Постанова 4803 № 204/8439/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2253/21 Справа № 204/8439/20 Суддя у 1-й інстанції - .Приваліхіна А.І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В, при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського окружного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження провадження у вищезазначеній справі. Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення його гарантованого права звернення до суду за захистом, просив ухвалу суду скасувати. В обґрунтування скарги зазначає, що спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно матеріалів справи, в грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача Дніпропетровського окружного адміністративного суду, із вимогою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом порушено його гарантії права на звернення до суду задля захисту порушеного права, за матеріальним станом, а саме: суд звільнив на безпідставній основі посадових осіб державних органів влади від виконання своїх повноважень щодо відновлення та забезпечення права позивача щодо реалізації своїх особистих прав і законних інтересів при зверненні із скаргою про їх порушення, згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», та який обмежив його право на захист порушеного права та звільнив Кабінет Міністрів України від виконання своїх повноважень щодо забезпечення його конституційних прав. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Приписами ч. 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Проте у випадках між позивачами та судами, які є у таких справах відповідачами, такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В даному випадку судді відповідного суду виступають, як посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави, а не як приватні особи, до яких можна звернутися з позовом. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319во07). Відповідно до інформаційного листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ N 6-182/0/4-12 від 13 лютого 2012 року, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади" визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом. Такої позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом було відмовлено у відкритті провадження не з підстав належності справи до суду іншої юрисдикції, а оскільки рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду. Посилання ОСОБА_1 на порушення його гарантованого права на звернення до суду за захистом підлягають відхиленню, оскільки право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним, про що неодноразово зазначав ЄСПЛ, зокрема у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від16 грудня 1992 року. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 454/3208/16-ц викладено правову позицію з приводу того, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Таким чином судом першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження у справі, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова