Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12354/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Біленький О.О. 02 лютого 2021 р.Справа № 520/12354/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби Основ`янському та Слобідському районах місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанов, - в с т а н о в и л а: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому, з урахуванням заяви про уточнення адміністративного позову (а.с. 33-38) просить суд скасувати: - постанову про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року, винесену старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні № 38703688, - постанову про відкриття виконавчого провадження № 58512296 від 28.02.2019 року, винесену старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Біляєвим Б.Є., - постанови 11.11.2019 року про арешт коштів боржника, від 27.03.2020 року про арешт коштів боржника, від 27.03.2020 року про арешт майна боржника, винесених старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах Харкова ГТУЮ у Харківській області Владимир Я.В. в рамках виконавчого провадження № 58512296. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 12.02.2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні № 38703688, де позивач виступав боржником, була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 38.493,47 гривень. 28.02.2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Біляєвим Б.С. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 58512296 про стягнення з нього1 виконавчого збору. Після отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження позивачу стало відомо, що в рамках виконавчого провадження № 58512296 були винесені: постанова від 11.11.2019 року про арешт коштів боржника, постанова від 27.03.2020 року про арешт коштів боржника, постанова від 27.03.2020 року про арешт майна боржника. Також, 27.03.2020 року була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а саме у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404-VIІІ заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Позивач вважає, що з нього. як боржника в рамках виконавчого провадження № 38703688, не були стягнуті кошти, а тому стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові є неправомірним. Заперечуючи вимоги адміністративного позову представник відповідача зазначив, що державним виконавцем були вчинені виконавчі дії відповідно до вимог Закону № 1404-VIІІ, а тому скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягають задоволенню. Посилаючись на Закон № 1404-VIІІ та ст. 255 ЦПК України, просив суд закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю спору. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення вмотивовано тим, що постанова про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року, прийнята старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні № 38703688 після внесення згідно із Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII змін до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII. Згідно імперативних приписів ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на викладене, враховуючи, що виконавче провадження було повернуто на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404 та виконавчий збір не стягнуто, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору, одночасно з закінченням виконавчого провадження, в повній мірі відповідають приписам ч. 3 ст. 40 Закону України № 1404-VIII, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Окрім цього, ч. 3 ст. 40 Закону № 1404 передбачено, що виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів. Судом також зазначено, що в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 580/1328/19 зазначено, що Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанова про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. При чому про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дати закінчення такого провадження. Питання стосовно здійснення або нездійснення дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим лисом, що визначені як підстави для стягнення виконавчого збору в даному випадку є другорядними. З наявним матеріалів справи судом не встановлено факту оскарження позивачем до Комінтернівського районного суду м. Харкова постанови державного виконавця від 12.12.2019 року про повернення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 38703688. Відповідно позивач погодився з підставами для повернення виконавчого провадження. Суд відхилив посилання позивача на необхідність застосування у даній справі висновків, сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2019 року по справі № 2540/3203/18, оскільки вони ухвалені у справі, фактичні обставини якої є відмінними від тих, я`кі встановлені у межах розгляду даної справи. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить його скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення вимог адміністративного позову, обґрунтовуючи таку вимогу правовим висновком, що викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 року по справі № 2540/3203/18. Відзиви на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надійшов, що не перешкоджає розгляду справи. За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, приписи ч. 2 ст. 308 КАС України, дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, з наступних підстав. Судом установлено, що 16.11.2007 року між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5831401. В цей же день приватним нотаріусом ХМНО засвідчений договір іпотеки, що укладений між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_1 . Рішенням Комінтернівського районного суду від 14.05.2012 року по справі № 2020/300/2012 задоволені вимоги ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» та з ОСОБА_1 на користь позивача стягнута заборгованість за кредитним договором в сумі 47.805 доларів 79 центів США та судовий збір в розмірі у розмірі 2.823 грн. На виконання означеного судового рішення судом виданий виконавчий лист, який пред`явлений стягувачем до примусового виконання до Комінтернівського ВДВС ХМУЮ. Постановою державного виконавця Комінтернівського ВДВС від 03.07.2013 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, реєстраційний номер виконавчого провадження 38703688. 15.01.2014 року державним виконавцем прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження . 12.02.2019 року постановою старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Біляєва Б.Є про повернення виконавчого документа стягувачу вищеозначений виконавчий лист повернутий ПАТ «Перший Український міжнародний банк» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII. 12.02.2019 року державним виконавцем Біляєвим Б.Є. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 38703688 в розмірі 38.493,47 грн (а.с. 60). В обґрунтування прийнятого рішення державний виконавець послався на те, що відповідно до п. 1 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав заяву про повернення виконавчого документу. До відділу надійшла заява про повернення виконавчого документа від стягувача. Відповідно до п. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з Інструкцією з організації примусового виконання рішень у разі якщо при закінчення виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. 28.02.2019 року цим же державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 58512296 за постановою №38703688 від 12.02.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 38.493,47 грн (а.с. 62-63). 11.11.2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Біляєвим Б.Є. було винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника ОСОБА_1 (а.с. 64). 20.01.2020 року виконавче провадження № 58512296 було передано на виконання старшому державному виконавцю Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Владимир Я.В. 27.03.2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Владимир Я.В. винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника ОСОБА_1 та постанову про звернення стягнення на майно цього боржника, після чого накладене обтяження на все майно боржника (а.с. 65, 66).. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції Закону України від 03.07.2018 року № 2475-VIII, що набрав чинності 28.08.2018 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Таким чином, на час відкриття виконавчого провадження № 38703688 чинним був Закон України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 12.02.2019 року набрав чинності Закон № 1404-VIII. За правовим висновком, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року по справі № 826/5195/17|11-801апп18, - відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За нормами статті 2 вказаного Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з позивача ОСОБА_1 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження № 38703688. Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.10.2019 року по справі № 580/1328/19 Верховний Суд вказав, - «Здійснюючи правовий аналіз норм наведеного вище Закону № 1404-УІІІ, що регулює питання виконавчого збору Суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов. Так, у першому випадку, таке питання вирішується відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-УІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанова про стягнення виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Лисянському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області перебувало виконавче провадження № 52833648 про примусове виконання виконавчого листа 2/694/96/16, яке закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-УІІІ у зв`язку з його сплатою позивачем після ухвалення Верховним Судом України постанови про правомірність стягнення такого з позивача на підставі рішення Звенигородського районного суду Черкаської області. Аналіз наведених обставин справи дає підстави для висновку, що державним виконавцем при винесені постанови про стягнення виконавчого збору не було дотримано ані положень ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-УІІІ, ані положень ч. 3 ст. 40 цього ж Закону. Спірна постанова про стягнення виконавчого збору від 10 квітня 2018 року, винесена раніше, ніж постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-УІІ, що суперечить ч. 3 ст. 40 Закону. Питання стосовно здійснення чи не здійснення дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2/694/96/16, що визначені як підстави для стягнення виконавчого збору в даному випадку є другорядним, та таким, що не впливають на правові висновки зроблені Судом вище та підстави для визнання такої постанови незаконною. Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові від 10 квітня 2018 року про стягнення виконавчого збору». Колегія суддів зазначає про хибність застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 24.10.2019 року по справі № 580/1328/19, оскільки у якості підстави для визнання обґрунтованою вимоги позивача у цій справі про скасування постанови державного виконавця про стягнення з нього виконавчого збору Верховний Суд зазначив встановлений факт того, що постанова про стягнення виконавчого збору була винесена державним виконавцем раніше ніж постанова про закінчення виконавчого провадження. При цьому, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд зазначив, що оскільки саме ця обставина визначена Судом підставою для визнання постанови про стягнення виконавчого збору незаконною, то питання стосовно здійснення чи не здійснення дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2/694/96/16, що визначені як підстави для стягнення виконавчого збору в даному випадку є другорядним, та таким, що не впливають на правові висновки зроблені Судом. Колегія суддів зауважує, що змістом позовних вимог позивача у справі № 2540/3203/18 (правовий висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.03.2020 року), що звернувся до адміністративного суду з позовом у вересні 2018 року до відділу ДВС, ГТУЮ є визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу ДВС Гордійко А.В. щодо винесення постанови від 03.08.2018 року у виконавчому провадженні № 55674195 про стягнення виконавчого збору у розмірі 69.159,94 грн і визнання протиправною та скасування спірної постанови. На обґрунтування вимог адміністративного позову в цій справі позивач зазначив, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданим 09.07.2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, а тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові. Тобто спірні правовідносини склались з приводу правомірності винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а саме із застосування ч. 2 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). За правовим висновком, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.03.2020 року по справі № 2540/3203/18, - «Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону, застосовуватися до спірних правовідносин не можуть. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на такі міркування. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. 41.Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі: - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення». Колегія суддів зауважує, що матеріали справи, у тому числі матеріали виконавчого провадження № 38703688 посвідчують ту обставину, що державним виконавцем фактичне виконання виконавчого документа майнового характеру (повного або часткового) не здійснено. За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року, винесену старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні № 38703688. Задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів скасовує судове рішення в означеній частині та приймає нове судове рішення про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року, що винесена старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області у виконавчому провадженні № 38703688. Оскільки наступні рішення державного виконавця приймались на виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року, яке є скасованим, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 58512296 від 28.02.2019 року, винесену старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Біляєвим Б.Є., постанови 11.11.2019 року про арешт коштів боржника, від 27.03.2020 року про арешт коштів боржника, від 27.03.2020 року про арешт майна боржника, винесених старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах Харкова ГТУЮ у Харківській області Владимир Я.В. в рамках виконавчого провадження № 58512296. Оскільки вищеозначені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів задовольняє вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення та приймає нове про задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 . Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Вирішуючи питання розподілу судових витрат (судовий збір, сплачений позивачем при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів, керуючись положеннями ст. 139 КАС України) дійшла висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у відшкодування витрат по сплаті судового збору (а.с. 32, 134) 10.510,10 грн. На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 122, 123, 268, 269, 287, 271, 272 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Скасувати постанову старшого державного виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Біляєва Бориса Євгеновича від 12 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 38.493,47 грн., винесену у виконавчому провадженні № 38703688. Скасувати постанову старшого державного виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Біляєва Бориса Євгеновича про відкриття виконавчого провадження № 58512296 від 28 лютого 2019 року. Скасувати постанову старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Владимир Яни Володимирівни від 11 листопада 2019 року про арешт коштів боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 58512296. Скасувати постанову старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Владимир Яни Володимирівни від 27 березня 2020 року про арешт коштів боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 58512296. Скасувати постанову старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Владимир Яни Володимирівни від 27 березня 2020 року про арешт майна боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 58512296. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжрайонного відділу державної виконавчої служби Основ`янському та Слобідському районах місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ЄДРПОУ 41430683, адреса: м. Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, 7 поверх) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 10.510,10 грн. (десять тисяч п`ятсот десять гривень десять копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 02 лютого 2021 року.