Постанова Харківський апеляційний суд № 639/3561/13-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/3561/13-ц Головуючий суддя І інстанції Єрмак Н. В. Провадження № 22-ц/818/485/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори про відшкодування шкоди П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Єрмак Н.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області, Уповноваженого президента України по правам людей з інвалідністю, треті особи - Уповноважений Верховної ради з прав людини Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з урахуванням уточнень до Ленінського районного суду м. Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області, Уповноваженого Президента України по правам людей з інвалідністю, судді Жовтневого районного суду м. Харкова Шиянової Людмили Олександрівни, судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шуліка Юлії Василівни, судді Дзержинського районного суду м. Харкова Наумової Світлани Миколаївни, Червонозаводського районного суду м. Харкова, треті особи - Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що Ленінським районним судом м. Харкова порушуються його права, а саме утруднений доступ до приміщення Ленінського районного суду м. Харкова оскільки відсутній пандус та кнопка виклику, що у свою чергу завдало позивачу страждань та приниження честі та гідності. Посилався на те, що звернення до територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області щодо приведення будівлі Ленінського районного суду м. Харкова у відповідність проігноровані у зв`язку з чим йому спричинено моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. На вказане рішення ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. Скаргу мотивовано тим, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року було задоволено його позов, та визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області під час розгляду скарги від 27.02.2017 року і доповнення до неї від 16.03.2017 року та заяви про несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи від 27.02.2017 року. Таким чином відповідачі не виконали вимоги правил 15 резолюції 48/96 Генеральної асамблеї ООН «Стандартні правила виконання рівних можливостей для осіб з інвалідністю", яка прийнята 20 грудня 1993 року, Конвенції по правам осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI, Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про основи запобігання та протидію дискримінації в Україні» оскільки довгий час не вирішували питання про доступ мало мобільним громадян у приміщення Ленінського районного суду м. Харкова, окрім цього відповідачі не виконали вимоги ст..ст. 1,3, 6,8,19,21,22, 24, 40, 64 Конституції України. Зазначає, що такими діями відповідачі спричинили позивачу моральну шкоду відповідно до ст..1167,1172, 1173,1174 ЦК України, яка підтверджена належними доказами, які знаходяться у матеріалах справи. Своїми незаконними діями відповідачі підірвали віру в Україну як правову демократичну державу. У зв`язку з чим просив рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити та стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь в якості компенсації моральної шкоди у розмірі 26880 грн або направити справу до суду першої інстанції за підсудністю. У відзиві на апеляційну скаргу ТУ ДСА України в Харківській області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що на сьогоднішній день пандус та кімната для прийому громадян на першому поверсі в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова встановлені. Зазначає, що дії відповідача стосовно ОСОБА_1 не визнавались незаконними в порядку визначеному законом, посилання в апеляційній скарзі на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2017 року по справі №820/1726/17 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки зазначене рішення не стосується предмету позову по цій справі. У відзиві на апеляційну скаргу Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що судом правомірно встановлено, що позивачем не доведено заподіяння йому моральних страждань та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди та самою завданою шкодою. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності незаконних рішень, дій чи бездіяльності, заподіяння йому моральних страждань, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди та самою завданою шкодою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступних підстав. Звертаючись з позовом до суду своїм вимоги ОСОБА_1 з посиланням на ч.1 ст..1167, ч.1 ст.1172, ч.1 ст.1173, ч.1 ст.1174 ЦК України обґрунтовує тим, що відсутність пандуса та кнопки виклику при вході у приміщення Ленінського районного суду м. Харкова порушує права осіб з інвалідністю, а саме осіб на інвалідному візку, оскільки вони не можуть безперешкодно дістатися до приміщення суду, на його неодноразові звернення відповіді ним не отримувалось, несвоєчасним розглядом його скарг та звернень йому спричинено моральну шкоду. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що Ленінський районний суд м. Харкова розміщується у будівлі, яка розташована за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 20 на умовах договору оренди, яке є власністю державної Служби Охорони при ГУ МВС України в Харківській області. 24.09.2015 року між територіальним управлінням Державної судової адміністрації України Харківської області та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №134-15 про виконання робіт з поточного ремонту входу в приміщення, а саме встановлення пандусу у будівлі Ленінського районного суду м. Харкова за адресою 61052 м. Харків, вул. Полтавський шлях,

20. З копії акту №1 від 09.10.2015 року вбачається, що роботи по облаштуванню пандусом приміщення Ленінського районного суду м. Харкова були завершені. Окрім цього 10.11.2015 року територіальним управління Державної судової адміністрації України у Харківській області укладено договір на облаштування кімнати для прийому громадян на першому поверсі суду, яка на час розгляду справи судом першої інстанції облаштована. Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач є особою з обмеженими можливостями, що він без пандуса не мав можливості дістатися до приміщень Ленінського районного суду. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у даному випадку за відсутності будь-яких доручень фактично діяв в інтересах осіб з обмеженими можливостями. За змістом наявних у справі документів, які стосуються звернення ОСОБА_1 до різних органів влади та судової адміністрації з приводу необхідності встановлення пандусу - він діяв незалежно та добровільно заради соціально важливої мети, про оплату такої діяльності у справі відомості відсутні. З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сама по собі наявність факту не облаштування приміщення суду пандусом та кнопкою виклику до 2015 року та відсутності медичних висновків про неможливість ОСОБА_1 з огляду на його стан здоров`я зайти до приміщення Ленінського районного суду м. Харкова без пандусу та про причинний зв`язок відсутності пандусу та кнопки з погіршенням стану здоров`я позивача - не свідчить про наявність ознак моральної шкоди, які наведені у нормі ст. 23 ЦК України. Закон України «Про волонтерську діяльність» у ст. 1 визначає її як добровільну, соціально спрямовану, неприбуткову діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Волонтерська допомога - роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами. Волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності. Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності, неприбутковості. Суд апеляційної інстанції виходячи з наведеної норми визнає, що позивач у даному випадку своїми діями добровільно залучився до справи, яка спрямована на соціальний захист осіб з обмеженими можливостями, заради яких він тривалий час безкорисно витрачав свій особистий час та душевну енергію, що призвело до позитивного результату. В такій діяльності позивача колегія суддів вбачає ознаки волонтерської діяльності, визначеної у згаданій нормі ст. 1 Закону України «Про волонтерську діяльність». Держава в особі компетентних органів позитивно сприйняла таку діяльність позивача, виділила необхідні грошові кошти та організувала роботу по зведенню пандуса, що в результаті закінчилося позитивним соціальний результатом, чим позивач має пишатися і розраховувати на людську пошану та добру пам`ять, що з точки зору незацікавленого стороннього спостерігача є дійсною метою діяльності кожного волонтера. Тому про завдання моральної шкоди з боку відповідачів у даному випадку не йдеться, такого факту у цій справі не встановлено, відповідних доказів з боку позивача не надано. Наведені з цього приводу доводи скарги лише свідчать про те, що у позивача як у волонтера виникли тимчасові труднощі у комунікації з відповідними державними органами, що не виходить поза межи звичайних особливостей такої діяльності. Ніякої протидії чи небажання здійснювати в межах своєї компетенції будівництво пандуса з боку відповідачів судом не встановлено, належних і допустимих доказів з цього приводу позивачем не надано. Позивач діяв наполегливо та спрямував свої численні запити з приводу встановлення пандусу у різні органи та установи, які вчиняли відповідні дії, що після отримання відповідного державного фінансування для судової системи - увінчалися перемогою. З точки зору стороннього спостерігача позивач, як волонтер, який досягнув суспільно важливої та соціально корисної мети, у такій ситуації має отримувати моральне задоволення. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність позову, доводи скарги цього висновку не спростовують, є безпідставними і тому підлягають відхиленню. Сам факт досягнення позитивного соціального результату та мети безкорисної допомоги особам з обмеженими можливостями суспільної активності, яку у даному випадку продемонстрував позивач, - є достатньою сатисфакцією для кожної доброчесної особи та де-факто волонтера в очах суспільства. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норма матеріального і процесуального права, доводи скарги не спростовують висновки районного суду, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення - без змін. Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2021 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді - І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський