Постанова 4855 № 760/16725/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 760/16725/19 Суддя (судді) першої інстанції: Усатова І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора взводу №2 роти №2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенанта поліції Пархоменко Інни Григорівни на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 24 лютого 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу №2 роти №2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенанта поліції Пархоменко Інни Григорівни про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: До Солом`янського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до інспектора взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенанта поліції Пархоменко Інни Григорівни в якому просила суд: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 517683 від 28.05.2019 в частині притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. та провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Позов мотивовано тим, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення нею приписів п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху, а саме що вона не мала права керування транспортним засобом, оскільки згідно з даними довідки, отриманої нею 28 травня 2019 року в територіальному сервісному центрі 8042 регіонального сервісного центру МВС України в м.Києві станом на 28 травня 2019 року вона має право керування транспортними засобами категорії «В», на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 28.04.2010 року. За наведених обставин, позивач не погоджується з притягненням її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП, оскільки нею на прохання поліцейського було надано посвідчення водія, та при цьому, будь-які докази, які б свідчили про наявність ознак підробки відповідного посвідчення водія - відсутні. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 24 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено та скасовано постанову серії ДП18 № 517683 по справі про адміністративне правопорушення від 28 травня 2019 року, винесену інспектором взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенантом поліції Пархоменко Інною Григорівною, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КпАП України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень, а провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрито. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції встановивши в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, яке позивачем не оскаржувалось, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови в частині накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що згідно оскаржуваної постанови позивач вчинила два правопорушення, а накладення адміністративного стягнення відбувалось у порядку ст.36 КУпАП, в межах санкції встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, яке передбачено ч. 2 ст. 126 КУпАП. Отже, апелянт наголошує, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не врахував вказаних обставин, не застосував положення п. 4 ч. 3 ст. 286 КАС України для зміни заходу стягнення в межах санкції встановлене за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. За наведених обставин, апелянт стверджує про незаконність прийнятого судом першої інстанції рішення та наявність визначених ст.317 КАС України підстав для його скасування. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили, причини неявки суду не повідомили. З огляду на вказані обставини та керуючись положеннями ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів ухвалила подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2019 року інспектором взводу №2 роти №2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенантом поліції Пархоменко І.Г. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 та ч.2 ст.126 КУпАП, із застосуванням положень ст.36 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень. Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності слугувало порушення останньою п. 12.4 ПДР України, а саме перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, рухалась зі швидкістю 84 км/год., в населеному пункті при дозволених 50 км/год., перевищила швидкість руху на 34 км/год., а також порушення позивачем п. 2.1 «а» ПДР України, а саме: керування транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом. Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням в частині притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП, позивач звернулась за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, на вимогу інспектора УПП позивачем було надано відповідні документи - посвідчення водія, натомість, належних доказів щодо відсутності у позивача права керування транспортним засобом на момент складання постанови відповідачем суду не надано. За вказаних обставин, суд першої інстанції встановив, що вина позивача у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП відповідачем не доведена та не підтверджується належними доказами. Разом з цим, судом першої інстанції зазначено, що постанова про адміністративне правопорушення від 28 травня 2019 року серії ДП18 № 517683 в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП18 № 517683 від 28 травня 2019 року та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП підлягають задоволенню. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Як встановлено судом та вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП стало встановлення відповідачем факту перевищення ОСОБА_1 встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, а саме: ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Lexus RX350 д.н.з. НОМЕР_2 , рухалась в населеному пункті на автодорозі Київ-Чернігів-Нові Яриловичі 98 км., село Кіпті, Козелецького району, Чернігівської області зі швидкістю 84 км/год., чим перевищила швидкість руху на 34 км/год. та відповідно порушила п. 12.4 ПДР України. Так, п. 12.4 ПДР регламентовано, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. У свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПКУ) якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17,0 грн. Отже, розмір штрафу за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину дорівнює 255,00 грн. Разом з цим, зі змісту оскаржуваної постанови також вбачається, що позивач не мала права керування вказаним транспортним засобом, чим допустила порушення п. 2.1 «а» ПДР України, відповідальність за яке встановлена ч. 2 ст. 126 КУпАП. Так, положеннями п. 2.1 «а» ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно з приписами ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 510 грн. У свою чергу, положеннями ст. 36 КУпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, як порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, шо визначені ч. 1 ст. 122 КУпАП та ч. 2 ст. 126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Отже, з урахуванням встановлених порушень та наведених норм законодавством, відповідачем було прийнято оскаржувану постанову, якою застосовано до позивача адміністративне стягнення (штраф) у розмірі 510,00 грн. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, зокрема, позовної заяви, позивачем визнається факт вчинення нею адміністративного правопорушення, склад якого визначено ч. 1 ст. 122 КУпАП. У свою чергу, досліджуючи питання правомірності дій відповідача щодо притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, склад якого встановлено ч. 2 ст. 126 КУпАП, колегія суддів виходить з наступного. В апеляційні скарзі відповідач зазначає, що після зупинки транспортного засобу, на вимогу поліцейського позивач надала посвідчення на право керування транспортним засобом категорії «В», серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане 28.04.2010 УДАІ ГУ МВС України в м. Києві. У ході перевірки вказаного документу за допомогою бази даних ІТС «ІПНП» встановлено, що пред`явлене позивачем посвідчення водія належить громадянину гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який його отримав 26.08.1972 р. у ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Сімферополя. Водночас, жодних відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії в ІТС «ІПНП» не було. За наведених обставин, відповідач дійшла висновку про відсутність у позивача права на керування транспортним засобом відповідної категорії. Водночас, колегія суддів зазначає, що ч.1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії. Отже, керування транспортним засобом можливе лише за наявності посвідчення водія, і цей документ може бути предметом перевірки при встановленні права особи на керування транспортним засобом та самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Як стверджує відповідач, позивачем було надано на вимогу поліцейського посвідчення на право керування транспортним засобом категорії «В», серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане 28.04.2010 УДАІ ГУ МВС України в м. Києві. Колегією суддів встановлено, що нотаріально засвідчена копія вказаного посвідчення водія наявна також в матеріалах справи (а.с. 7). Також, як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28 травня 2019 року Територіальним сервісним центром 8042 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві було видано довідку за № 31/26/42-581 у якій зазначається, що згідно наявних облікових даних Національної автоматизованої системи МВС України, станом на 28 травня 2019 року, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на управління транспортними засобами категорій «В» (автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія - восьми), на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 28.04.2010. Стаж керування транспортними засобами категорії «В» з 28.04.2010 року по теперішній час. Відповідно до вимог законодавства України «..національне посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі» (а.с.8). При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 належить іншій особі, а не позивачу, оскільки згідно з наданих відповідачем доказів вбачається, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 було видано ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Сімферополь, Сімферопольського та Бахчисарайського районів 26 серпня 1972 року. При цьому, вказаний документ із відповідними даними щодо посвідчення водія серії НОМЕР_1 створено 19 серпня 2015 року. У той же час, судом встановлено, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 було видано позивачу 28.04.2010 УДАІ ГУ МВС України в м. Києві. Та при цьому, наявною у матеріалах справи довідкою від 28 травня 2019 року підтверджено, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 28.04.2010 належить саме позивачу. Крім того, судом встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області клопотання слідчого СВ Козелецького ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області про арешт вилученого під час огляду місця події майна, а саме посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 28.04.2010, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12019270130000326 від 28.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України залишено без розгляду (а.с.40). Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП18 № 517683 від 28 травня 2019 року в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закриття провадження у справі в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про скасування оскаржуваної постанови в частині накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень, та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення повністю, з огляду на наступне. Так, як було встановлено судом, оскаржувану постанову було прийнято відповідачем за допущені позивачем адміністративні правопорушення, що визначені у ч. 1 ст. 122 КУпАП, та ч. 2 ст. 126 КУпАП. Розмір штрафної санкції визначено відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 у розмірі, передбаченому санацією ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме 510 грн. Водночас, в ході судового розгляду справи було встановлено, що позивачем визнається факт вчинення нею адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 122 КУпАП. Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення від 28 травня 2019 року серії ДП18 № 517683 в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП відповідає вимогам КУпАП. Водночас, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про необхідність зміни розміру адміністративного стягнення визначеного в оскаржуваній постанові, з огляду на наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. У свою чергу, приписами ст. 24 КУпАП регламентовано, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:1) попередження; 2) штраф; 2-1) штрафні бали; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 5-1) громадські роботи; 6) виправні роботи; 6-1) суспільно корисні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті. Тобто, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що суд наділений повноваженнями зміни саме заходу, а розміру стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення. При цьому, колегія суддів зазначає, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, у той час як зміна розміру стягнення в даному випадку, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. За наведених обставин, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 272, 286, 308, 311, 313, 315-316, 321-322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу інспектора взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області ДПП лейтенанта поліції Пархоменко Інни Григорівни залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович