Постанова 4818 № 640/11123/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 03 лютого 2021 року м. Харків справа №640/11123/16-ц провадження № 22-ц/818/1011/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю. учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року,- в с т а н о в и в: У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіу розмірі 22 811,67 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у сумі 22 811,67 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи за вищевказаним позовом, що позбавило його права особисто прийняти участь у справі. Зазначає, що матеріали справи містять лише копію анкети-заяви, що підписана апелянтом. При цьому Витяг з умов та правил надання банківських послуг не містять його підпису, що свідчить про те, що вони не є складовою частиною договору. Також в анкеті-заяві відсутня домовленість про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Надані банком витяги з тарифів і умов не можуть розцінюватись як стандартна форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені. Наявні підстави для відмови у задоволенні позову. АТ КБ «ПриватБанк» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому змінив розмір заборгованості, з якої вбачається, що стягненню підлягає тіло кредиту у розмірі 1 907,29 грн., сума за відсотками складає 417,60 грн. та штраф у розмірі 616,24 грн. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений відповідач не з`явився в судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. При цьому зобов`язання за кредитним договором від 23.12.2010 року належним чином не виконав, що є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 22 811,67 грн. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Згідно ст. 158, п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на момент ухвалення оскаржуваного рішення, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки, однак суд першої інстанції розглянув справу по суті. Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення), у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 18 жовтня 2016 року та 25 листопада 2016 року, оскільки судові повістки повернулись до суду неврученими, із позначкою "за закінченням терміну зберігання". Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача. У зв`язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог. Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н від 23 грудня 2010 року, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до яких боржник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів зобов`язаний сплатити пеню та штраф, у розмірах, в залежності від виду кредитної картки. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував та згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30.06.2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 23 грудня 2010 року становить 22 811,67 грн., з яких: -1 907,29 грн. заборгованість за кредитом; -16 341,92 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; -3 000 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1 062,46 грн. штраф (процентна складова). Як на підставу позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов`язання за кредитним договором № б/н від 23 грудня 2010 року ОСОБА_1 належним чином не виконав, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 22 811,67 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пеня та штраф. Так пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Із витягу з Тарифів з обслуговування кредитних карток «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» вбачається, що базову процентну ставку встановлено в місяць 3,0%, розмір щомісячних платежів - 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості, які повинні бути здійснені до 30 днів за кожною тратою. Таким чином, розмір процентів за користування кредитними коштами, інші штрафні санкції встановлено тільки Тарифами з обслуговування кредитних карток і Умовами та Правилами надання банківських послуг. Однак, долучені до позову Витяги з вищезазначених документів не містить підпису відповідача, а тому вважати що він був ознайомлений з даними умовами - не можна. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 30.06.2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 23 грудня 2010 року становить 22 811,67 грн., з яких: 1 907,29 грн. заборгованість за кредитом; 16 341,92 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 000 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1 062,46 грн. штраф (процентна складова). Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З урахуванням розрахунку Банку, наведеного у відзиві наданого апеляційному суду, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь Банку підлягає стягненню лише сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 907,29 грн. При цьому у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань та штрафів слід відмовити з огляду на таке. Матеріали справи свідчать, що у анкеті-заяві позичальника 23 грудня 2010 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 грудня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 грудня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами пені та штрафів. Разом з тим, суд першої інстанції, оцінюючи докази в їх сукупності, з урахуванням Умов та Правил надання банківських послуг, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом та пені і не врахував того, що Умови та Правила надання банківських послуг не є складовою частиною кредитного договору. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань і штрафів, з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам у справі. Крім того, до відзиву представника позивача наданого до суду апеляційної інстанції додана копія довідки про умови кредитування, яка містить підпис від імені відповідача. Колегія суддів не приймає зазначений доказ по справі з огляду на таке. Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. При цьому колегія суддів виходить з того, що позивач у справі є юридичною особою, яка, звертаючись до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, має дані про обставини укладання кредитного договору. Довідка про умови кредитування знаходилась у позивача. При цьому зазначені докази до суду першої інстанції не надавалися. Про наявність будь-яких перешкод у наданні суду першої інстанції вказаних доказів матеріали справи не містять. Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам та неустойки (штрафів), у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню. З відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредитного договору від 23.12.2010 року у розмірі 1 907,29 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, а саме: на 8,36 % (з 22 811,67 грн. на 1 907,29 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 115,20 грн. (8,36% від 1 378,00 грн.). Проте апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню, а саме: на 91,64 %, тому з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 894,20 грн. (91,64% від 2 067 грн.). Згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1 779 грн. (1 894,20 грн. -115,20 грн.). Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року - скасувати та ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредитного договору від 23.12.2010 року у розмірі 1 907,29 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 779,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова