Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6509/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6509/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 02 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій щодо утримання з сум призначеної йому пенсії коштів на виконання постанови Васильківського міжрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області від 17.04.2019 р. (ВП № 56689640) та зобов`язання відповідно до ч.3 ст.107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" повернути безпідставно стягнуті кошти в триденний строк із дня прийняття рішення про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України. Крім того, позивач просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у позові відмовлено. Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до вимог ст.381 КАС України поворот виконання рішення про присудження виплати зарплати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами. Оскільки він не повідомляв неправдиві відомості, не подавав підроблені документи, то повороту виконання рішення не можу бути. Звертає увагу на те, що суд, ухвалюючи рішення, не врахував, що рішення, яке виконується відповідачем, відповідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" має зобов`язальний характер і порядок виконання таких рішень визначений законом і цей порядок не передбачає стягнення. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2008 року у справі № 2а/408/08 позов ОСОБА_1 та інших задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непроведення розрахунків вартості продовольчих пайків за період з 11 березня 2000 року, а також по невиплаті позивачам компенсації вартості продовольчого пайка. Визнано за позивачем право на отримання грошової компенсації вартості продовольчого пайка в сумі 42 642,36 грн. Постановою Апеляційного суду Київської області від 1 грудня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2016 року у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено. На підставі постанови Васильківського міськрайонного суду від 21.03.2008 року ОСОБА_1 виплачена грошова компенсація вартості продовольчого пайка в сумі 42 642,36 грн. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2014 р., яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, задоволено заяву Міністерства оборони України про поворот виконання судового рішення. За змістом цього судового рішення, суд зобов`язав ОСОБА_1 повернути Міністерству оборони України безпідставно стягнутих на його користь за скасованим судовим рішенням грошову компенсацію замість продовольчого пайка в розмірі 42 642,36 грн. 07 серпня 2014 року за заявою Міністерства оборони України у справі видано виконавчий лист № 6а/362/7/14, за яким Боржником є ОСОБА_1 , Стягувачем- Міністерство оборони України. 03.07.2018 року державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №56689640) про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Міністерству оборони України безпідставно стягнутих на його користь грошову компенсацію у розмірі 42 642,36 грн. Цією постановою Боржнику надано 10-ти денний строк для добровільного виконання судового рішення. У листопаді 2019 року державним виконавцем ОСОБА_1 вручена вимога про повернення Міністерству оборони України безпідставно стягнутих на його користь за скасованим судовим рішенням грошової компенсації замість продовольчого пайка в розмірі 42 642,36 грн. Залишок боргу 32870,39 грн. У зв`язку з невиконанням вимоги, в травні 2019 року виконавчий лист державним виконавцем надісланий для виконання Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області, де перебуває на обліку і отримує пенсію ОСОБА_1 . Як встановлено судом, виконавчий лист у встановленому порядку прийнятий пенсійним органом до виконання, на підставі виконавчого документу здійснюється утримання з пенсії ОСОБА_1 на погашення боргу, виконавчого збору та судових витрат. Згідно повідомлення ГУ ПФУ в Житомирській області від 17.06.2020 року всього за виконавчим листом утримано 23282,21 грн. Вирішуючи спір та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення про поворот виконання не є рішенням немайнового характеру, оскільки поворот виконання повертає сторін в попереднє становище в той самий спосіб, що і було виконане скасоване рішення суду. Тобто, в даному випадку, зазначив суд, виконання рішення відбулось шляхом стягнення коштів, тому і поворот виконання рішення суду повинен і відбувається в такий самий спосіб, а саме шляхом стягнення грошових коштів. Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції з урахуванням наступного. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом, про що зазначено у частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону № 1404-VIII). Відповідно до приписів Інструкції з організації примусового виконання про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для відрахувань із заробітної плати (рішення, що підлягають примусовому виконанню), які належать працівникові до виплати, можуть бути: виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою (додаток 9). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Матеріали справи, що переглядається, не містять доказів про оскарження ОСОБА_1 дій державного виконавця щодо порядку виконання судового рішення. Відповідно до ст. 69 Закону України "Про виконавче провадження" підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Статтею 70 цього Закону врегульовано розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника. Так, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: - у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; - за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо порядку виконання судового рішення за виконавчим листом від 07.08.2014 року, виданим у справі №2а-408/08 Васильківським міськрайонним судом Київської області, є правомірними. При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 442/2633/19, про те, що "Рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Водночас конструкція статті 63 Закону № 1404-VIII передбачає можливість виконання такого рішення без участі боржника. Оскільки боржником добровільно не виконується зобов`язання щодо сплати грошової компенсації, то необхідна сума може бути стягнута із Боржника в примусовому порядку, що свідчить про те, що виконання судового рішення є можливим без участі боржника (шляхом звернення стягнення на належні йому майно та кошти в банківських установах)." У рішенні ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 (заява № 18966/02) ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" (980_045), заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року). У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява №35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84). Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова суду складена в повному обсязі 02 лютого 2021 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Боровицький О. А.