Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2067/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2067/20 пров. № А/857/14331/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Чепенюк О.В. у м. Тернопіль) у справі № 500/2067/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправним і таким, що не відповідає Конституції і законам України податкове повідомлення-рішення №0122722-5404-1915 від 04.05.2020, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості 18010200 в сумі 1618, 08 грн за 2019 рік; скасувати податкове повідомлення-рішення №0122722-5404-1915 від 04.05.2020 про сплату податку на нерухоме майно в сумі 1618, 08 грн за 2019 рік, що винесене на підставі статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 08.07.2020 отримав податкове повідомлення-рішення № 0122722-5404-1915 від 04.05.2020 про сплату податку на нерухоме майно в сумі 1618, 08 грн, винесене на підставі статті 266 ПК України. Стверджує, що застосування ст. 266 ПК України до правовідносин, які існували до дати введення в дію відповідних положень цього закону порушує принцип незворотньої дії закону в часі, передбачений ст. 58 Конституції України. Крім цього, зазначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів не було належним чином оприлюднено. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення двадцять сьомої сесії сьомого скликання Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 25.06.2018 № 417, ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 0,25% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (календарного) року за 1 кв.м. На підставі вказаного рішення контролюючим органом було розраховано суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 за об`єкт нерухомого майна житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 2019 рік у сумі 1618,08 грн. Також суд зазначив, що Підгороднянською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області було виконано вимоги чинного законодавства щодо оприлюднення рішення про встановлення ставки податку на нерухоме майно на 2019 рік у порядку, встановленому Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про доступ до публічної інформації». Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що пп. 266.1.1 п 266.1 ст. 266 ПК України не відповідає Конституції України та є неконституційною, оскільки суперечить ст. 57 Конституції України. Вказує, що на час обрання ним проекту і будівництва його будинку в 2005 році він не був проінформований державою про новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також, зазначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів не було належним чином оприлюднено. Крім цього вважає, що розглянувши справу за його відсутності суд першої інстанції позбавив його права на судовий захист. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач є власником об`єкта житлової нерухомості - житлового будинку, загальною площею 275,1 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації права власності 09.01.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер довідки 224234603 від 16.09.2020 (а.с. 33-36). У зв`язку з цим Головним управління ДПС у Тернопільській області 04.05.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0122722-5404-1915, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2019 рік в розмірі 1618, 08 грн (а.с. 18). Ставка податку, яка застосовувалась контролюючим органом, для визначення зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була встановлена рішенням двадцять сьомої сесії сьомого скликання Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 25.06.2018 № 417 (а.с. 37-41). За змістом додатку 1 до вказаного рішення «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік, введені в дію 01.01.2019» для фізичних осіб ставка податку на нерухоме майно зі статусом «будівлі житлові» становить 0, 25 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м бази оподаткування (а.с. 39). Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII з 01.01.2019 установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4173, 00 грн. Відповідно до наведеного відповідачем розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкове зобов`язання з вказаного податку ОСОБА_1 нараховано за 12 місяців 2019 року за об`єкт нерухомого майна житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 275,1 кв.м, за виключенням 120 кв.м, що є пільгою у вигляді зменшення бази оподаткування, а саме 155,1 (275,1-120) кв.м х (4173,00 грн х 0,25%) = 1618, 08 грн (а.с.42). Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка. Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю. 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VІІІ, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). За правилами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування. Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, зокрема, визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку (далі - ППР), та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Відповідно до пп. 266.7.4 п. 266.4 ст. 266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення двадцять сьомої сесії сьомого скликання Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 25.06.2018 № 417, ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 0,25% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (календарного) року за 1 кв.м. Вказане рішення сільської ради, згідно матеріалів справи, оприлюднено у відповідності до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про доступ до публічної інформації», що спростовує доводи апелянта в цій частині. На підставі вказаного рішення контролюючим органом було розраховано суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 за об`єкт нерухомого майна житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 2019 рік у сумі 1618, 08 грн. Тобто податковий орган у відповідності до норм ПК України прийняв оскаржуване податкове повідомлення - рішення, оскільки позивач є власником об`єктом нерухомого майна житловий будинок, який і сільська рада в межах своїх повноважень прийняла рішення про ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб. Щодо доводів апелянта в частині неконституційності пп. 266.1.1 п 266.1 ст. 266 ПК України та призначення експертизи щодо неконституційності пп. 266.1.1 п 266.1 ст. 266 ПК України то колегія суддів зазначає, що вирішення таких питань належить до повноважень Конституційного Суду України. Щодо розгляду справи за відсутності позивача судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження слід зазначити наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно ч. 1, 5 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Оскільки ця адміністративна справа є справою незначної складності (характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення справи, не вимагають проведення підготовчого провадження) та у зв`язку з відсутні клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 500/2067/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель