Постанова КЦС ВС № 757/225/20-ц

Постанова Іменем України 03 лютого 2021 року м. Київ справа № 757/225/20-ц провадження № 61-16499св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, представник відповідача - Колток Оксана Миколаївна , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, представник Національного банку України - Кузьменко Юлія Сергіївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Волкової С. Я., від 04 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., від 07 жовтня 2020 року. Короткий зміст позову та його обґрунтування У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про відшкодування шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10319/15 частково задоволено його касаційну скаргу, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, ухвалено нове судове рішення, яким визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») Пантіної Л. О. при розгляді вимоги щодо відшкодування коштів за вкладом, зобов`язано останню подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014. Зазначав, що незважаючи на ухвалення Верховним Судом вказаної постанови, 07 жовтня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відповідь на його заяву про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом повідомив про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи. Вважав, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як державна структура, діючи в інтересах держави, позбавив його права і можливості отримати свої кошти за банківським вкладом. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в рахунок відшкодування заподіяної йому шкоди суму у розмірі 14 тис. доларів США, що складає його вклад згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014; 350,00 доларів США - 0,5 % річних згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014; 2 268,00 доларів США - 3 % річних за весь період прострочення згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог. Районний суд зазначив, що відсутність причинного зв`язку між протиправними діями заподіювача шкоди та шкодою означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що надані позивачем докази не підтверджують протиправності дій Кабінету Міністрів України, внаслідок яких йому було завдано шкоду на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Старокиївський банк». При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що вказуючи на неправомірні дії (бездіяльність) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивач не визначив Фонд відповідачем у цій справі, отже суд не вправі давати правову оцінку діям Фонду. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що він звертався до суду з цим позовом не до конкретного державного органу, а до держави Україна, вважаючи саме державу суб`єктом порушення його конституційних прав, а не Кабінет Міністрів України. На думку заявника, Кабінет Міністрів України було визначено ним як орган, який здійснює представницькі функції щодо порушень, вчинених державою. ОСОБА_1 вказує, що державою Україна по відношенню до нього було порушено статті 3, 21, 41 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявник вважає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанції не було взято до уваги, що постанову Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10319/15 не виконано, а також не враховано сталу практику Європейського суду з прав людини щодо невиконання судових рішень та відшкодування шкоди. На думку заявника, саме держава в особі її Уряду має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політки у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав, а також невиконанням судового рішення. Заявник вважає, що наявні підстави для майнової відповідальності держави Україна. Короткий зміст відзиву та пояснень на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. У поясненнях на касаційну скаргу Національний банк України просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. Також Національний банк України вважає, що правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами 12 червня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 06/1268-2014, за умовами якого банк відкрив вкладнику вкладний (строковий) рахунок № НОМЕР_1 «Надійний» у доларах США, а вкладник вніс на відкритий рахунок кошти у розмірі 14 тис. доларів США, що еквівалетно 163 165,28 грн, строком до 19 червня 2014 року, що підтверджується квитанцією від 12 червня 2014 року № 67069. Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року № 276/БТ ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії проблемних. 17 червня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 червня 2014 року № 50 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк», згідно з яким з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Пантіну Л. О. Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» від 24 червня 2014 року № 23 прийнято рішення про здійснення в банку перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», утворено відповідну комісію. Рішенням комісії з перевірки договорів відповідно до протоколу від 29 серпня 2014 року надано на затвердження уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» перелік нікчемних договорів та інших правочинів, виявлених за результатами перевірки. Згідно виписки з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 серпня 2014 року № 182/1 слідує, що вирішено підтримати пропозицію уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо тимчасового блокування виплати грошових коштів за рахунками фізичних осіб - вкладників згідно переліку, наведеного у листі від 11 серпня 2014 року № 2051/01-02. Наказом тимчасової адміністрації ПАТ «Старокиївський банк» від 29 серпня 2014 року № 61 зупинено перерахування/виплати за транзакціями і правочинами згідно переліку. Визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліку, який додається до цього наказу. До вказаного переліку включено договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014, укладений між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 . На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» 17 вересня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 92 про початок процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк». Згідно з листом від 06 листопада 2014 року № 600/09-02 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіна Л. О. повідомила позивача про те, що договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014 є нікчемним у відповідності до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10319/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року. Ухвалено нову постанову. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. при визнанні договору банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8318 та договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014 нікчемними. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладі фізичних осіб за договором банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8318 та договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014. В іншій частині позовних вимог відмовлено. При розгляді справи № 826/10319/15 суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач є вкладником ПАТ «Старокиївський банк», тобто особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до відповідного переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду. Листом від 07 жовтня 2019 року № 27-17370/19 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 25 вересня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 0681110023024349 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово робив висновок, що право на суд було б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін. У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобож кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 56 Конституції Україникожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 1166 ЦК Україниунормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. На державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність дій органів державної влади та посадових осіб, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 17частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини першої, другої, сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих умовах, що і до реорганізації. Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 вказано, що гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів». Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної сумі мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у цій справі в якості відповідача суб`єкта, який реалізовував владні повноваження, протиправними діями якого завдано шкоду, чи органів Державної казначейської служби, до повноважень якої належить казначейського обслуговування бюджетних коштів, при участі у справі в якості відповідача Кабінету Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб й Національного банку України, не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем виступає держава, а не орган державної влади. Незалучення вказаних суб`єктів, наділених владними повноваженнями, в якості відповідачів до справи про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, та невиконання судового рішення адміністративного суду, не може виступати підставою для відмови у заявленому позові. Частина перша статті 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем факту протиправності дій Кабінету Міністрів України, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутого вкладу, внесеного до ПАТ «Старокиївський банк», а також причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, адже в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин. Вирішуючи спір, суди не врахували те, що позов було пред`явлено до держави Україна на підставі статті 1174 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, створеного з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та наділеного владними управлінськими функціями, питання про протиправність дій якої було вирішено судом у порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10319/15), залишили поза увагою, що судове рішення про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладі фізичних осіб за договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1268-2014, неможливо виконати у зв`язку із ліквідацією банку, а отже права ОСОБА_1 не можуть вважатись поновленими, а судове рішення у справі № 826/10319/15 виконаним. Також судами попередніх інстанцій не було враховано, що внаслідок протиправних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулося втручання у право позивача на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки позивач мав законні сподівання на гарантоване відшкодування державою, яка делегувала відповідні функції Фонду гарантування вкладів фізичних, коштів за його вкладом. Кабінет Міністрів України було визначено позивачем як вищий орган виконавчої влади, який представляє державу, без посилання на незаконність його дій чи бездіяльності. При цьому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, отже вони мали можливість користуватись процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. З огляду на викладене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведенням останнім протиправності дій Кабінету Міністрів України та причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, є передчасними. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не підтверджують наявність виключної правової проблеми і не свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_1 необхідно відмовити. Питання представництва держави вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, або за відсутності такого висновку. Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович