Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/6003/19

Справа № 346/6003/19 Провадження № 22-ц/4808/76/21 Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів Мелінишин Г.П., Томин О.О. з участю секретаря Пацаган В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року, в складі судді Васильковського В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , треті особи - Коломийська міська рада, Державний реєстратор управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Кіщук Мирослав Петрович, Державний кадастровий реєстратор відділ у м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Шульга-Лабич Ірина Вікторівна, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ ЦЕНТР ПРИКАРПАТТЯ» про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації, визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання права власності, в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення його частки у праві спільної власності на земельні ділянки площею 0,0615 га та 0,0385 га, цільове призначення яких для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , у розмірі Ѕ частки кожної та визнання за ним права власності на вказані земельні ділянки. Позивач свої вимоги мотивував тим, що 02 жовтня 2019 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , власниками іншої частини цього будинку - квартири АДРЕСА_3 є відповідачі по справі ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 . На підставі рішення Коломийської міської ради № 280 від 31.10.2006 року ОСОБА_3 06 березня 2007 року отримав Державний акт на право власності ЯД №840855, згідно якого земельна ділянка передана у спільну сумісну власність без визначення розміру часток відповідачам по справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 із присвоєнням кадастрового номера 2610600000200020046. Оскільки частки співвласників земельної ділянки не було визначено, то укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1 вони не змогли. Разом з тим, в силу вимог ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, з 02 жовтня 2019 року разом із купівлею квартири він також набув право спільної сумісної власності із ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000200020046, а відповідно право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 було припинено. Після купівлі квартири, позивач звернувся до відповідача ОСОБА_3 з виготовленим проектом розподілу земельної ділянки пропорційно розміру часток у власності на будинок АДРЕСА_1 , тобто по Ѕ частині за кожною квартирою, однак останній на запропонований варіант розподілу земельної ділянки не погодився. У подальшому 16 листопада 2019 року відповідачі виготовили технічну документацію про поділ спірної земельної ділянки кадастровий номер 2610600000200020046 на два кадастрові номери: 2610600000:20:002:0194 і 2610600000:20:002:0195, яку виконав «Експерт Центр Прикарпаття» ОСОБА_8 , а 03.12.2019 року державний реєстратор Кіщук М.П. зареєстрував право власності на них за відповідачами. Позивач, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено процедуру скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду, просив визначити його частку у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки та визнання права власності на них по Ѕ частці. 31 січня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог, в обґрунтування якої зазначив, що оскільки закріплена за будинком АДРЕСА_1 земельна ділянка передана відповідачам у спільну сумісну власність без визначення розміру часток, то укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1 вони не могли, тому, для вирішення земельного питання, ОСОБА_1 того ж дня 02.10.2019 року надала йому і ОСОБА_9 довіреність бути її представниками по виготовленню техдокументації й отримання необхідних документів щодо поділу і реєстрації вказаної ділянки. Відповідачі, не погодившись на запропонований ним варіант розподілу земельної ділянки, без його відома та згоди поділили спірну земельну ділянку на дві ділянки, одну з яких - кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, 12 грудня 2019 року подарували ОСОБА_6 , про що він довідався у підготовчому судовому засіданні. Оспорюваний договір дарування уклали сторони, які є близькими родичами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 батьки, а ОСОБА_5 сестра обдаровуваного ОСОБА_6 , та знали про негативні наслідки для них у випадку визнання за позивачем права власності на частину ділянки, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194. Отже, відповідачі як сторони договору дарування не бажали реального настання правових наслідків, їхні дії були спрямовані на фіктивний перехід права власності на землю до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому судового рішення про визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання права власності на неї, а дарувальники фактично продовжують володіти і користуватися цим майном. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. Позивач просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на подаровану земельну ділянку. В подальшому позивач зменшив позовні вимоги та вказав, що на час формування первинних часток співвласників будинку АДРЕСА_1 , його загальна площа становила 116,7 кв.м (квартира АДРЕСА_3 - 61,2 кв.м, квартира № 2 - 55,5 кв.м). Тому з врахуванням пропорційності часток у власності на будинок (власників квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 до його загальної площі), частка земельної ділянки, яка б мала перебувати у користуванні власника квартири АДРЕСА_4 складає 47,5578, тому він зменшує позовні вимоги в частині визначення його частки у праві спільної власності на земельні ділянки, що становить 47/100 частки із виділенням її зі спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на 47/100 частини земельних ділянок. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 2794, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0615 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 0,0615 га, номер запису про право власності: 34615614, здійснену на підставі договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року. Визнано, що частка ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею земельної ділянки 0.0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 , становить 47/100 частки та виділено її зі спільної сумісної власності та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану земельну ділянку. Визнано, що частка ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0.0385 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0195, цільове призначення 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 , становить 47/100 частки та виділити її зі спільної сумісної власності та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану земельну ділянку. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважає що судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що продаючи належну їй квартиру повідомила ОСОБА_2 про намір подарувати частину приватизованої під будинком земельної ділянки ОСОБА_6 , а іншу частину продати окремо, так як за квартиру отримала 8500 доларів, решту ОСОБА_2 мав доплатити при купівлі земельної ділянки. Оскільки земля знаходилась у спільній власності, то для укладення договору щодо земельної ділянки площею 0,0385 га потрібно було визначити розмір її частки, тому домовились спочатку укласти договір купівлі-продажу квартири, потім поділити земельну ділянку і укласти договір купівлі-продажу останньої. Суд помилково дійшов висновку, що у продавця квартир виникли об`єктивні труднощі з новим кадастровим номером земельної ділянки під будинком, що перебувала у спільній сумісній власності, оскільки якщо б апелянтка мала намір продати всю земельну ділянку, то вказала б існуючий кадастровий номер. Вважає, що в договорі купівлі-продажу квартири не вказано істотної умови кадастрового номера земельної ділянки, на яку б перейшло право власності разом із переходом права власності на квартиру. При укладенні саме договору купівлі-продажу квартири, всі зазначені умови даного договору були чітко обумовлені із позивачем, і він погодився, що після поділу земельної ділянки, вони укладуть договір купівлі-продажу земельної ділянки. В судовому засіданні відповідачка не заперечувала проти добровільного вирішення спору шляхом укладення додаткового оплачуваного договору на відчуження частини спірної земельної ділянки, однак суд першої інстанції не надав сторонам такої можливості. Зазначає, що судом не було з`ясовано питання, чому при укладенні договору купівлі-продажу квартири між відчужувачем і набувачем не було визначено право набувача ОСОБА_2 на земельну ділянку необхідну для обслуговування даної квартири. Також суд без проведення земельно-технічної експертизи безпідставно вирішив, що земельна ділянка площею 0,0385 га є недостатньою для обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Апелянт зазначає, що земельна ділянка площею 0,0615 га, в АДРЕСА_1 , була подарована за згодою усіх співвласників, при його укладенні додержано вимог ст. 203 ЦК України, необхідних для чинності правочину. Договір дарування укладено 12 грудня 2019 року, а ОСОБА_2 з позовом про визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку і визнання права власності звернувся 17 грудня 2019 року, тому на час укладення договору сторонам не було і не могло бути відомо про існування спору щодо цієї земельної ділянки. Посилання позивача на те, що на даний час вона з ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 продовжують володіти й користуватися земельною ділянкою не доведені. Просить, рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає. Зазначає, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Відповідно ч. 1 ст. 120 ЗК України особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало відзив третьої особи без самостійних вимог, просило проводити розгляд справи без участі уповноваженого представника. У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_11 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_12 заперечили вимоги апеляційної скарги посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ОСОБА_13 підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_14 . Інші сторони по справі - представник Коломийської міської ради, Державний реєстратор управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Кіщук М.П., Державний кадастровий реєстратор відділу м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Шульга-Лабич І.В., представник Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ ЦЕНТР ПРИКАРПАТТЯ» у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам не відповідає. Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що до позивача, який придбав за договором купівлі-продажу квартиру, як до нового власника нерухомого майна перейшло право власності на спірну земельну ділянку, тобто він набув право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 на земельну ділянку, цільове призначення якої для для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Однак з таким висновком суду колегія суддів не погоджується. Судом встановлено, що 02 жовтня 2019 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Обідняк І.В., зареєстровано в реєстрі за № 1316, що підтверджується копією договору серія НОА № 705908 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 183236163 від 02.10.2019 року. Відповідно до п. 6, 9 Договору - продаж квартири вчинено за 299955 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору, вартість квартири у розмірі 299955 грн., визначена згідно висновку виданого товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-с6ервіс ЛТД» від 30.09.2019 року. За умовами договору (п. 26), продавець та покупець ствердили, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного правочину, укладений ними відповідно до справжньої волі. Сторони засвідчили, що вони однаково розуміють значення, умов договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також підтвердили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (а.с. 16 т.1). Окрім того, ОСОБА_1 того ж дня 02 жовтня 2019 року нотаріально посвідченою довіреністю, на підставі попередньої усної домовленості, уповноважила ОСОБА_2 і ОСОБА_9 бути її представниками в усіх органах, у тому числі державних та недержавних органах та установах, з питань виготовлення технічної документації та отримання всіх необхідних документів, що стосуються поділу та реєстрації на її ім`я земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Для цього надала право, зокрема: проводити поділ цього майна, укладати необхідні договори, проводити від її імені будь-які реєстраційні дії, зареєструвати за нею право власності та інше речове право на нерухоме майно, розписуватись за неї, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю (а.с. 34 т.1). Судом встановлено та не заперечується сторонами, що будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир АДРЕСА_3 та № 2, і розташований на земельній ділянці загальною площею 0,10 га, яка закріплена за будинком у 1982 році, що підтверджується план-схемою, затвердженою рішенням МВК № 347 від 27.10.1982 року. Квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 61,2 кв.м, належала на праві спільної власності в рівних частках ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно розпорядження (наказу) від 04.04.1994 року, записаного у реєстрову книгу за № 3616; квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_1 , 1/2 частка на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого Коломийським Бюро по приватизації державного житлового фонду 08.07.1993 року згідно розпорядження № 1432 від 08.07.1993 року та зареєстрованого Коломийським МБТІ 14.09.1993 за № 4419 та 1/2 частка на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого Коломийським МБТІ 06.06.1994 року у реєстрову книгу під № 4419. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, - квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 83,6 кв.м. на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , по 1/4 частці кожному на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду, справа № 2-654/11, 31.05.2011 (т.2 а.с. 81-83). Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 840855, виданого 06 березня 2007 року на підставі рішення Коломийської міської ради № 280 від 31.10.2006 року, на ім`я ОСОБА_3 , співвласниками земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 2610600000200020046, є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , що підтверджується також копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Встановлено, що на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 16.11.2019 року виготовленої ТОВ «Експерт Центр Прикарпаття» 29.11.2019 року здійснено державну реєстрацію земельних ділянок кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, площею: 0,0615 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, площею: 0,0385 га, місце розташування яких АДРЕСА_1 , вид використання: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які на праві спільної сумісної власності належать ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 36-43 т.1 ). Судом також установлено, що згідно договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 належну їм на праві власності земельну ділянку, площею 0,0615 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Договір посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П., зареєстровано в реєстрі за № 2794. На підставі зазначеного договору дарування земельної ділянки державним реєстратором - приватним нотаріусом Яцко П.П. здійснено державну права власності ОСОБА_6 на вищезазначену земельну ділянку. реєстрацію (індексний номер 50188900 від 12.12.2019 року). Позивач ОСОБА_2 пред`явив позов про визначення його частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки площею 0,0615 га та 0,0315 га, визнання на них права власності та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0615 га в обґрунтування якого вказав, що не зважаючи на те, що у договорі купівлі-продажу квартири не зазначено про продаж земельної ділянки, до нього, як до нового власника квартири у двохквартирному житловому будинку перейшло право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а право власності попереднього власника ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку припинено. Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 ЦК). Відповідно до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною п`ятою ст. 203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, згідно ч.1 ст. 204 ЦК України, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно положень ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, згідно ч.1 ст. 638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 5 ст. 656 ЦК України передбачено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Відповідно до положень ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації). Частинами першою та шостою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Відповідно до п. 3.4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, при посвідченні правочинів про перехід права власності на житловий будинок, будівлю або споруду нотаріус роз`яснює сторонам зміст статті 377 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності або права користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Судом також зазначено, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки, під час нового розгляду справи необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 та був обізнаний про те, що земельна ділянка площею 0,10 га, на якій розташований будинок НОМЕР_1 жильцями будинку приватизована та перебуває в спільній сумісній власності останніх. Згідно пояснення ОСОБА_2 про намір продати квартиру від дізнався особисто від ОСОБА_1 , з якою знайомий та проживає по сусідству, знав про те, що земельна ділянка перебуває у спільній власності співвласників двохквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 та мав намір придбати квартиру з відповідною часткою земельної ділянки належною ОСОБА_1 . Як убачається із змісту позовної заяви ОСОБА_2 , вони з відповідачкою ОСОБА_1 не змогли укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки земельна ділянка була передана в спільну сумісну власність без визначення розміру часток її співвласників. Станом на час укладення договору купівлі-продажу квартири у ОСОБА_1 була наявна копія Державного акту на право власності на земельну ділянку під будинком по АДРЕСА_1 . При оформленні договору купівлі-продажу квартири приватному нотаріусу сторонами було представлено документацію виключно на квартиру АДРЕСА_2 . Як ствердила допитана у судовому засіданні апеляційного суду в якості свідка приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Обідняк І.В., предметом посвідчуваного нею договору була квартира АДРЕСА_2 , сторонами не було подано документів на підтвердження того, що відчужувана квартира знаходиться у двохквартирному житловому будинку, а земельна ділянка на якій розташований будинок перебуває у спільній власності жильців будинку. За наявності вказаної інформації такий договір нею не посвідчувався б. Відповідно до п.26 Договору купівлі-продажу квартири від 02.10.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ствердили, що договір відповідає їхнім дійсним намірам та засвідчили, що договором визначені всі істотні його умови. Продаж квартири вчинено за 299955 грн, така вартість відчужуваної квартири підтверджена висновком ТОВ «Віконт-Сервіс ЛТД» від 30.09.2019 року. Судом також встановлено, що в день укладення договору купівлі-продажу квартири 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 нотаріально посвідченою довіреністю, на підставі попередньої усної домовленості, уповноважила ОСОБА_2 і ОСОБА_9 бути її представниками в усіх органах та установах (з переліком таких), з питань виготовлення технічної документації та отримання всіх необхідних документів, що стосуються поділу та реєстрації саме на її ім`я земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 , для чого надала право, зокрема: проводити поділ цього майна, укладати необхідні договори, проводити від її імені будь-які реєстраційні дії, зареєструвати за нею право власності та інше речове право на нерухоме майно. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Таким чином, при з`ясуванні дійсних намірів сторін при укладенні договору купівлі-продажу квартири, зібраними доказами в їх сукупності в справі встановлено, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки після її поділу та оформлення права власності на ім`я ОСОБА_1 , разом з тим, при укладенні даного договору сторони усвідомлювали, що користування квартирою, яка знаходиться у двохквартирному будинку неможливе без використання земельної ділянки, на якій розміщений будинок. Колегія суддів приходить до висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири сторонами свідомо не зазначено про те, що відчужувана квартира двохквартирного будинку знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у спільній сумісній власності жильців будинку та має кадастровий номер, а кошти отримані ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу виключно за відчужувану квартиру, без врахування ціни на земельну ділянку, яка перебувала у власності ОСОБА_1 . Після укладення договору купівлі-продажу квартири жодна із сторін не ставила питання про внесення змін чи доповнень до договору, про розірвання договору чи визнання його недійсним. Після укладення договору купівлі-продажу квартири 17.11.2019 року ОСОБА_1 разом із співвласниками спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися із заявою про поділ земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610600000:20:002:0046 на дві земельні ділянки площами 0,0385 га та 0,0615 га. На підставі виготовленої технічної документації про поділ земельної ділянки державний реєстратор зареєстрував право власності на дві земельні ділянки кадастрові номери: 2610600000:20:002:0194 і 2610600000:20:002:0195, за відповідачами. Позивач ОСОБА_2 не ставить питання про скасування реєстрації права власності поділу спірної земельної ділянки на дві земельні ділянки. Згідно висновку судового експерта Самулевича В.М № 59 /з за результатами проведеної земельно-технічної експертизи по зверненню представника ОСОБА_1 від 22.12.2020 року площа забудови земельної ділянки за кадастровим номером 2610600000:20:002:0195, що розташована за адресою АДРЕСА_1 під двоквартирним житловим будинком та господарськими будівлями становить 237,81 кв.м. (0,0238 га). Для обслуговування двоквартирного житлового будинку та господарських будівель, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0385 га, межі якої визначені технічною документацією із землеустрою, відповідно до вимог нормативних документів, діючих в галузі будівництва на території України, а саме: п.6.1.41 ДБН В.2.2-15-2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки», необхідна мінімальна площа земельної ділянки 334,23 кв.м. (0,0334га). Площа земельної ділянки за кадастровим номером 2610600000:20:002:0195, яка становить 0,0385 га є достатньою для обслуговування двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки є більша за мінімальну площу земельної ділянки необхідної для обслуговування вище зазначеного будинку (а.с.6-17 т.4). З урахуванням встановлених обставин справи щодо дійсних намірів сторін при укладенні договору купівлі-продажу квартири, колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача щодо визнання за ним права на земельну ділянку площею 0,0385 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент переходу права власності на будинок АДРЕСА_1 із державного житлового фонду на користь наймачів двох його квартир в порядку приватизації, при набутті права спільної сумісної власності на земельну ділянку власниками квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , право власності на земельну ділянку переходить пропорційно до розміру часток цих квартир у цілому будинку. З огляду на час, коли виокремились первинні частки власників двох квартир будинку АДРЕСА_1 до власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , та власників квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок пропорційно до розміру часток квартир у цілому будинку, то частка власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 відповідно становить 47/100 частки земельної ділянки. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при укладенні договору дарування земельної ділянки площею 0,0615 га, дарувальники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та обдарований ОСОБА_6 були обізнані з тим, що в межах подарованої земельної ділянки розташована квартира позивача, а право власності на ОСОБА_1 на земельну ділянку припинено, а тому наявні підстави для визнання договору дарування недійсним. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України). Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Колегія суддів, враховуючи встановлені по справі обставини, вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки площею 0,0615 га не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_2 перешкод у володінні земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка площею 0,0385 га кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, є достатньою для обслуговування двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_6 . Відчуження земельної ділянки площею 0,0615 га у результаті поділу земельної ділянки, що перебувала у спільній сумісній власності відповідачів, не порушує прав позивача, який придбав квартиру АДРЕСА_4 у зазначеному будинку та був обізнаний про намір ОСОБА_1 провести поділ земельної ділянки та відчужити частину земельної ділянки, про що свідчить видана йому ОСОБА_1 довіреність. Посилання позивача на фіктивний перехід права власності на вказану земельну ділянку не підтверджені позивачем будь-якими доказами. Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2794, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,0615 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0.0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 47/100 часток, виділення її з спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку. В решті рішення суду слід залишити без зміни. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2794, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,0615 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0.0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 47/100 часток, виділення її з спільної сумісної власності а визнання права власності на вказану земельну ділянку скасувати. Постановити в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , треті особи: Коломийська міська рада, Державний реєстратор управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Кіщук Мирослав Петрович, Державний кадастровий реєстратор відділу у м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Шульга-Лабич Ірина Вікторівна, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ ЦЕНТР ПРИКАРПАТТЯ» про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2794, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,0615 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_2 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0.0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 47/100 часток, виділення її із спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку відмовити. В решті рішення суду залишити без зміни. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 лютого 2021 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин