Постанова КЦС ВС № 570/2309/15-ц

Постанова Іменем України 02 лютого 2021 року м. Київ справа № 570/2309/15-ц провадження № 61-9226св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» як правонаступник Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») як правонаступник Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 019-2900/756-0899, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 153 009 швейцарських франків зі сплатою 29,85 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 грудня 2037 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальниказа вказаним договором 28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договори поруки № 019-2900/756-0899-Р, № 019-2900/756-0899-Р/1, № 019-2900/756-0899-Р/2 (з кожним окремо). Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року було солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 019-2900/756-0899 в сумі 1 168 105,75 грн. На час звернення з цим позовом вказане рішення суду залишається невиконаним. Враховуючи викладене, ПАТ «Універсал Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за нарахованими відсоткам та підвищеними відсотками в сумі 2 202 317,45 грн, суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань - 584 052,88 грн та 3 % річних - 105 129,52 грн. У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2019 року зустрічний позов залишено без розгляду на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 . Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року позов ПАТ «Універсал Банк» як правонаступника ВАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 3 % річних за час прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 019-2900/756-0899 в сумі 105 129,52 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу в межах трирічної позовної давності та відмовляючи в задоволенні позову про стягнення відсотків за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відмовляючи у стягненні на користь банку інфляційних втрат в сумі 584 052,88 грн, місцевий суд виходив з того, що валютою кредитного договору були швейцарські франки, а положення статті 625 ЦК України може бути застосоване кредитором до боржника виключно в разі, якщо валютою виконання зобов`язання є гривня. Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення солідарно заборгованості у вигляді інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість у вигляді інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань за період з травня 2012 року по травень 2015 року в сумі 584 052,88 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду у гривнях, а тому правових підстав для відмови в задоволенні вимог ПАТ «Універсал Банк» про стягнення інфляційних втрат, визначених положеннями частини другої статті 625 ЦК України, в суду не було. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, визначених положеннями частини другої статті 625 ЦК України, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року в означеній частині залишити в силі. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції в порушення частини першої статті 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись до суду з позовом банк просив притягнути відповідачів до відповідальності саме за невиконання (прострочення) зобов`язань, які випливають з кредитного договору, а не у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає. Стягуючи солідарно заборгованість за інфляційними втратами з поручителів, суд апеляційної інстанції не врахував, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, а співвідповідачі за рішенням суду, яке набрало законної сили, не можуть бути солідарними відповідачами у справі за вимогами позивача, пов`язаними з несвоєчасним виконанням чи невиконанням рішення. Апеляційний суд не врахував, що інфляція може бути лише за весь період прострочення, а не лише на частину періоду, а також не врахував заяву про застосування позовної давності та не надав правової оцінки одночасному застосуванню статей 625 та 257 ЦК України. У червні 2019 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору задоволено, відстрочено заявнику сплату судового збору в сумі 3 588 грн до ухвалення судового рішення за наслідками перегляду справи в касаційному порядку, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області. 05 червня 2019 року справа № 570/2309/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги). За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається касаційним судом тільки в означеній частині. Судами встановлено, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 019-2900/756-0899, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 153 009 швейцарських франків зі сплатою 29,85 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 грудня 2037 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки № 019-2900/756-0899-Р, № 019-2900/756-0899-Р/1, № 019-2900/756-0899-Р/2 (з кожним окремо). Рішенням Рівненського районного суду від 07 грудня 2010 року у справі № 2-1255/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 019-2900/756-0899 в сумі 1 168 105,75 грн. Рішення суду не виконане відповідачами, у зв`язку з чим ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з цим позовом. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зазначено, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї правової норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вказаних позовних вимог з огляду на те, що рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 168 105,75 грн не виконане, а тому боржники (позичальник та поручителі), які прострочили виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язані відшкодувати останньому завдані від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів матеріальні втрати (інфляція). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення частини першої статті 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки ПАТ «Універсал Банк» просило притягнути відповідачів до відповідальності саме за невиконання (прострочення) зобов`язань, які випливають з кредитного договору, а не у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу. Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на невиконання відповідачами рішення суду про стягнення з них суми боргу за кредитним договором в розмірі 1 168 105,75 грн, тобто стягнутих рішенням суду грошових коштів, та на підставі положень статті 625 ЦК України просив стягнути на свою користь завдані йому у зв`язку з невиконанням саме вказаного грошового зобов`язання інфляційні втрати. Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дав належної оцінки тій обставині, що кредит надавався у швейцарських франках, а положення статті 625 ЦК України може бути застосоване кредитором до боржника виключно в разі, якщо валютою виконання зобов`язання є гривня, є неспроможними, так як правовідносини між сторонами виникли внаслідок невиконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 168 105,75 грн, тобто відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, визначеного у гривні, а тому підстав для відмови у стягненні інфляційних втрат немає. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції того, що інфляційні втрати можуть бути стягнуті за весь період прострочення, а не лише за частину періоду, не надання при цьому правової оцінки одночасному застосуванню статей 625 та 257 ЦК України, також не заслуговують на увагу, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували пред`явленню такого позову. Викладене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними упостанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Аргументи касаційної скарги про те, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання. Разом з тим поручителі не оскаржили рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з них інфляційних втрат. Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Вищезгаданою хвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року було відстрочено заявнику сплату судового збору в сумі 3 588 грн до ухвалення судового рішення в цій справі. Оскільки Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення, то з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 588 грн. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» як правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в розмірі 3 588 (три тисячі п`ятсот вісімдесят вісім) грн за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р?н/22030102, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко