Постанова 4818 № 645/6872/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «01» лютого 2021 року м. Харків справа № 645/6872/19-ц провадження № 22ц/818/852/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представниця позивача ОСОБА_2 , відповідачі ОСОБА_3 , Харківська міська рада розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року в складі судді Шарка О.П. в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Харківської міської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_4 (до одруження « ОСОБА_5 »). Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої, окрім іншого, увійшла квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 квітня 1994 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду. На час смерті ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у вказаній квартирі. Зазначив, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_7 , яка також проживала та була зареєстрованою за вказаною адресою, тому вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном та успадкувала після ОСОБА_4 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру, однак, не отримала свідоцтва про право на спадщину, оскільки до нотаріуса з відповідною заявою не зверталася. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його матір ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вказав, що частка у спільній сумісній власності спірної квартири належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно розпорядження № НОМЕР_1 Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду 08 квітня 1994 року. Іншу частку у праві спільної сумісної власності на квартиру вона набула в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4 . Посилався на те, що він фактично проживав зі своєю дружиною ОСОБА_9 в належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_2 більше 10 років. ОСОБА_8 з 2014 року тяжко хворіла та потребувала цілодобового догляду. Тому, у січні 2015 року він перевіз її на постійне проживання у квартиру, де постійно проживав зі своєю родиною. Отже, з січня 2015 року до смерті ОСОБА_8 фактично постійно проживала разом з ним, вони вели спільне господарство. Вказав, що заяву нотаріусу у шестимісячний термін про прийняття спадщини він не подавав, оскільки на час відкриття спадщини фактично проживав зі спадкодавцем за однією адресою. Про відмову від спадщини не заявляв, отже прийняв спадщину як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Зазначив, що він звернувся до нотаріуса з заявою та відповідними документами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте, постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Івакіної Т.В. від 12 листопада 2018 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 з підстав ненадання документів, які б підтверджували факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем за однією адресою. Просив встановити факт родинних відносин, а саме факт того, що ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовну заяву задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що під час перебувань на стаціонарному лікуванні домашній адрес ОСОБА_8 у виписках з медичної картки зазначався як: АДРЕСА_2 . Вказав, що фактичне місце проживання з 2015 року і на час відкриття спадщини померлої підтвердили свідки. Зазначив, що суд першої інстанції також порушив норми процесуального права, а саме, прийняв до уваги відзив, який поданий із порушенням строку, встановленого судом. При цьому відзив підписано неповноважною особою. 10 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли доповнення пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначив, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016220530003089 від 15 вересня 2016 року та лист начальника Індустріального ВП № 126аз/11966/1 від 29 жовтня 2020 року також підтверджують обставини спільного проживання позивача разом із спадкодавицею за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначив, що ці докази не були надані до суду апеляційної інстанції у зв`язку з введенням на всій території України карантинних обмежень, через що виникли труднощі у своєчасному отриманні зазначених доказів. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що належних доказів того, що ОСОБА_1 проживав із спадкодавицею на час відкриття спадщини постійно за адресою реєстрації його дружини, він не надав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1994 року квартира АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_10 та ОСОБА_4 (а.с.27, 93, 170). ОСОБА_11 є матір`ю ОСОБА_12 (а.с.11, 85). 06 квітня 1974 року ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_13 », а 21 травня 1994 року - на прізвище « ОСОБА_14 » (а.с.13-14,15-16,17-18, 86, 103-104,105-106). ОСОБА_12 є матір`ю ОСОБА_1 (а.с.24, 82). 09 квітня 1964 року ОСОБА_11 у зв`язку з одруженням змінила прізвище на « ОСОБА_15 » (а.с.91). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (а.с.12, 89). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 (а.с.10, 83). З довідки Комунального підприємства «Жилкомсервіс» № 52 від 2007 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_3 була зареєстрована та проживала ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_8 (а.с.50). Як вбачається з виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 10343, ОСОБА_8 з 20 липня 2015 року по 31 липня 2015 року перебувала на стаціонарі у травматичному відділенні ХМКБЛ № 17 з діагнозом закритий медіальний перелом шейки правової стегнової кістки зі зміщенням, хронічний гастрит, ІБС, атероскротичний аортокардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2стСН2А. Із виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 4140 вбачається, що ОСОБА_8 з 20 серпня 2016 року по 30 серпня 2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «ХМКБЛ № 25» з діагнозом повторний ішемічний інсульт в басейні правої середньої мозкової артерії з лівосторонньою геміплегією на фоні наслідків ішемічних інсультів в басейні лівої середньої мозкової і лівої передньої мозкової артерії; дисцикулярно-гіпертонічна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. з лікворною гіпертензією, когнітивним зниженням; гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ІБС, дифузний кардіосклероз, СН ІІА. Адресу проживання у виписках зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.28-29, 30-31). З 05 жовтня 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_16 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.37). ОСОБА_16 на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.36). З копії спадкової справи № 43/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 вбачається, що 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини (а.с.78). З копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що з 05 липня 1989 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.79-80). Як вбачається з інформаційних довідок з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 12 листопада 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 проживали за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.101, 102). Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу від 12 листопада 2018 року № 393/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом до майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У вказаній постанові зазначено, що спадкоємець ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після померлої матері був зареєстрований за іншою ніж спадкодавиця адресою. Із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався (а.с.26). В суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які пояснили, що у вересні 2016 року померла матір позивача, яка фактично зі слів позивача мешкала з сином в квартирі його дружини за адресою: АДРЕСА_2 та позивач постійно піклувався про матір. До суду апеляційної інстанції разом з доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 подав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням № 12016220530003089 від 15 вересня 2016 року за частиною 1 статті 115 КК України, з якого вбачається, що 14 вересня 2016 року за місцем свого мешкання в квартирі АДРЕСА_5 родичами виявлено труп ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без ознак насильницької смерті (а.с.247). Також, до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надано копію відповіді з відділу поліції, в якому повідомлено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , раптово померла ОСОБА_8 у віці 77 років. На місце виїжджала слідчо-оперативна група Індустріального відділу поліції (а.с.248). Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черги). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Статтею 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк. Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Із роз`яснень, викладених у пунктах 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 вбачається, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов`язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку. При цьому відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема, за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення факту родинних відносин, а саме факту того, що він є рідним сином ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що цей факт підтверджується відповідним свідоцтвом про народження та не оспорюється сторонами у справі. Крім того, приватним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за законом у зв`язку з пропуском строку подання заяви про прийняття спадщини та з різними місцями реєстрації зі спадкодавицею, а не у зв`язку з відсутністю підтвердження факту родинних відносин, тому в цій частині підстав для задоволення цієї вимоги судом не вбачається, так як цей факт підтверджується належним доказом, ніким не оспорюється, не порушується та визнається учасниками справи. В суді апеляційної інстанції представниця позивача також не довела, що цей факт кимось оспорювався, порушувався або не визнавався. Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту постійного проживання позивача разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини, суд першої інстанції правильно виходив з того, що належних та достатніх доказів постійного проживання померлої ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 до суду не надано. Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , його дружина та померла були зареєстровані за різними адресами. Звертаючись з вимогою щодо постійного проживання разом з померлою на час відкриття спадщини, ОСОБА_1 не довів цей факт належними доказами. В суді апеляційної інстанції представниця позивача також не надала належних та допустимих доказів щодо цього. Матеріали справи свідчать про те, що станом на день смерті баби ОСОБА_4 на лютий 2002 року померла проживала за місцем реєстрації. Починаючи з 2015 року по день смерті, більшу частину з цього періоду вона знаходилася у лікарні на стаціонарному лікуванні. Зазначення у виписках з медичних карток стаціонарного хворого №№ 10343, 4140 адресу ОСОБА_8 як: АДРЕСА_2 не доводить постійного проживання ОСОБА_8 за цією адресою на час відкриття спадщини разом з позивачем, оскільки, виходячи з того, що спадкодавиця проживала окремо, саме за цією адресою позивач міг отримати будь яку інформацію щодо стану здоров`я спадкодавиці, тому і вказав її. За цей час місце реєстрації та проживання спадкодавиці не змінилось. Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона навідувала померлу за місцем її реєстрації. Із пояснень свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , допитаних в суді першої інстанції вбачається, що обставини проживання ОСОБА_8 за адресою дружини позивача їм відомо зі слів самого позивача. Також, в них не вказано ані часу, з якого вона проживала, ані їх особистої обізнаності щодо цього факту. Будь яких актів відповідних органів щодо не проживання ОСОБА_8 за місцем її реєстрації або проживання ОСОБА_8 за місцем реєстрації дружини позивача матеріали справи не містять. Не можуть бути належними доказами постійного проживання померлої з ОСОБА_1 надані до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016220530003089 від 14 вересня 2016 року та лист начальника Індустріального ВП № 126аз/11966/1 від 29 жовтня 2020 року, які надані до доповнень пояснень до апеляційної скарги, оскільки вони не стосуються цих обставин. При цьому, судова колегія зазначає, що належних та допустимих доказів проживання самого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 матеріали справи не містять та до суду апеляційної інстанції їх не надано. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . На спростування цього ОСОБА_1 належних та допустимих доказів не надано. Не спростовано цього факту і в суді апеляційної інстанції. За таких умов, виходячи з недоведеності постійного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не може вважатись таким, що прийняв спадщину відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України. Оскільки вимога позивача про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом є похідною від встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, тому вона також не підлягає задоволенню. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції прийняв до уваги відзив, який поданий із порушенням строку, встановленого судом, а сам відзив підписано неповноважною особою є безпідставними, оскільки, спір вирішено за наявними у справі матеріалами, хоча фактично представниця позивача прийняла цей відзив, так як надала на нього відповідь. Представник Харківської міської ради Закревський А.О. є повноважним представником, оскільки на час розгляду справи працював головним спеціалістом юрисконсультом сектору судової роботи відділу з питань житлово-комунального господарства та транспорту і зв`язку Юридичного департаменту Харківської міської ради та міг представляти інтереси Харківської міської ради в суді першої інстанції. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 03 лютого 2021 року.