї погіршилось самопочуття, сон, почались головні болі та постійні хвилювання й стрес. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює у 5000 гривень. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму безпідставно списаних коштів у розмірі 1504,80 гривень. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 гривень. В задоволенні інших позовних вимог позивачу відмовити. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Не погодившись з даним судовим рішенням в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі банк, посилаючись на порушення норм процесуального права та матеріального права, просив рішення районного суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Вважає, що позивачкою не доведено наявність моральної шкоди та підстави її відшкодування, а судом не встановлено, в чому полягає моральна шкода, завдана позивачці. Не враховано принципи розумності та справедливості. Також зазначає, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у сумі 1500 грн. В іншій частині відповідач рішення не оскаржує. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та без змін рішення місцевого суду, посилаючись на те, що воно ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Крім цього, просила стягнути на її користь витрати на правову допомогу у сумі 600 грн. Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заява АТ КБ «Приватбанк» про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю участі представника в іншому судовому засіданні у Кобеляцькому районному суді Полтавської області, а також завантаженістю інших юристів задоволенню не підлягає, так як наведені в ній підстави не є поважними, враховуючи те, що АТ КБ «Приватбанк» є юридичною особою, має штат працівників; належних і допустимих доказів щодо завантаженості інших юристів банку та, відповідно, неможливості забезпечити участь представника в судовому засіданні, апеляційному суду не надано. Відповідно до ст. 372 ЦК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про розгляд справи у відсутність сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 01.07.2020 року ОСОБА_1 був відкритий картковий рахунок НОМЕР_1 для виплати заробітної плати на підприємстві, де вона працює. 07.07.2020 року позивачу на дану карту було зараховано заробітну плату у розмірі 2704,80 грн. Дані обставини не були спростовані відповідачем в ході розгляду справи. Як убачається з виписки по рахунку Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» від 16.07.2020 року, у період з 07.07.2020 р. по 12.07.2020 р. з карткового рахунку НОМЕР_1 позивачки банком в одноособовому порядку були списані кошти із зазначенням призначення платежу: «автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_2 . А саме, 07.07.2020 р. відбулося автоматичне списання коштів у розмірі 1352,40 грн.; 09.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 76,20 гривень; 11.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 50,00 гривень; 12.07.2020 року автоматичне списання у розмірі 26,20 гривень (а.с. 12). АТ КБ «ПриватБанк» вважав таке списання коштів на виконання умов договору, оскільки за ОСОБА_1 рахується заборгованість, про що зазначено у листі від 07.0.2020 р. на звернення позивачки від 15.07.2020 р. (а.с. 47-48).. Як убачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.03.2017 року у справі № 526/2087/16-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №PLKPGK08243598 від 12.07.2005 року. Цим рішенням встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19.02.2014 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про припинення виконання зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені та визнано зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №PLKPGK08243598, укладеному між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 12.07.2005 року, припиненим внаслідок належного виконання його умов позичальником (а.с. 14-15). За повідомленням Шевченківського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 20.07.2020 р. за № 66439, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.07.2020 р., згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 20.07.2020 р.. відкриті виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 , на виконання не перебувають (а.с. 11). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь суму безпідставно списаних коштів у розмірі та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що списання відповідачем грошових коштів з карткового рахунку позивача в розмірі 1504,80 гривень відбулося з істотним порушенням договору та не ґрунтується на вимогах закону, враховуючи відсутність доказів щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості чи невиконаних судових рішень. Та, оскільки відповідач здійснив незаконне списання грошових коштів з поточного рахунку позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку на її користь моральної шкоди у розмірі 3000 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, отже, переглядається колегією суддів саме в цій частині. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в оскаржуваній частині, з огляду на таке. Відповідно до частини першої, третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 і 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору слід враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або ти чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору таке право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Відповідна правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року, справа №216/3521/16-ц, в якій Велика Палата відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №761/26293/16-ц в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незаконне списання відповідачем з поточного банківського рахунку позивачки грошових коштів призвело до того, що остання не отримала заробітної плати та була позбавлена засобів для існування. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача позивачці завдано моральну шкоду, так як вона значною мірою втратила те, на що розраховувала при укладенні договору про надання банківських послуг та вимушена була витрачати свій час для встановлення причин списання коштів, навідуватися до відділу ДВС. За вказаних підстав місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у сумі 3000,00 гривень. При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього, характер немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; принципи розумності і справедливості. Надані позивачкою медичні документи (а.с. 20,21) не підтверджують той факт, що гіпертонічна хвороба виникла у ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій банку, пов`язаних зі списанням коштів з її поточного рахунку, тому обґрунтовано не взяті до уваги місцевого суду. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з рішенням про стягнення моральної шкоди зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, не спростовують правильних висновків місцевого суду, тому залишаються колегією суддів без задоволення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині незгоди з рішенням щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого. Згідно положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За ч. 8 ст. 141 ЦПК, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як убачається з матеріалів справи, представником позивачки ОСОБА_1 у цій справі у суді першої інстанції була адвокат Маліннікова Д.К., яка діяла на підставі ордеру серії ПТ N 191870 від 06.10.2020 р. та договору про надання правової допомоги від 06.10.2020 року (а. с. 42-46). На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідно до вказаного договору адвокат надала розрахунок витрат на участь у судовому розгляді від 06.10.2020 р., за яким визначено вартість складання та подання позовної заяви до суду у сумі 1600 грн., та участь в судовому розгляді справи у сумі 900 грн. за участь в одному засіданні, а також розрахунок витрат на правову допомогу від 03.11.2020 р., згідно якого за оформлення позовної заяви про захист прав споживачів перераховано 1500 грн. Крім цього, адвокатом Малінніковою Д.К. надано суду акт виконаних робіт від 03.11.2020 року, підписаний ОСОБА_1 та адвокатом Малінніковою Д.К., з якого вбачається, що роботи за Договором про надання правової допомоги від 21.09.2020 року виконано адвокатом у повному обсязі. Клієнту надано правову допомогу у повному обсязі згідно з договором, а клієнтом здійснено оплату послуг адвоката згідно наданого рахунку (а.с. 44,54,55). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 р. при розгляді справи № 925/1137/19. Перевіривши надані стороною позивача документи на підтвердження понесених позивачкою витрат на надання правничої допомоги, яка складається з оформлення позовної заяви про захист прав споживачів, вартість якої визначена сторонами у розмірі 1500 грн., та які сплачені ОСОБА_1 на користь адвоката, що підтверджується наданим розрахунком та актом виконаних робіт (а.с. 54-55), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1038,75 грн. При цьому, колегія суддів зазначає, що вказані документи подані з дотриманням положень передбачених ч. 8 ст. 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів, та в повній мірі підтверджують факт надання позивачці правничої допомоги та понесених у зв`язку з цим витрат, є співмірними зі складністю справи. Крім цього, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі N 817/1889/17. Наведене узгоджується з висновками ВП ВС у постанові від 19 лютого 2020 року при розгляді справи N 755/9215/15-ц. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів понесення витрат на надання правничої допомоги спростовуються наданими позивачкою документами, про які вказувалося вище, тому залишаються колегією суддів без задоволення. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає нормам матеріального і процесуального права, та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Крім цього, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати, понесені позивачкою на користь адвоката Маліннікової Д.К. за складання відзиву на апеляційну скаргу, у розмірі 600 грн., що підтверджується розрахунком витрат від 21.01.2021 р. та квитанцією про сплату 600 грн., які надійшли до апеляційного суду 22.01.2021 р. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2020 рокузалишити без змін. Стягн6ути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 600 (шістсот) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.В.Чумак Судді: Ю.В.Дряниця Т.О.Кривчун