Постанова КЦС ВС № 757/12545/20-ц

Постанова Іменем України 16 лютого 2022 року м. Київ справа № 757/12545/20-ц провадження № 61-10945св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому, із урахуванням заяви від 24 червня 2020 року, просила стягнути із держави Україна в особі уряду - Кабінету Міністрів України в рахунок відшкодування заподіяної шкоди суму у розмірі 16 799,00 доларів США, з яких: 14 000,00 доларів США - її вклад згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014; 415,00 доларів США - 0,5 % річних згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014; 2 384,00 доларів США - 3 % річних за весь період від розміру боргу згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/18881/15 частково задоволено апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») Грошової С. В., скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., оформленого наказом від 29 серпня 2014 року № 61, в частині визнання нікчемними договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014 та банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8327, та прийнято в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у частині невключення до нього ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2020 року задоволено частково касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року скасовано в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., оформлене наказом від 29 серпня 2014 року № 61, щодо визнання нікчемними всіх транзакцій договорів банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014 та банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8327, у цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишено без змін. 06 лютого 2020 року позивачем направлено до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату гарантованої суми за вкладом, проте у лютому 2020 року співробітники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомили про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи. Позивач вказувала, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як державна структура, діючи в інтересах держави, позбавив позивача можливості отримати свої кошти за депозитним вкладом. Отже, на переконання позивача, внаслідок відсутності належної регуляторної політики на банківському ринку з боку держави позивача позбавлено майна (депозитних коштів), що у подальшому призвело до неможливості виконання судового рішення на її користь, тому саме держава Україна несе відповідальність в цілому за діяльність своїх органів влади. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме держава Україна в особі Кабінету Міністрів України завдала їй майнову шкоду. Суд першої інстанції зазначив про відсутність обов`язкових складових для відшкодування шкоди (цивільно-правової відповідальності), посилаючись на положення Конституції України, статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, приймаючи свою постанову, зазначив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не виплативши позивачу кошти за вкладом в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, допустив порушення її прав щодо володіння майном, яке належить ОСОБА_1 , водночас, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме держава Україна в особі Кабінету Міністрів України завдала їй майнову шкоду, оскільки позивачем не наведено, а судом не встановлено, що діями та/або бездіяльністю Кабінету Міністрів України позивачу спричинена шкода та порушені її права з підстав невиконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб обов`язку виплатити ОСОБА_1 як вкладнику гарантовану суму коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 16 799,00 доларів США не узгоджується з положеннями законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність», також, обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що держава в особі уряду неналежно здійснювала регуляторну політику у банківському секторі, разом з тим відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є саме Національний банк України. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи У липні 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити повністю її позовні вимоги. Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм права, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 757/225/20-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). У касаційній скарзі заявник, посилаючись на установлені судами обставини справи та підстави своєї позовної заяви, також зазначає, що: - вона звернулась до суду із позовом не до окремо взятого державного органу, а до держави Україна в цілому як до цілісної державно-правової системи, цілісного і багатопроявного суб`єкта. Суб`єктом порушення її конституційних прав є як суб`єкт саме держава Україна, а не окремо Кабінет Міністрів України, який у даному випадку є урядом, що здійснює представницькі функції щодо порушень, заподіяних державою Україна; - діями з боку держави Україна, а саме: відсутність належної регуляторної політики в банківському секторі економіки, невиконання судового рішення, тяганина у судових справах та на стадії виконання, допущено порушення статей 3, 21, 41 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до зазначеної Конвенції. У серпні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - Дем`яненка М. В. надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копії постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 757/225/20-ц та копії постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, що не підлягає задоволенню, оскільки нормами ЦПК України не передбачено дослідження нових доказів у справі судом касаційної інстанції. У серпні 2021 року до Верховного Суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, уряд просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними. У серпні 2021 року до Верховного Суду від Національного банку України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, третя особа просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними. У вересні 2021 року до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, третя особа просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними. З огляду на наведені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб підстави пропуску строку для подання відзиву на касаційну скаргу, суд касаційної інстанції вважає за можливе задовольнити клопотання третьої особи та поновити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 . У січні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - Дем`яненка М. В. надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копії постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 757/225/20-ц, копії постанови Київського апеляційного суду від 06 травня 2021 року у справі № 757/16576/20-ц та копії постанови Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 757/41834/20, що не підлягає задоволенню, оскільки в силу положень статті 400 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд здійснює розгляд касаційної скарги за наявними у справі матеріалами, на підставі яких судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані рішення. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 757/12545/20-ц із Печерського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. У вересні 2021 року матеріали справи № 757/12545/20-ц надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 травня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 укладений договір банківського рахунку № 8327, відповідно до умов якого банк за заявою клієнта відкриває банківський поточний (на вимогу) рахунок клієнта № НОМЕР_1 у доларах США та здійснює за ним операції згідно з діючим законодавством України. 12 червня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу № 06/1274-2014, за умовами якого банк відкриває вкладнику рахунок № НОМЕР_2 «Недільний» у доларах США, а вкладник вносить на цей рахунок кошти у сумі 14 000,00 доларів США. Дата внесення вкладу - 12 червня 2014 року, дата повернення вкладу - 19 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 0,5 % річних. За даним вкладом додаткові внески не передбачено (пункти 1.2-1.4). Сплата нарахованих процентів за вкладом здійснюється щомісячно шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника (№ НОМЕР_1 ). Відповідно до квитанції від 12 червня 2014 року № 67074 позивач через касу банку перерахував суму в розмірі 14 000,00 доларів США, що в еквіваленті становить 163 165,28 грн з призначенням платежу «внесення готівки за депозитний рахунок, згідно договору № 06/1274-2014 від 12.06.2014 року». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 червня 2014 року № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк». Згідно з випискою відділення № 1 ПАТ «Старокиївський банк» від 11 вересня 2014 року кошти позивача, що знаходилися на рахунку за договором банківського вкладу, 19 червня 2014 року перераховано на поточний рахунок позивача (№ НОМЕР_1 ), так само як нараховані відсотки за вказаним вкладом. Залишок складав 14 001,15 доларів США. Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2014 року відкликано банківську ліцензію та ухвалено рішення про ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк». 29 вересня 2014 року позивач звернулася до відповідача з заявою про повернення її вкладу, розміщеного у ПАТ «Старокиївський банк», за результатами розгляду якої відповідач листом від 06 листопада 2014 року № 609/09-02 повідомив позивача, що правочини, у тому числі договір банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8325 та договір банківського вкладу (депозиту) від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014, операції з внесення грошових коштів за рахунками, відкритими на виконання вказаних договорів, визнано нікчемними відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України, у зв`язку із чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Оскільки дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» позивач вважала протиправними, то звернулась із позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі № 826/18881/15 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., оформлене наказом від 29 серпня 2014 року № 61, в частині визнання нікчемними договорів банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014 та банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8327. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/18881/15 частково задоволено апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Грошової С. В., скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., оформленого наказом від 29 серпня 2014 року № 61, в частині визнання нікчемними договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014 та банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8327, та прийнято в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині невключення до нього ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року залишено без змін. Відповідно до змісту ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року у справі № 752/14256/18 у провадженні СУ ГУ НП у м. Києві перебувало кримінальне провадження № 12014000000000367 від 11 вересня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 3641 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи юридичної особи приватного права ПАТ «Старокиївський банк» в період часу з 13 травня 2014 року по 17 червня 2014 року, зловживаючи своїми повноваженнями, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, використали, всупереч інтересам банку, свої повноваження, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків банку. 20 лютого 2017 року слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н. П. задоволено клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві Зеленяк П. А. та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в ПАТ «Старокиївський Банк», у тому числі на поточний рахунок № НОМЕР_1 та на депозитний рахунок № НОМЕР_2 , що належать ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Колдіної О. О. від 25 жовтня 2019 року клопотання адвоката Дем`яненка М. В. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 1201400000000367 задоволено та скасовано арешт з поточного рахунку № НОМЕР_1 та депозитного рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ «Старокиївський Банк», на яких розміщені грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , накладений відповідно до ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 752/3185/17 у кримінальному провадженні № 12014000000000367 від 11 вересня 2014 року. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року скасовано в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., оформленого наказом від 29 серпня 2014 року № 61, щодо визнання нікчемними всіх транзакцій договорів банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014 та банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8327. У цій частині провадження у справі закрито. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишено без змін. 06 лютого 2020 року позивач направила до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату гарантованої суми за вкладом, проте у лютому 2020 року співробітники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомили про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи та що вимоги кредиторів, які були незадоволені у зв`язку з недостатністю майна, вважаються погашеними і повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено. На підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної із вини держави, ОСОБА_1 надала суду як письмові докази копії: договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014, квитанції від 12 червня 2014 року № 67074, виписки відділення № 1 ПАТ «Старокиївський банк» станом на 11 вересня 2014 року, заяви уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіній Л. О. від 29 вересня 2014 року, вимоги від 08 липня 2015 року на адресу ПАТ «Старокиївський банк» про повернення кошів, відповіді Пантіної Л. О. від 06 листопада 2014 року № 609/09-02, консультативного заключення Київського міського клінічного онкологічного центру від 07 серпня 2015 року, відповіді керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 23 грудня 2015 року № 4-14-16/3021, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі № 826/18881/15 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/18881/15 за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Грошової С. В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі № 826/10319/15 за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Грошової С. В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року у справі № 752/14256/18 за клопотанням адвоката Дем`яненка М. В. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12014000000000367, заяви від 06 лютого 2020 року директору-розпоряднику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (фіскального чеку від 06 лютого 2020 року), листа Міністерства юстиції України від 08 жовтня 2019 року № 1566/32249-33-19/7.3.4 щодо надання роз`яснень законодавства з питань діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги від 26 лютого 2020 року на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду у березні 2020 року, із вимогами до відповідача про стягнення із держави Україна в особі уряду - Кабінету Міністрів України в рахунок відшкодування заподіяної їй шкоди на суму у розмірі 16 799,00 доларів США, свої вимоги обґрунтовувала, в тому числі, статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово робив висновок, що право на суд було б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. На державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність дій органів державної влади та посадових осіб, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих умовах, що і до реорганізації. Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 вказано, що гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів». Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у цій справі як відповідача суб`єкта, який реалізовував владні повноваження, протиправними діями якого завдано шкоду, чи органів Державної казначейської служби, до повноважень якої належить казначейське обслуговування бюджетних коштів, при участі у справі як відповідача Кабінету Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, та як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб й Національного банку України, не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем виступає держава, а не орган державної влади. Незалучення вказаних суб`єктів, наділених владними повноваженнями, як відповідачів до справи про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, та невиконання судового рішення адміністративного суду, не може виступати підставою для відмови у заявленому позові. Частина перша статті 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем факту протиправності дій Кабінету Міністрів України, внаслідок яких позивачу було завдано шкоди на суму неповернутого вкладу, внесеного до ПАТ «Старокиївський банк», а також причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, адже в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин. Разом з тим згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Отже, у цивільному процесі держава Україна може бути відповідачем, нарівні з фізичними та юридичними особами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Пред`явивши позов до держави Україна, що відповідає вимогам статті 48 ЦПК України, позивач зазначила орган в особі якого держава, на її думку, здійснює свої повноваження у спірних правовідносинах. Вирішуючи спір, суди не врахували те, що позов було пред`явлено до держави Україна на підставі статті 1174 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, створеного з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та наділеного владними управлінськими функціями, питання про протиправність дій якої було вирішено судом у порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 826/18881/15), залишили поза увагою, що судове рішення про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1274-2014, неможливо виконати у зв`язку із ліквідацією банку, а отже, права ОСОБА_1 не можуть вважатись поновленими, а судове рішення у справі № 826/18881/15 - виконаним. Також суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок відповідних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулося втручання у право позивача на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки позивач мав законні сподівання на гарантоване відшкодування державою, яка делегувала відповідні функції Фонду гарантування вкладів фізичних, коштів за його вкладом. Кабінет Міністрів України було визначено позивачем як вищий орган виконавчої влади, який представляє державу, без посилання на незаконність його дій чи бездіяльності. При цьому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, отже, вони мали можливість користуватись процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. З огляду на викладене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведенням останньою протиправності дій Кабінету Міністрів України та причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою є передчасними. Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 757/225/20-ц. Посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 757/2723/20 є помилковими, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, не є подібними, зокрема у справі № 757/2723/20 судами установлено, що на заяву позивача про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ «Старокиївський банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав відповідь про те, що його включено до реєстру вкладників ПАТ «Старокиївський банк», однак виплату призупинено через накладення арешту на його грошові кошти, отже, Фондом було здійснено дії, спрямовані на виконання судових рішень в адміністративній справі за позовом вкладника про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, натомість у цій справі судами не установлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включив ОСОБА_1 до реєстру вкладників ПАТ «Старокиївський банк» як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі. Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене у цій постанові, з`ясувати суб`єктний склад спірних правовідносин та правильно встановити коло осіб, які беруть участь у справі, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко