Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7238/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 р. Справа № 520/7238/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року (ухвалене суддею Кухар М.Д.) по справі № 520/7238/2020 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути до бюджету України з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , суму податкового боргу у розмірі 60416,65 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила: скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р.; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі; скасувати чи зобов`язати відповідача скасувати: податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 р. № 114/2030 -1303-17 з транспортного податку за 2017 рік у сумі 25000 грн.; податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030 з транспортного податку за 2018 рік у сумі 10416,65 грн.; податкове повідомлення-рішення від 30.11.2018 р. № 156-5606-2030 з транспортного податку за 2016 рік у сумі 25000 грн.; податкову вимогу від 22.11.2019 р. № 16400-56. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення бюджетних надходжень у 2016 році", Податкового кодексу України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному управлінні ГУ ДПС у Харківській області та є платником транспортного податку. Згідно із відомостей автоматизованої інформаційної системи "НАІС ДДАІ" МВС України, Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо транспортних засобів та їх власників, за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб: Марка/модель - LAND ROVER RANGE ROVER, 2013 року випуску, об`ємом циліндрів двигуна 4999 см3, вид пального - бензин, державний номерний знак НОМЕР_2 . Контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку фізичних осіб: № 114/2030-1303-17 від 31.05.2017 р. на суму 25000 грн.; № 39-1307-2030 від 18.05.2018 р. на суму 10416,65 грн; № 156-5606-2030 від 30.11.2018 р. на суму 25000 грн. та по податкова вимога від 22.11.2019 р. № 164004-56 на суму 60416,65 грн. У зв`язку з несплатою відповідачкою вказаної суми заборгованості, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вищевказана податкова вимога відповідачем не оскаржена, то сума заборгованості є узгодженою та підлягає сплаті. Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (в подальшому - ПК України), грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до пп. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України). Згідно із п. 95.1 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги ( п. 95.2 ст. 95 ПК України). Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно із п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно із пп. 87.11. ст. 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що передумовою звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу є, зокрема, узгодженість податкових зобов`язань платника податку, яка настає з моменту отримання податкового повідомлення-рішення у строки, визначені ст. 57 ПК України, крім випадків оскарження рішення контролюючого органу в судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, надсилання контролюючим органом ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень від 31.05.2017 р. № 114/2030-1303-17, від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030, від 30.11.2018 р. № 156-5606-2030, підтверджується копіями рекомендованих повідомлення про вручення поштового відправлення, списками листів рекомендованих, поштових реєстрів, трекінгом відстеження поштових відправлень. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутні докази направлення податкового повідомлення-рішення від 30.11.2018 р. № 156-5606-2030 яке містить інформацію про опис вкладення у поштові конверти, надіслані на адресу відповідача. Крім того, в повідомленні про вручення поштового відправлення не вказано, що саме направлялося відповідачу. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що повідомлення про вручення податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030 повернулося до контролюючого органу без вручення, що підтверджується копією конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового переказу, в якому, крім того, вказано інший номер податкового повідомлення-рішення, а саме № 20-40-13-07 (ТОКАР ппр транспорт № 50) Суд апеляційної інстанції зазначає, що із наданих повідомлень про вручення поштового відправлення, поштових реєстрів та списків листів рекомендованих відправлень неможливо встановити, що відповідачу направлялися саме податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030 та від 30.11.2018 р. № 156-5606-2030. Тобто, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачем не доведено належними доказами факт відправлення на адресу відповідачки податкового повідомлення-рішення від 30.11.2018 р. № 156-5606-2030, за яким відповідачці нараховано суму грошового зобов`язання зі сплати транспортного податку на загальну суму 25000 грн., та податкового повідомлення-рішення від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030, за яким відповідачці нараховано суму грошового зобов`язання зі сплати транспортного податку на загальну суму 10416,65 грн., то грошове зобов`язання в сумі 35416,65 грн. за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями не є узгодженим, у зв`язку з чим не набуло статусу податкового боргу та в цій частині позовні вимоги Головного управління ДПС у Харківській області не підлягають задоволенню. Із врахуванням вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. в частині задоволення позову Головного управління ДПС у Харківській області про стягнення з ОСОБА_1 до бюджету України суми податкового боргу в розмірі 35416,65 грн. та в цій частині прийняти постанову про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог Головного управління ДПС у Харківській області. Щодо доводів позивача у відзиві на апеляційну скаргу про врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.08.2018 р. по справі 820/1878/16, щодо предмету доказування у вказаній категорії справ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. У постанові Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 820/1878/16 вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вдалися до оцінки правомірності нарахованих відповідачу грошових зобов`язань по транспортному податку за 2015 рік, не дослідивши обставин дотримання Інспекцією порядку направлення податкових документів та їх отримання відповідачем, оскарження платником податку рішень контролюючого органу в адміністративному та/або судовому порядку, набуття визначеними грошовими зобов`язаннями статусу узгоджених, а також факту їх сплати в добровільному порядку або відсутності такого факту тощо, як наслідок, обставини, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку та які є предметом доказування у даній справі, залишились без дослідження та оцінки суду. Таким чином, із врахуванням висновків суду касаційної інстанції, обставини набуття грошовими зобов`язаннями статусу узгоджених входять до предмету доказування у даній категорії справ. Дана правова

позиція Верховного Суду була врахована судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 520/7238/2020, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим посилання позивача не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Щодо позовної вимоги Головного управління ДПС у Харківській області про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 25000 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 31.05.2017 р. № 114/2030-1303-17, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 р. № 114/2030-1303-17, яким відповідачці нараховано податкове зобов`язання за транспортним податком у розмірі 25000 грн., надіслано ОСОБА_1 та нею отримано, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому зазначено, що саме податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 р. № 114/2030-1303-17, направлено відповідачці. Таким чином, грошове зобов`язання у розмірі 25000 грн. за вказаним податковим повідомленням-рішенням є узгодженим та набуло статусу податкового боргу, у зв`язку з чим підлягає стягненню з відповідачки. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що, відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. в частині стягнення з ОСОБА_1 до Бюджету України суми податкового в розмірі 25000 грн. підлягає задоволенню без змін. Доводи апелянта в цій частині спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що не підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги про скасування чи зобов`язання контролюючий орган скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 р. № 114/2030 -1303-17 з транспортного податку за 2017 рік у сумі 25000 грн.; податкове повідомлення-рішення від 18.05.2018 р. № 39-1307-2030 з транспортного податку за 2018 рік у сумі 10416,65 грн.; податкове повідомлення-рішення від 3011.2018 р. № 156-5606-2030 з транспортного податку за 2016 рік у сумі 25000 грн.; податкову вимогу від 22.11.2019 р. № 16400-56, оскільки вказані вимоги не було предметом позову під час розгляду справи у суді першої інстанції. Представником апелянтки 21.01.2021 р. подано доповнення і пояснення до апеляційної скарги, в яких заявник фактично просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою в загальному розмірі 17400 грн. 01.02.2021 р. від Головного управління ДПС у Харківській області надійшло клопотання, в якому позивач просив відмовити в долученні до матеріалів справи № 520/7238/2020 доповнення представника відповідачки до апеляційної скарги разом з додатками. Суд апеляційної інстанції, дослідивши клопотання позивача, вважає, що у його задоволенні необхідно відмовити, оскільки, як вбачається з заяви представника апелянтки він фактично просить стягнути на її користь витрати, пов`язані з правничою допомогою, а не доповнює вимоги апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції дослідивши клопотання представника апелянтки про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з правничою допомогою в загальному розмірі 17400 грн., вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги подано наступні документи: договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 01.11.2020 р., укладеного між адвокатом Бондаренко Г.М. та ОСОБА_1, ордер серії АН № 1001185; додаткову угоду від 01.11.2020 р., акт прийняття-здачі виконаних робіт від 30.12.2020 р., згідно якого Бондаренко Г.М. виконано наступні послуги, а саме: ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, на яке витрачено 1 година, вартість - 500 грн.; складання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. по адміністративній справі № 520/7238/2020 - витрачено 8 годин, вартість 8000 грн., загальна вартість 8500 грн.; копію квитанції ПАТ КБ "ПриватБанк" про сплату коштів в якості оплати за правову допомогу по справі № 520/7238/2020 у розмірі 8500 грн. Крім того, до матеріалів справи надано акт прийняття-здачі виконаних робіт від 17.01.2021 р., згідно якого Бондаренко Г.М. виконано наступні послуги, а саме: пошук нормативних актів, які регулюють питання ІКПП та систем "Податковий блок" та консультування замовника з цього приводу - втрачено -1 годину, вартість 800 грн.; складання адвокатського запиту 10.12.2020 р. в ПАТ "Укрпошта" в кількості 1 шт.- вартість 500 грн.; складання адвокатських запитів від 18.12.2020 р. в ГУДПС у Харківській області в кількості 2 шт., вартість 1000 грн.; складання адвокатських запитів від 10.01.2021 р. в ГУДПС у Харківській області у кількості 7 шт., вартість 3500 грн.; складання адвокатського запиту від 18.12.2020 р. в ДПС України в кількості 1 шт. , вартість 500 грн.; аналіз інформації, наданої у відповідях на зазначені вище адвокатські запити та консультація замовника з цього приводу - вартість 1600 грн. Судовим розглядом встановлено, що роботи, які вказані в акт прийняття-здачі виконаних робіт від 17.01.2021 р. не стосуються предмету спору. Таким чином, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені апелянткою як витрати на правову допомогу, то стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань позивача підлягає 8500 грн., сплата яких підтверджена матеріалами справи, на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги. Крім того, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають стягненню на користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги, пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 711,55 грн. Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 243, 308, 311, 315, 316, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі № 520/7238/2020 - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 до бюджету України податкового боргу в розмірі 35416 (тридцять п`ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 65 копійок. Прийняти в цій частині постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 до бюджету України податкового боргу в розмірі 35416 (тридцять п`ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 65 копійок. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. у справі № 520/7238/2020 без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області витрати за надання правничої допомоги у розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 711 (сімсот одинадцять) гривень 55 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін