Постанова 4818 № 640/21128/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 20 січня 2021 року м. Харків Справа № 640/21128/15-ц Провадження № 22-ц/818/80/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Кругової С.С., за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О. , Учасники справи: Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа:Харківська міська рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2019 року, ухвалене суддею Губською Я.В., в залі суді в м. Харків , В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона є співвласницею домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, що межує із її земельною ділянкою знаходиться по АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 . Відповідно до рішення №147 Сталинської райради депутатів трудящих від 10 травня 1955 року було зареєстровано за землекористувачами земельні ділянки, зокрема, по АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням суду Московського району м. Харкова від 24 липня 1974 року було виділено частину земельної ділянки площею 272 кв. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 у користування ОСОБА_4 , батька позивача. Відповідно до довідки БТІ № 475 від 21.08.2002 року площа меж земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з 1955 року в розмірах та конфігураціях не змінювались. Проте, відповідач постійно переміщувала паркан між ділянками в бік позивача. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24.01.2008 року вже було встановлено факт порушення власниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 права на користування житловим будинком по АДРЕСА_1 і було зобов`язано знести самочинно побудований гараж. Проте, в подальшому власниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 не припинили чинити неправомірні дії, розмістили будку своєї собаки під парканом, собака постійно підриває і псує паркан. Для захисту своєї ділянки вона була змушена встановити шифер впродовж межі ділянки з боку її будинку. ОСОБА_2 нехтує нормами добросусідства, обмежує право її на користування будинком, унеможливлює доступ до будинку літ. «А-1» та провадження поточного ремонту будинку зі сторони ОСОБА_5 , що призводить до руйнування будинку. Зауважує, що будинок АДРЕСА_1 був збудований у 1927 році, відповідно до технічного паспорта, а будинок АДРЕСА_2 - 1929 року, згідно із договором про право на забудування вчастка землі, а тому при забудуванні земельної ділянки по АДРЕСА_2 мали б бути дотриманні будівельні норми, а саме дотримання відступу від вже збудованого будинку АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що право власності на земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не зареєстровано, кадастровий номер не присвоєний, тому вважає за можливе встановити межу між суміжними земельними ділянками відповідно до вимог щодо відстані від житлового будинку до межі сусідньої ділянки не менше 1,0 метра, враховуючи, що будинок по АДРЕСА_1 був збудований раніше, ніж забудована земельна ділянка по АДРЕСА_2 . З урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та встановити межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за фактичним користуванням з урахуванням державних будівельних норм, а саме на відстані 1 метра від житлового будинку літ. «А-1», що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2 по всій довжині між суміжними земельними ділянками. ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою. В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що доводи ОСОБА_1 не є вірними, оскільки це вона самочинно пересунула паркан у бік її земельної ділянки і вимагає ще. Зазначає, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 березня 2004 року встановлено, що межі між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , а також кордон між домоволодіннями проходить по межі зовнішньої стіни будівлі літ «О», розташованій у домоволодінні АДРЕСА_1 . Також, в цьому висновку вказано, що розташування будівель житлового будинку літ «А-1», будівлі літ «О» по АДРЕСА_1 не відповідають вимогам СниП 360-92** та ДБН 79-92, оскільки житловий дім літ. «А-1» - розташований по лінії забудови і фактичний кордон проходить по цокольній частині зовнішньої стіни житлового будинку, а навіс літ «О» - розташований в глибині ділянки на 0.2 - 0.4 м. від фактичного кордону. А тому, просить задовольнити її позовні вимоги, відхиливши вимоги ОСОБА_1 . У зв`язку із чим ОСОБА_2 просить: зобов`язати ОСОБА_1 знести будівлю літ «О» по АДРЕСА_1 ; усунути порушення права користування земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_2 ; встановити межу між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , відповідно до існуючою документації, зокрема до схематичних планів. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто порушення прав позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 щодо користування належним їй майном шляхом встановлення земельного сервітуту відповідно до вимог ст. 98 ЗК України для обслуговування зовнішньої стіни житлового будинку літ «А-1» та господарської будівлі сараю літ. «О» за адресою: АДРЕСА_1 , площею 8,4 кв.м (8,4х 1,0) на земельній ділянці АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 для можливості проходу до житлового будинку літ. «А-1», за адресою : АДРЕСА_1 та його обслуговування та площею 5,2 кв.м (5,2х1,0) на земельній ділянці АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 для можливості проходу до сараю літ. «О» за адресою : АДРЕСА_1 та його обслуговування. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пропорційно від задоволеної частини по оплаті судового збору та проведення експертизи у розмірі 2718,60 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі та у задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено, що жодні порушення меж земельних ділянок з боку ОСОБА_2 відсутні. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення вийшов за межі позовних вимог, суд фактично розглянув вимоги, які не були заявлені позивачем, чим суттєво порушив становище ОСОБА_2 . Також посилається на те, що суд помилково не залучив у якості третіх осіб співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , чим порушив їх права, оскільки відповідно до інвентарної справи БТІ земельна ділянка не розділена. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що земельні ділянки як ОСОБА_1 таку і ОСОБА_2 знаходяться у користуванні, а право власності не оформлено, при тому, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку ніколи не скасовувалося. Вказує, що суд першої інстанції помилково зазначив, що в ході розгляду справи правова позиція ОСОБА_2 не знайшла жодного підтвердження, ігноруючи документи наявні у справі та фактично не реагуючи на аргументи ОСОБА_2 та її представника, зокрема не аналізуючи зазначені аргументи та докази у судовому рішення. Посилається на те, що суд першої інстанції жодним чином не врахував, що ОСОБА_2 пропонувала два варіанти мирової угоди, шляхом взаємних поступок де були б враховані інтереси всіх учасників спору. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що доводи апелянта про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 не розділене та належить трьом власникам ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок та земельна ділянка ОСОБА_7 ОСОБА_8 жодним чином не межують із земельною ділянкою апелянта, що унеможливлює порушення їх прав. Доводи апелянта про те, що земельна ділянка знаходить у її володінні спростовуються матеріалами справи. Також вказує, що апеляційний суд не має враховувати у якості доказу довідку БТІ від 15.01.2015 року, оскільки апелянтом не надано доказів неможливості подання такої довідки в суді першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга­­­­­­­­­­­­­­­­­­ підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для усунення порушень прав позивача за основним позовом ОСОБА_1 суд погоджується з висновком експерта після дослідженої в повному обсязі всієї технічної документації на спірні земельні ділянки сторін та вважає за можливе встановити земельний сервітут за умовами, запропонованими експертом у висновку. Колегія судді не погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є співвласницею домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (а.с. 85-90 т.1). Земельні ділянки, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та 34 межують між собою. Так, згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 по справі №820/3967/17 державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:07:004:0005 по АДРЕСА_2 скасовано. Судом під час розгляду справи встановлено та підтверджується дослідженими доказами, що за рішенням Сталінського райради депутатів трудящих № 147 від 10.05.1955 року при впорядкуванні обліку і обмірів земельних ділянок за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 535 кв.м. При цьому, суд зазначає, що даний розмір площі земельної ділянки вказаний і в технічній документації, яка надана до суду з КП «ХМБТІ» та не змінювалась. Згідно з рішенням суду Московського району м. Харкова від 24 липня 1974 року було виділено частину земельної ділянки площею 272 кв.м. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 у користування ОСОБА_4 - батька позивача. Згідно наданих до суду документів (виконавчого листа) від 03.10.1922 року на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 визнано право власності та повернуто законному володільцю. Також, згідно договору про право забудови від 04.02.1929 року під домоволодіння по АДРЕСА_2 було передано земельну ділянку площею 0,0537га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно з рішенням Сталінської райради депутатів трудящих № 147 від 10.05.1955, при впорядкуванні обліку і обмірів земельних ділянок площа домоволодіння АДРЕСА_2 складала 535 кв.м. Відповідно до довідки БТІ № 475 від 21.08.2002 року площа меж земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з 1955 року в розмірах та конфігураціях не змінювались. Судом встановлено за даними технічної документації та сторонами не оспорюється, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок літ. «А-1», сарай літ. «О», будівлі літ. «Н», «К», а на земельній ділянці по АДРЕСА_2 знаходиться житловий будинок літ. «А-1». Згідно статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Статтею 79 ЗК України передбачено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв*зязку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Також, вимогами ст. 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до ч.1 статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Також, суд зазначає, що Закон України з 01.01.2013 року «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що право власності, серед іншого, на земельні ділянки посвідчує свідоцтво про право власності на нерухоме майно, головним завданням якого є підтвердження виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно. Згідно Закону України «Про державний земельний кадастр» з 01.01.2013 року видання державних актів на право власності на земельну ділянку припиняється. Натомість документом, що посвідчує право власності, є свідоцтво на право власності. У разі потреби, підтвердити своє право власності на земельну ділянку можна буде й витягом: з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або Державного земельного кадастру. Суд зазначає, що до 01.01.2013 року основним документом, який посвідчував права на землю, був державний акт на право власності на земельну ділянку і станом на теперішній час державні акти, видані до 1 січня 2013 року, залишаються чинними й надалі посвідчуватимуть права на земельні ділянки. Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності (користування) на земельну ділянку, виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» реєстрація відбувається після формування земельної ділянки відповідно до ст. 79-1 ЗК України на підставі документації із землеустрою, затвердженої згідно законодавства. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було проведено комплексну судову земельно-технічну експертизу та будівельно-технічну експертизу. Під час проведення вказаної експертизи за ухвалою суду було здійснено обстеження 05.03.2019 на місцевості сумісної межі між домоволодіннями АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в присутності сторін по справі та встановлено, що фактично межа між домоволодіннями проходить по стіні житлового будинку, розташованого на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 , далі по паркану, встановленому від кута житлового будинку до кута господарської будівлі, розташованої на межі з земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_2 , і вздовж стіни даної господарської будівлі до іншого кута господарської будівлі - огорожі. Експертом було встановлено, що межа між земельними ділянками проходить по прямій лінії розміром 25,25м на відстані: в точці 1 фактична межа проходить на відстані 0,15м від кута житлового будинку (по стіні); в точці 2 фактична межа проходить на відстані 0,23м від стіни житлового будинку АДРЕСА_1 ; в точці 3 фактична межа проходить на відстані 0,10м від стіни житлового будинку АДРЕСА_1 ; в точці 4 фактична межа проходить на відстані 0,03м від кута господарської будівлі. За висновком комплексної судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи №26023/6147 від 15.04.2019 року фактичне проходження межі між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідає даним документації із землеустрою, розробленої на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_2 і відповідно до документації із землеустрою, має місце невідповідність (порушення) сумісної межі між домоволодіннями АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , в точках 1,2,

3. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про встановлення межі відповідно до існуючої документації не підлягають задоволенню, враховуючі висновки вищезазначеної експертизи. Також, за висновками комплексної судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи №26023/6147 від 15.04.2019 року на планах земельної ділянки АДРЕСА_1 житловий будинок літ. «А-1» розташований уздовж межі даної ділянки, тобто, суміжна межа між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 проходить по стіні житлового будинку літ.«А-1». Також, вказано, що при проведенні обстеження встановлено, що фактичне розташування житлового будинку літ."А-1" в домоволодінні АДРЕСА_1 відповідає вказаному в технічній документації: по межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Таким чином, розташування межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 по лінії, де розміщена стіна житлової будівлі, не відповідає будівельно-технічним нормам, а саме п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018. Порівнявши лінійні розміри земельної ділянки АДРЕСА_1 за документами з інвентаризаційної справи № 4772, складеними в різний час, експертом зроблено висновок, що площа і лінійні розміри земельної ділянки не змінювались. Сумісна межа з домоволодінням АДРЕСА_2 проходить по стіні житлового будинку літ. «А-1» по прямій розміром 25,45м на відстані 0,2м від стіни господарської будівлі літ. О. Крім того, експертом вказано та враховуючи, що точки межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 та лінійні проміри між ними, вказані на планах інвентаризаційних справ №4772 і №5617, не мають прив`язки до пунктів державної геодезичної мережі, на план до висновку вони нанесені схематично, за матеріалами поквартальної зйомки кварталу №739, він виходив з того, що розташування будівель і споруд в межах земельних ділянок домоволодінь не змінювалось. Таким чином, на підставі проведеного дослідження матеріалів, розроблених в попередні роки на домоволодіння АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , і співставивши їх з даними топографо- геодезичної зйомки та результатів обстеження на місцевості, експертом зроблено висновок, що межа між домоволодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , відповідає фактичному її розташуванню, а саме: по стіні житлового будинку літ. «А-1», розташованому на земельній ділянці АДРЕСА_1 , по прямій 25,45м, яка проходить в 0,2м від господарської будівлі (сараю) літ. О (тобто, по фактичній огорожі). Суд першої інстанції надав вірну оцінку наявним у справі доказам та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 . Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що земельні ділянки як ОСОБА_1 таку і ОСОБА_2 знаходяться у користуванні, а право власності не оформлено, при тому, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку ніколи не скасовувалося колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Харківської міської ради від 14 вересня 2016 року № 347/16 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0537 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 по справі №820/3967/17 державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:07:004:0005 по АДРЕСА_2 скасовано. Також в матеріалах справи міститься довідка Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, з якої вбачається, що право власності на земельну ділянку площею 0,0537 га зареєстровано за ОСОБА_2 26 вересня 2016 року. Згідно рішенням Сталінського райради депутатів трудящих № 147 від 10.05.1955 року при впорядкуванні обліку і обмірів земельних ділянок за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 535 кв.м. Інші правовстановлюючі документи на земельну ділянку АДРЕСА_1 матеріали справи не містять. Між тим, вказані доводи ОСОБА_2 та встановлені обставини висновків суду не спростовують. ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві просила зобов`язати ОСОБА_1 знести будівлю літ «О» по АДРЕСА_1 ; усунути порушення права користування земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_2 ; встановити межу між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , відповідно до існуючою документації, зокрема до схематичних планів. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України). Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Частина 2 ст. 76 ЦПК України передбачає, що одним із доказів є висновки експертів. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК). Пункт 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України передбачає, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи №26023/6147 від 15.04.2019 року є одним із належних та допустимих доказів щодо вирішення позовних вимог і для з`ясування цих обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи, а тому вбачається необхідність спеціальних знань, без яких встановити відповідні обставини справи та вирішити спір по суті неможливо. З огляду на викладене вище, та з врахуванням того, що висновком експертизи не встановлено порушення права користування земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_2 , підстав для встановлення межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та зобов`язання ОСОБА_1 знести будівлю літ «О» по АДРЕСА_1 не встановлено зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в цій частині і впливали на їх законність. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та встановити межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за фактичним користуванням з урахуванням державних будівельних норм, а саме на відстані 1 метра від житлового будинку літ. «А-1», що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2 по всій довжині між суміжними земельними ділянками За приписами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Проте, усуваючи порушення прав позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 щодо користування належним їй майном шляхом встановленням земельного сервітуту, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з вимогою про встановлення земельного сервітуту позивач безпосередньо до відповідача не зверталася та в добровільному порядку це питання сторонами не вирішувалось. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном Отже, колегія суддів вважає, що задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, у зв`язку із чим рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2019 року в частині усунення порушення прав позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 щодо користування належним їй майном шляхом встановлення земельного сервітуту підлягає скасуванню. Однак вимоги про встановлення земельного сервітуту ОСОБА_1 не заявляла, ОСОБА_2 була позбавлена можливості надати щодо цього свої пояснення та заперечення. ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а не забезпечити можливість обслуговувати будівлі. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині усунення порушення прав позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 щодо користування належним їй майном шляхом встановлення земельного сервітуту підлягає скасуванню. Доводи апелянта про те, що суд помилково не залучив у якості третіх осіб співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , чим порушив їх права не приймаються до уваги судовою колегією, оскільки такі особи про порушення своїх прав та інтересів оскаржуваним рішенням не заявляють. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню у відповідній частині. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2019 року в частині усунення порушення прав позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 щодо користування належним їй майном шляхом встановлення земельного сервітуту скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2019 року в частині розподілу судових витрат скасувати. В решті рішення Київського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П.Пилипчук Судді О.В. Маміна С.С. Кругова