Постанова 4855 № 640/1724/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1724/20 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 13.10.2020) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення № 691/БТ від 23.12.2019,- В С Т А Н О В И Л А: Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення Національного банку України (Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем) №691/БТ від 23 грудня 2019 року «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» в розмірі 1 388 603,20 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою накладення штрафу було порушення, на думку НБУ, валютного законодавства, а саме, проведення операції купівлі валюти без ліцензії. Тобто, на думку НБУ, Банк був зобов`язаний купувати іноземну валюту для Клієнта лише за умови попереднього отримання е-ліцензії. Факт отримання такої е-ліцензії і здійснення операції щодо перерахування коштів за кордон саме після отримання ліцензії, на думку НБУ, не свідчить про виконання вимог законодавства. Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за результати перевірки встановлено, що 30.01.2019 куплену іноземну валюту Банком зараховано на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 , проте Національним банком видано клієнту е-ліцензію за № 3809 лише 05.02.2019. На думку відповідача, позивачем порушено вимоги статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та пункту 13 розділу 1, пункту 4 глави 4 розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281, яке полягало у купівлі Банком за дорученням клієнта іноземної валюти за відсутності підстави для купівлі іноземної валюти (індивідуальної ліцензії Національного банку на здійснення валютної операції фізичною особою), що є порушенням порядку й умов торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що валютне законодавство, яке діяло на момент проведення операцій, не зобов`язувало банк отримувати індивідуальну ліцензію НБУ для купівлі іноземної валюти, натомість позивач повністю дотримався порядку переказу валюти за кордон. Наголошує, що відповідачем не було розроблено жодного нормативно-правового акту, який би передбачав порядок отримання індивідуальної ліцензії для купівлі валюти для її подальшої відправки за кордон. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.12.2019 Національним банком України прийнято рішення № 691/БТ, яким накладено на АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» штраф за порушення вимог статті 6 Декрету, пункту 13 розділу І та пункту 4 глави 4 розділу ІІ Положення № 281 у розмірі 1 388 603,20 грн. Рішення № 691/БТ обґрунтовано тим, що за результатами планової комплексної перевірки АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» з питань дотримання вимог валютного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України (акт планової комплексної перевірки від 23.10.2019 № В/25-0011/81883/БТ) та ураховуючи доповідну записку Департаменту фінансового моніторингу від 21.12.2019 № В/25-0012\10034/БТ, було встановлено, що Банком допущене порушення, яке полягало у купівлі Банком за дорученням (заявою) клієнта іноземної валюти за відсутності підстави для купівлі іноземної валюти (індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютної операції фізичною особою), що є порушенням порядку й умов торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України. Зокрема, як зазначено відповідачем в оскаржуваному рішенні, з метою купівлі іноземної валюти для перерахування коштів на власний рахунок за межами України, відкритий у США, клієнт ( ОСОБА_1 ) надав Банку заяву про купівлю іноземної валюти для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, від 29.01.2019 №327995766, в якій зазначено суму купівлі іноземної валюти - 50000,00 доларів США (підставою для купівлі іноземної валюти зазначено - «для відправлення переказу за кордон на підставі індивідуальної ліцензії»). 30.01.2019 Банком здійснено за вказаною вище заявою клієнта купівлю іноземної валюти у сумі 50000,00 доларів США. 30.01.2019 куплену іноземну валюту Банком зараховано на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_2 . Національним банком України видано клієнту е-ліцензію за № 3809 лише 05.02.2019, що зафіксовано в автоматизованій інформаційній системі Національного банку України «Реєстр індивідуальних ліцензій на здійснення фізичними особами валютних операцій» згідно з Положенням №

54. Таким чином, за висновком НБУ, купівлю іноземної валюти здійснено Банком за відсутності у клієнта індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютної операції (розміщення на власному рахунку за кордоном), яка є підставою купівлі іноземної валюти, і наявність якої є єдиним випадком для купівлі банком за заявою клієнта іноземної валюти для здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом, що є порушенням статті 6 Декрету та пункту 13 розділу І, пункту 4 глави 4 розділу II Положення №

281. Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що купівля Банком коштів в іноземній валюті на МВРУ з поточного рахунку клієнта без індивідуальної ліцензії була здійснена з порушенням вимог Декрету №15-93, Положення № 281 та Положення №

54. Саме за порушення порядку і умов торгівлі іноземною валютою на МВРУ було прийнято оскаржуване Рішення № 691/БТ в межах і на виконання повноважень Національного Банку України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: 1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту; 4) встановлення порядку проведення обов`язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов`язковому продажу; 5) зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 6) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю. На час здійснення позивачем купівлі іноземної валюти (29.01.2019 по 05.02.2019), з приводу правомірності операції якої і прийнято оскаржуване Рішення № 691/БТ, діяв Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет, Декрет №15-9). Вказаний Декрет втратив чинність з 07.02.2019 на підставі Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII, проте був чинним на час вчинення АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» купівлі іноземної валюти для клієнта ( ОСОБА_1 ), з приводу якої НБУ і прийняло спірне рішення. Відповідно до преамбули Декрету, він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Відповідно до ч. 1 статті 13 Декрету, Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Статтею 5 Декрету передбачені випадки видачі індивідуальної та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до пункту 4 статті 5 Декрету №15-93 індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Зазначеною частиною визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного переліку включено операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України. Згідно ч.1 ст.6 Декрету торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України. Порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України на час здійснення позивачем купівлі іноземної валюти (29.01.2019 по 05.02.2019) визначались Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (далі - Положення № 281). Положення розроблено відповідно до статей 4, 6 і 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), а також статей 7 і 45 Закону України «Про Національний банк України». Пунктом 4 розділу І Положення №281 визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб`єктами ринку, між суб`єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб`єктами ринку і Національним банком України, а також Національним банком України і його клієнтами. Пунктом 13 розділу ІІ Положення № 281 встановлено, що суб`єкти ринку мають право здійснювати торгівлю іноземною валютою виключно у випадках і в порядку, передбачених цим Положенням. Відповідно до пункту 4 глави 4 розділу ІІ Положення № 281 власник індивідуальної ліцензії (дозволу) Національного банку на здійснення валютної операції має право купувати іноземну валюту за гривні та/або обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов`язань за цією операцією на підставі індивідуальної ліцензії (дозволу) та документів, передбачених умовами видачі цієї ліцензії (дозволу), крім випадків, якщо нормативно-правовим актом Національного банку, відповідно до якого видана ця ліцензія (дозвіл), таку купівлю (обмін) заборонено. Порядок та умови видачі Національним банком таких індивідуальних ліцензій (е-ліцензій) фізичним особам на той час був врегульований Положенням про функціонування автоматизованої інформаційної системи Національного банку України «Реєстр індивідуальних ліцензій на здійснення фізичними особами валютних операцій», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.06.2017 № 54 (далі - Положення № 54). Згаданим Положенням передбачено можливість видачі Національним банком України індивідуальної ліцензії в електронній формі (е-ліцензії) на здійснення фізичною особою - резидентом, валютної операції з переказу коштів з України. Так, згідно пункту 3 Розділу І Положення № 54 фізичній особі дозволяється протягом календарного року провести на підставі виданих їй е-ліцензій валютні операції на загальну суму, що не має перевищувати в сукупності 50000 доларів США включно (еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату видачі відповідної е-ліцензії). Для здійснення валютних операцій, що в сукупності перевищують суму, зазначену в абзаці першому пункту 3 розділу I цього Положення, фізична особа має звернутися безпосередньо до Національного банку для отримання в паперовій формі індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції відповідно до вимог окремих нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок видачі таких ліцензій. При цьому, пунктом 4 глави І Положення № 54 е-ліцензія не може бути видана (отримана) на валютну операцію, що вже проведена (пункт 4 глави І Положення № 54). Отже, враховуючи зазначені вище норми Декрету №15-93, Положення № 281 та Положення №54, єдиною підставою для купівлі Банком іноземної валюти на МВРУ з метою проведення валютної операції, яка потребує індивідуальної ліцензії Національного банку, є індивідуальна ліцензія (в даному випадку - ліцензія на розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України). Банк має право здійснити купівлю іноземної валюти виключно за заявкою власника індивідуальної ліцензії на розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України та виключно за наявності такої ліцензії та документів, передбачених умовами видачі цієї ліцензії. Ніяких виключень з цих імперативних норм не передбачено. При цьому така ліцензія має підтверджувати законність операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, яка згідно процитованого вище пункту 4 статті 5 Декрету №15-93 віднесена до ліцензованих операцій, а не на купівлю іноземної валюти, яка помилково вважає позивач. Також у пункті 1 розділу Положення № 281 зазначено, що за порушення вимог, установлених розділами I - III цього Положення, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 розділу V цього Положення, банки несуть відповідальність згідно зі статтею 16 Декрету. Статтею 16 Декрету передбачено, що за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв`язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення (пункт 3 частини 2) . Тобто, підставою для застосування штрафних санкції за п.3 ч.2 ст.16 Декрету №15-93 є порушення резидентами та нерезидентами правил валютного регулювання і валютного контролю в частині здійснення операцій з валютними цінностями без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2019 клієнтом АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» ОСОБА_1 було подано заяву про купівлю іноземної валюти у розмірі 50000,00 дол. США. 29.01.2019 позивачем було подано заяву про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України на підставі пп. «д» п.4 ст.5 Декрету. Відповідно до банківської виписки з 28.01.2019 по 05.02.2019 з рахунку ОСОБА_1 , 30.01.2019 АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» здійснив купівлю валюти згідно заявки № 327995766 від 29.01.2019 у розмірі 50000,00 дол. США. 30.01.2019 куплену іноземну валюту Банком зараховано на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_2 . Відповідно до вказаної банківської виписки 05.02.2019 АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» здійснив переказ грошових коштів до США у розмірі 50000,00 дол. США. згідно платіжного доручення № 1 від 04.02.2019 05.02.2019, тобто після здійснення операції з купівлі валюти, Національним банком України видано позивачу АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» ліцензію № 3809 на здійснення валютної операції фізичної особи ОСОБА_1 на суму операції 50 000,00 дол. США. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» здійснив купівлю валюти ОСОБА_1 згідно заявки № 327995766 у розмірі 50000,00 дол. США саме 30.01.2019, а Національним банком України видано ліцензію № 3809 на здійснення валютної операції 05.02.2019, позивачем порушено вимоги статті 6 Декрету, пункту 13 розділу І, пункту 4 глави 4 розділу II Положення №

281. Порушення порядку й умов торгівлі валютними цінностями АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» під час здійснення операції з придбання валюти тягне за собою накладення штрафу на підставі п.3 ч.2 ст.16 Декрету №15-93. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно посилання позивача на неналежне нормативне регулювання валютних відносин Національним банком України в ситуації, коли положення діючих нормативно-правових актів не дозволяли провести валютну операцію на підставі е-ліцензії в один день. У відповідності до п. 5 Положення № 54 е-ліцензія є підставою для проведення фізичною особою валютної операції тільки в день її видачі. При цьому згідно пп. 11 п. 6 постанови Національного банку Україні від 13.12.2016 року № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (далі - Постанова № 410) зобов`язано уповноважені банки для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням клієнтів попередньо зараховувати кошти в гривнях на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 «Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку» (далі - рахунок 2900). Із цього рахунку кошти можуть бути перераховані для купівлі іноземної валюти не раніше наступного операційного дня з дня зарахування гривень на цей рахунок. Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017 №89 (діяв на дату вчинення порушення) призначення рахунку 2900: облік сум, перерахованих клієнтами, або сум, що підлягають перерахуванню на рахунки клієнтів за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів згідно з договором- дорученням. При цьому, Постанова № 410 та Положення № 281 не містять вимог щодо необхідності отримання е-ліцензії для здійснення попереднього обліку коштів на окремому аналітичному рахунку 2900 (тобто на дату зарахування іноземної валюти на аналітичний рахунок 2900 отримання е-ліцензії не потрібно). Е-ліцензія є підставою виключно для операції з купівлі іноземної валюти на МВРУ і вимагається на дату здійснення такої операції (тобто на дату списання коштів в гривні з аналітичного рахунку та зарахування купленої іноземної валюти за цю гривню на поточний рахунок клієнта, а не на дату/період обліку коштів на аналітичному рахунку 2900) (пункт 4 глави 4 розділу II Положення № 281). Згідно з підпунктом 2 пункту 11 Положення № 54 якщо валютна операція на підставі е-ліцензії не була проведена, вона підлягає анулюванню Національним банком згідно з електронним повідомленням уповноваженого банку, яке уповноважений банк надсилає не пізніше наступного робочого дня після дня видачі е-ліцензії. При цьому, Положення № 54 не містить ніякої заборони щодо повторного отримання е-ліцензії для проведення тієї ж самої валютної операції, яка не була проведена. А відповідно до пункту 3 розділу III Положення № 281 клієнт-резидент зобов`язаний використати іноземну валюту, що куплена у встановленому порядку через суб`єкта ринку, не пізніше ніж за десять робочих днів після дня її зарахування на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти. Статтею 44 Закону України від 20.05.1999 № 679-ХІV «Про Національний банк України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання віднесено видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій. В свою чергу, згідно ч.1 ст.6 Декрету №15-93 порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України. Положення № 281, яке передбачало обов`язок купувати іноземну валюту з метою виконання зобов`язань за ліцензованою операцією (в даному випадку такою операцією є розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України) на підставі індивідуальної ліцензії, рівно як і Положення № 54 та Положення № 410, що регулюють порядок отримання такої ліцензії, були видані Національним Банком України на виконання його повноважень, визначених Законом України «Про Національний банк України» та Декретом №15-93. На час виникнення спірних правовідносин норми вказаних Положень скасовані, змінені або визнані нечинними у встановленому законом порядку не були, а тому підлягали безумовному виконанню. Суд першої інстанції вірно вказав, що Банк мав всі можливості забезпечити отримання нової е-ліцензії для проведення тієї ж самої валютної операції, яка не була проведена. Для цього Положенням № 281 власнику ліцензії надається 10 днів. Таким чином, Банк мав змогу без порушення вимог чинного законодавства провести валютну операцію на підставі е-ліцензії. Нормативно-правові акти Національного банку надавали можливість здійснити оспорювану операцію Банком в спрощеному режимі (ліцензія видається за допомогою автоматизованої системи в режимі он-лайн, без додаткових перевірок з боку Національного Банку, відповідальність за повноту і достовірність інформації, внесеної банком в автоматизовану систему несе сам банк). Посилання позивача на те, що статтею 5 Декрету не передбачено отримання ліцензії на придбання валюти є необґрунтованими, оскільки в даному випадку ліцензованою операцією є розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, а Положення № 281 чітко встановлює право суб`єкта міжбанківського валютного ринку України купувати іноземну валюту за гривні з метою виконання зобов`язань за цією операцією на підставі індивідуальної ліцензії та документів, передбачених умовами видачі цієї ліцензії (п. 4 гл. 4 розділу ІІ). Системне тлумачення пункту 4 глави 4 розділу ІІ Положення № 281 у взаємозв`язку з пунктом 4 глави І Положення № 54, яким заборонено видачу (отримання) е-ліцензії на валютну операцію, що вже проведена, дає підстави для висновку, що така індивідуальна ліцензія має бути в наявності на момент придбання валюти. Регулювання Національним банком України порядку купівлі іноземної валюти з метою розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України ґрунтується на законі та має легітимну мету - контроль за законністю вивезення іноземної валюти за межі України у відповідності з економічними інтересами суспільства. Таким чином, купівля Банком коштів в іноземній валюті на МВРУ з поточного рахунку клієнта без індивідуальної ліцензії була здійснена з порушенням вимог Декрету №15-93, Положення № 281 та Положення № 54. 21.06.2018 було прийнято Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII, який був опублікований 07.07.2018, проте в силу ст. 16 Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2473-VIII набрав чинності 07.02.2019. Відповідно до п.8 ст. 16 Закону № 2473-VIII банки, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги Декрету та (або) нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень. Рішення про застосування до банків заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 Закону про валюту, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення. Відповідно до пункту 3 Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про валютний нагляд» від 03.01.2019 №13, банки, які до дня введення в дію Закону про валюту порушили вимоги Декрету та/або нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену статтею 16 Декрету, Положенням № 49, Положенням № 346, у редакції, що діяла на день вчинення відповідного порушення. Таким чином, Закон № 2473-VIII не містить норм, які б пом`якшували або скасовували відповідальність за порушення, вчинені до введення його в дію, а передбачає, що відповідальність за порушення, вчинені до введення в дію Закону про валюту настає згідно із законодавством, яке діяло на момент вчинення порушення. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Постанови № 13 Банки, небанківські фінансові установи, національний оператор поштового зв`язку, які до дня введення в дію Закону України «Про валюту і валютні операції» порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та/або нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену статтею 16 Декрету, Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.04.2000 № 209/4430 (зі змінами), Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 (у редакції, що діяла на день вчинення відповідного порушення). Національний банк України приймає рішення про застосування заходів впливу за порушення, зазначені в абзаці першому пункту 3 цієї постанови: до банків - у порядку, визначеному Положенням № 346, у редакції, що діє на день прийняття рішення, зазначеного в абзаці другому пункту 3 цієї постанови. Відповідно до пункту 2.3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про валютний контроль» від 08.02.2000 №49 (втратила чинність, діяла на момент вчинення порушення) торгівля іноземною валютою банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв`язку без одержання ліцензії Національного банку та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком, що діє на 0 годин дня здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків. Колегія суддів вказує, що доводи позивача, які викладені в позовній заяві та в апеляційній скарзі у поєднання з наявними в матеріалах справи доказами та відзивами відповідача зводяться до того, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо різного тлумачення приписів законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Разом із тим, позивач, як суб`єкт правовідносин, що регулюються нормативно-правовими актами прийнятими у сфері банківської діяльності та контролюються Національним банком України, повинен неухильно дотримуватись покладених на нього зобов`язань. У свою чергу незгода з прийнятими нормативно-правовими актами, положеннями, порядками або їх нерозуміння не звільняє суб`єкта від обов`язку їх дотримання. Це може бути підставою для вирішення іншого спору, що виникає між банком та/або законодавцем чи Національним банком України, однак вирішення такого спору повинно відбуватися поза межами даної справи, оскільки у разі виникнення спірних питань, позивач повинен їх вирішувати до вчинення банківських операцій, зокрема, які досліджуються в межах даної справи, а не після. Тобто, якщо суб`єкт банківських відносин не погоджується чи не розуміє вимог регулятора чи приписи законодавства, він має право утриматися від вчинення таких операцій, регулювання яких для нього є не зовсім зрозумілим, в іншому випадку банк має усвідомлювати наслідки та подальші санкції за порушення правил ведення цих операцій. Враховуючи, що відповідальність за порушення вчинене позивачем 30.01.2019 була визначена ст.16 Декрету, а повноваження Національного банку України щодо застосування мір такої відповідальності були передбачені ст.16 Декрету, ст.44 Закону України «Про Національний банк України» і не передбачали права відповідача не застосовувати міри відповідальності. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач приймаючи рішення № 691/БТ від 23.12.2019 про притягнення позивача до відповідальності, діяв у межах та у відповідності до визначених законодавством повноважень. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 08.02.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна