Постанова Харківський апеляційний суд № 642/4784/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/4784/20 Головуючий суддя І інстанції Вікторов В. В. Провадження № 22-ц/818/1340/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: скарга на дії ВДВС ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: -Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Вікторова В.В., по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), зобов`язання вчинити певні дії, боржник: ОСОБА_2 , встановив: 21 вересня 2020 року до Ленінського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), зобов`язання вчинити певні дії, боржник: ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року у справі № 642/5013/17, яке набрало законної сили, встановлено порядок користування земельною ділянкою відповідно до II варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 15000/2016 від 06.04.2019 року. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 добровільно не виконав рішення суду в частині розмежування земельної ділянки та перешкоджає цьому виконанню, виконавчий лист 06.07.2020 було пред`явлено до примусового виконання. Зазначив, що протягом двох місяців будь-якої інформації про хід виконання стягувач не отримав, і тільки 11.09.2020 отримав рекомендований лист з повідомленням від 10.07.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке мотивовано тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення. Вважає дії органу державної виконавчої служби з повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання незаконними зокрема: повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого листа без виконання направлено стягувачу не у триденний строк, як це передбачено ч. 4 ст. 4 Закону «Про виконавче провадження», а за спливом двох місяців - згідно трекінгу відправлень кореспонденції рекомендований лист відправлено 09 вересня 2020. Вважає, що відділом ДВС було порушено вимоги цієї статті і протягом двох місяців стягувач не мав інформації про виконання. Крім того, повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого листа без виконання направлено стягувачу є незаконним, оскільки боржником ОСОБА_2 не виконано рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою і не проведено її розмежування відповідно до висновку експертизи. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірними дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягають у порушенні строків повернення виконавчого листа, що встановлені ч. 4 ст. 4 Закону «Про виконавче провадження»; визнати неправомірними дії державного виконавця Задорожньої Л.В. з винесення повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу; зобов`язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до примусового виконання виконавчий лист № 642/5013/17 від 23.06.2020 р. про встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом її розмежування за ІІ-м варіантом порядку користування згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно- технічної експертизи № 15000/2016 від 06 квітня 2019 року. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року скаргу задоволено. Визнано неправомірними дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягають у порушенні строків повернення виконавчого листа, що встановлені ч. 4 ст. 4 Закону «Про виконавче провадження». Визнано неправомірними дії державного виконавця Задорожньої Л.В. з винесення повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу. Зобов`язано Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до примусового виконання виконавчий лист № 642/5013/17 від 23.06.2020 р. про встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом її розмежування за ІІ-м варіантом порядку користування згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно- технічної експертизи № 15000/2016 від 06 квітня 2019 року. В апеляційній скарзі старший державний виконавець просить ухвалу скасувати та ухвалити носе судове рішення про відмову у задоволенні скарги. Вказала, що зі змісту резолютивної частини виконавчого листа виданого Ленінським районним судом м. Харкова по справі №642/5013/17 не вбачається, що вказана резолютивна частина передбачає заходи примусового виконання рішень. Відповідно до п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ було повернуто стягувачу без прийняття до виконання, якщо рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Вважає та звертає увагу суду на те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Примусове виконання рішень у визначених законом випадках покладається на приватних виконавців. Зазначила, що у резолютивній частині виконавчого документу не зазначено що передбачає заходи примусового виконання рішень. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності усіх учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що з урахуванням принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно положень ст. 372 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду у повній мірі відповідає. Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Задорожньою Л.В. не виконано покладеного на неї обов`язку, передбаченого статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», чим порушено права стягувача. Повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання направлено стягувачу 09 вересня 2020 року, з порушенням термінів, передбачених статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги та визнання неправомірними дій державного виконавця щодо несвоєчасного надіслання оскарженого повідомлення на адресу стягувача. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. За змістом статей 55, 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, поділ в натурі, виділення часток в натурі, що є у спільній частковій власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та поділити його в натурі між співвласниками. Виділено ОСОБА_1 в натурі у власність таку його частину: приміщення № № 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-8, 1-9, 1-10, II, III житлового будинку літ. "А-1" з відповідною частиною надвірних споруд, а саме: а саме: сараї літ. "В", "Г", вбиральня літ. "П", навіс літ "Н". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також вказаним рішенням зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, поділ в натурі, виділення часток в натурі, що є у спільній частковій власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Припинено право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та поділено його в натурі між співвласниками. Виділено ОСОБА_2 в натурі у власність таку його частину: приміщення № № 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 житлового будинку літ. "А2-1" з відповідною частиною надвірних будівель: гараж літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», гараж літ. «М» і «О», сарай літ. КН. Встановлено порядок користування земельною ділянкою відповідно до ІІ варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 15000/2016 від 06.04.2019 р., а саме: виділено ОСОБА_2 в користування земельну ділянку площею 1111 кв.м., що припадає на 56/100 часток; виділено ОСОБА_1 в користування земельну ділянку площею 873 кв.м., що припадає на 44/100 часток. Границя користування земельною ділянкою по ІІ-му варіанту порядку користування вказана в додатку № 3 червоним кольором. 1) від крапки, що розташована по червоній лінії по АДРЕСА_1 на відстані 3,38 м від межі із домоволодіннями АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 проходить ламана лінія довжиною 43,33 м, що складається з двох відрізків довжиною 33,05 м та 10,28 м. Дана лінія проходить в глибину земельної ділянки в напрямку житлового будинку до крапки, що розташована на відстані 1,0 м від кута житлового будинку, далі лінія довжиною 4,27 м, паралельно зовнішній грані стіни житлового будинку, паралельно їй на відстані 1,0 м, далі під прямим кутом лінія довжиною 1,0 м, далі по лінії розподілу житлового будинку, далі лінія довжиною 4,35 м по зовнішній грані стіни сараю літ. «В» (при цьому пропонується встановити земельний сервітут площею 4,35 м2 (4,35x1,0) для можливості обслуговування ОСОБА_1 стіни будівлі літ. «В»). Далі лінія довжиною 21,45 м в бік тильної сторони ділянки, далі лінія довжиною 17,40 м до перетину з межею земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_4 на відстані 11,74 м від межі із домоволодінням АДРЕСА_5 до кута проходить пряма лінія до тильної межі на відстані 13,17 м від кута ділянки. На виконання вищевказаного рішення Ленінським районним судом 23.06.2020 було видано виконавчий лист № 642/5013/17. ОСОБА_1 надійшло повідомлення № 85120 від 10.07.2020 старшого державного виконавця Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Задорожньої Л.В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку із тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Вказане повідомлення згідно трекінгу відправлень №6100406816890 поштової кореспонденції рекомендований лист відправлено стягувачу 09 вересня 2020 (а.с.3,83), тобто з порушенням вимог ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Як вбачається із оскаржуваного повідомлення, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року не виконане. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає перелік заходів примусового виконання рішення та вказує, що такий не є вичерпним, зокрема, згідно п. 1 ч. 5 вказаної статті, заходами примусового виконання рішення є інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Разом з тим, згідно з ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975р., п. 36) не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герін проти Франції» від 29 липня 1998р., п. 37). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і також зазначено, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013. Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній вище редакції, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Отже дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону та призвели до порушення прав та засад виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Таким чином, встановивши, що дії державного виконавця Задорожньої Л.В. з винесення повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу є неправомірними, повідомлення було направлено скаржнику з порушенням строків, як стороні виконавчого провадження, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги, оскільки дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягають у порушенні строків повернення виконавчого листа, що встановлені ч. 4 ст. 4 Закону «Про виконавче провадження», є неправомірними. Дії державного виконавця Задорожньої Л.В. з винесення повідомлення від 10.07.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу є неправомірними. Судова колегія також вважає, що повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 10.07.2020, винесену державним виконавцем Задорожньою Л.В., необхідно скасувати та зобов`язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до примусового виконання виконавчий лист № 642/5013/17 від 23.06.2020 р. про встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом її розмежування за ІІ-м варіантом порядку користування згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно- технічної експертизи № 15000/2016 від 06 квітня 2019 року, звернувши при цьому увагу державного виконавця на ч. 1 ст. 453 ЦПК України, що про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Докази та обставини, на які посилається виконавець в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат не вирішувалось. Керуючись ст.259, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.