Постанова 4855 № 640/675/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/675/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Чудак О.М. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації "Апарат Ради національної безпеки і оборони України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Сбербанк", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 11.01.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" з позовом до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації "Апарат Ради національної безпеки і оборони України", в якому просило про: визнання бездіяльності відповідача протиправною з не прийняття (зволікання з прийняття) рішення про визнання Акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012; зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання Акціонерного товариства "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року клопотання представників Акціонерного товариства "Сбербанк" та Національного банку України задоволено. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації "Апарат Ради національної безпеки і оборони України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Сбербанк", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Представник Акціонерного товариства "Сбербанк" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що дана скарга є безпідставною, доводи в ній є тотожними тим, які наведені в позовній заяві, а вимоги апеляційної скарги зводяться до необхідності надання іншої оцінки судом, ніж тої, що була вчинена судом першої інстанції, а тому вона підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві позивач стверджує, що отримав відомості, що вказували на недійсність договорів поруки від 04.09.2015 та договорів про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО і від 04.09.2012 №30-В/12/66/ЮО, а саме про те, що АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" є пов`язаними особами, у зв`язку з чим 31.12.2015 ТОВ "Коксотрейд" звернулося з позовною заявою про недійсність зазначених правочинів до господарського суду (справа №904/43/16). Також позивач вказує, що представник НБУ в ході розгляду господарської справи №904/43/16 заявляв, що НБУ не приймав рішень про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами. 01.03.2016 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/43/16 прийнято рішення, в якому встановлено, зокрема, що відповідно до електронного повідомлення №В/26-0004/9667 від 27.01.2016 НБУ вбачається, що НБУ не приймались рішення станом на 04.09.2012 та на даний час щодо визнання пов`язаними ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вказане рішення згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднено 14.03.2016. Суд першої інстанції зазначив, що позивач повинен був дізнатися про неприйняття НБУ рішення про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012, щонайменше 14.03.2016. Позиція позивача полягає, зокрема, в тому, що бездіяльність відповідача є триваючим порушенням, про яке позивачу стало відомо з постанови Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/43/16, а відтак строк звернення до суду позивачем не пропущений. В свою чергу, триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, триваючим порушенням є бездіяльність, яка не має чітко окреслені часові межі. Натомість позивач просить визнати протиправною бездіяльність НБУ з не прийняття (зволікання з прийняття) рішення про визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012. Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, маючи змогу дізнатися (повинен був дізнатися) про відсутність рішення НБУ з приводу визнання АТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" пов`язаними особами щонайменше 14.03.2016, звернувся до суду лише 11.01.2020, тобто майже через чотири роки. Поряд з цим, суд зауважив, що ототожнення позивачем можливого порушення своїх прав з невстановленням судом факту такої пов`язаності в межах господарської справи №904/43/16, а не з фактом неприйняття НБУ рішення про пов`язаність зазначених осіб, є помилковим. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено шестимісячний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. В цьому контексті також необхідно зазначити, що обрання тієї чи іншої стратегії захисту прав (звернення тільки до суду господарської юрисдикції або одночасно і до адміністративної юстиції), яка в подальшому не виправдала себе, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не є об`єктивно непереборними, залежать від волевиявлення особи, і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Що стосується твердження позивача про те, що триваюча незаконна поведінка відповідача не може бути легалізована застосуванням строку звернення до адміністративного суду, то слід зауважити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. За таких обставин, суд вважає, що нереалізація позивачем права звернення до суду зумовлена його власною поведінкою. У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33). Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД"- залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Лічевецький І.О. Оксененко О.М.