Ухвала КЦС ВС № 201/11183/16

Ухвала 08 лютого 2021 року м. Київ справа № 201/11183/16 провадження № 61-1846ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про оспорювання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії та витребування документів, ВСТАНОВИВ: Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 , третя особа - Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про оспорювання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії та витребування документів, відмовлено. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року скасовано, справу передно на новий розгляд до апеляційного суду. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про оспорювання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. 04 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 нарішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки не відповідає вимогам статті 9 ЦПК України, адже викладена не державною мовою. Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Статтею 9 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесу рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. Аналогічна норма міститься в статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до частини першої якої судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Частинами першою, третьою статті 14 та статтею 6 Закону України «Про засади мовної політики» встановлено, що державною мовою України є українська мова, а сторони, які беруть участь у справі, подають письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. З огляду на зазначене, касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою. Також касаційна скарга подана до суду касаційної інстанції з пропуском строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження, та вказує, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року була отримана ним 14 січня 2021 року. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Однак, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дати отримання копії постанови суду апеляційної інстанції від 16 грудня 2019 року, або того, що апеляційним судом було порушено порядок вручення заявнику копії цього судового рішення, передбачений статтею 272 ЦПК України. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Оскільки відповідних доказів, що підтверджують доводи заявника про дату отримання ним оскаржуваної постанови, заявник не надав, касаційну скаргу необхідно залишити без руху відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України та надати особі строк для подання відповідних доказів. Крім того, касаційну скаргу не може бути прийнято до розгляду з огляду на таке. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Також касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі . Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі заявив клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є особою малозабезпеченою. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Пункт 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» зазначає, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Однак представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не надав достатніх доказів, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника. Надана довідка про доходи ОСОБА_1 , видана Головним управлінням пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, не відображає повну інформацію щодо майнового стану особи. У зв`язку з викладеним, відсутні підстави для звільнення заявника від сплати судового збору. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у серпні 2016 року. Станом на 01 січня 2016 року мінімальний розмір заробітної плати був встановлений у розмірі 1 378,00 грн. Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 102,40 грн (0,4 розміру мінімальної заробітної плати складає 551,20; судовий збір за подачу касаційної скарги: 551,20*200%=1 102,40 грн). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»). Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку для подачі касаційної скарги, відмовити. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги, відмовити. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 10 березня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць