Постанова 4818 № 643/12313/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 27 листопада 2024 року м. Харків Справа № 643/12313/20 Провадження № 22-ц/818/3630/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання : Львової С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник: ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2024 року, постановлену суддею Петровою Н.М., - В С Т А Н О В И В : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник: ОСОБА_2 . В обгрунтування скарги зазначає, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу від 04 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 260 035,60грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат в розмірі 13 459,84грн. 06 грудня 2023 Ленінським районним судом м. Харкова видано дублікат виконавчих листів по цивільній справі №643/12313/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів відповідно до рішень Ленінського районного суду. Листами від 07 травня 2024 року №Г-5 та №Г-6 його представником на адресу Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було надіслано виконавчі листи по цивільній справі №643/12313/20 з заявою про примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року, та додаткового рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13 квітня 2021 року. 14 травня 2024 року головним державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Н.С. винесено постанову, прийняту у формі повідомлення, про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у виконавчому провадженні №74975513. Повідомлення мотивоване тим, що до заяви про примусове виконання не додано належних підтверджень адреси місця проживання боржника на території Холодногірського району міста Харкова. 14 травня 2024 року старшим державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Біловою Х.Б. винесено постанову, прийняту у формі повідомлення, про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у виконавчому провадженні №74975945. Повідомлення мотивоване тим, що до заяви про примусове виконання не додано належних підтверджень адреси місця проживання боржника на території Холодногірського району міста Харкова. Вважає вищевказані постанови державних виконавців протиправними та такими, що підлягають скасуванню з одночасним зобов`язанням державних виконавців відкрити виконавчі провадження та приступити до примусового виконання виконавчих листів, у зв`язку з чим заявник звернувся до суду з зазначеною скаргою. Просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м.Харкові СМУ МЮ Тарасової Н.С., прийняту у формі повідомлення від 14 травня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у виконавчому провадженні №74975513 та зобов?язати державного виконавця відкрити виконавче провадження за дублікатом виконавчого листа від 06 грудня 2023 року про стягнення коштів у сумі 260 035,60грн.; визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м.Харкові СМУ МЮ Білової Х.Б., прийняту у формі повідомлення від 14 травня 2024 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у виконавчому провадженні №74975945 та зобов?язати державного виконавця відкрити виконавче провадження за дублікатом виконавчого листа від 06.12.2023 про стягнення коштів у сумі 13 459,84грн., надати можливість подати докази понесення судових витрат протягом п?яти днів після ухвалення судового рішення, стягнути з Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м.Харкові СМУ МЮ на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить суд ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про задоволення його скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховані висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені у постановах від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 та від 31 березня 2021 року у справі №380/7750/20. Звертає увагу на те, що 07 грудня 2020 року Московським районним судом м. Харкова було постановлено ухвалу про передачу матеріалів даної справи на розгляд до Ленінського районного суду м. Харкова з посиланням на те, що під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним поділом відносить до Холодногірського району м. Харкова. 05 січня 2021 року Ленінським районним судом м. Харкова було постановлено ухвалу про прийняття та відкриття провадження у справі. Оскільки ним доведено факт проживання боржника на території Холодногірського району м. Харкова, тому у державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції були відсутні правові підстави для повернення йому виконавчих листів з підстав п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, звертає увагу на те, що державний виконавець свої заперечення проти його скарги направляє саме на адресу: АДРЕСА_1 , а не на ту, що зазначена у виконавчому листі АДРЕСА_2 . Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Постановляючи ухвалу про залишення скарги без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення державними виконавцями прийняті відповідно до закону, в межах їх повноважень, відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, дотримуючись принципів верховенства права, законності, справедливості, об?єктивності, судом не встановлено порушення прав стягувача/ Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Згідно ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.448 ЦПК України). Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Отже, право на звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за правилами цивільного судочинства пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом, а також у випадку якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 05 квітня 2021 року у справі №643/12313/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір купівлі- продажу від 04.04.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 260035,60грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.44-46). Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2021 року у справі №643/12313/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат в розмірі 13 459,84 грн. (а.с.47). 06 грудня 2023 року Ленінським районним судом м. Харкова було видано дублікати виконавчих листів по цивільній справі №643/12313/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів відповідно до рішень Ленінського районного суду (а.с.11-12). 07 травня 2024 року адвоката Гіль Є.В., який діє в інтересах стягувача ОСОБА_1 , шляхом подання заяви про виконання судових рішень у справі 643/12313/20, пред?явив вказані дублікати виконавчих листі до виконання до Холодногірсько-Новобаварського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, шляхом подання заяв про виконання судових рішень у справі 643/12313/20. 14 травня 2024 року старшим державним виконавцем Біловою Х.Б., керуючись п.10 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №74975945, яке разом з виконавчим документом направлено на адресу представника стягувача рекомендованим листом (а.с.14). 15 травня 2024 року головним державним виконавцем Тарасовою Н.С., керуючись п.10 ч.4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №74975513, яке разом з виконавчим документом направлено на адресу представника стягувача рекомендованим листом (а.с.13). ОСОБА_1 у своїй скарзі посилається на те, що зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до Холодногірського району м. Харкова, а отже до території обслуговування Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Факт проживання боржника за вказаною адресою підтверджується матеріалами цивільної справи №642/552/24, учасником якої є означений відділ. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. За приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Пунктом 3 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника фізичної особи; У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти (абзац дев`ятий частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема статей 13, 18, 26, 36, 48, вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документа до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні. Водночас на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідають виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України «Про виконавче провадження», чи надано всі документи, наявність/відсутність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2022 року у справі № 908/309/21, від 31 травня 2023 року у справі № 910/6104/21. Закон України «Про виконавче провадження» є Законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, Інструкція № 512/5 визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження». В пункті 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 вказано, що у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника фізичної особи, місцезнаходженням боржника юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця. Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази проживання чи перебування боржника за адресою відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місце проживання чи перебування боржника. Таким чином, лише у разі наявності у стягувача інформації, що адреса проживання чи перебування боржника є відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі, на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як проживання чи перебування боржника виконавець має дослідити цей критерій на предмет достатності документів на підтвердження того, що адресою проживання чи перебування боржника фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця. За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів адреси проживання чи перебування боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за адресою проживання чи перебування боржника, яка є відмінною від тієї, що зазначена в виконавчому документі. Тобто перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитись, що адреса місця проживання, перебування боржника, зазначена у виконавчому документі та заяві стягувача, належить до території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або території виконавчого округу приватного виконавця. Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на розшук боржника. Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 242/3831/19. Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 211/4347/15-ц зазначила, що чинним законодавством не передбачений обов`язок приватного виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника на стадії відкриття виконавчого провадження. Такі правові висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/1689/21. В абзаці першому частини першої статті 131 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Крім того, відповідно до частини першої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, правом подавати заяви про виправлення помилок у виконавчому документі та подання додаткових доказів щодо місця проживання боржника фізичної особи надається стягувачу і боржнику. Однак в цій справі відсутні відомості, які б свідчили про подання таких заяв боржником чи стягувачем. Виконавчий документ видав суд і державний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни за цим документом (подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 липня 2022 року у справі № 908/309/21, від 23 березня 2020 року у справі № 806/2273/17). Так, із змісту дублікату виконавчих листів №643/12313/20, видані 06 грудня 2023 року Ленінським районним судом м. Харкова, вбачається, що адресою боржника є ОСОБА_2 вказана - АДРЕСА_3 , тобто адреса, на яку не поширюється компетенція Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Дійсно, із змісту ухвали Московського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2020 року по справі № 643/12313/20, яка міститься у відкритому доступі в ЄДРСР, вбачається, що боржник ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним поділом відноситься до Холодногірського району м.Харкова. Вказана інформація підтверджена також довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Разом з тим, під час предявлення виконавчих листів до виконання до Холодногірсько-Новобаварського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, представником заявника не надано жодних доказів щодо місця реєстрації боржника ОСОБА_2 АДРЕСА_1 . Також заявник не звертався до суду з заявами щодо виправлення помилок у дублікатах виконавчих листів №643/12313/20, виданих Ленінським районним судом м.Харкова 06 грудня 2023 року. За таких обставин суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що в діях державних виконавців відсутні ознаки неправомірності під час повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання. З урахуванням викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення оскарженої ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова