Постанова 4821 № 692/883/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року м. Черкаси Справа № 692/883/20 Провадження № 22-ц/821/143/21 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Єльцова В. О. суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач звернувся до Драбівського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позовній заяві вказував, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 29.06.2007 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2700 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого кредитного ліміту, його зміну за рішенням та ініціативою банку. Таким чином позивач свої зобов`язання за договором виконав. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, проте не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 30.06.2020 року має заборгованість 31441,25 грн., яка складається з наступного: - 2309,22 грн. заборгованість за кредитом; - 28582,03 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 0,00 грн. заборгованість за комісією; - 550,00 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 29.06.2007 року, а саме: заборгованість за кредитом 710 гривень 08 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у сумі 47 гривень 51 копійка. У задоволені решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву-анкету, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг, частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Суд першої інстанції враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також беручи до уваги вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому наявні правові підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості разом з відсотками. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У грудні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О. Л. подала апеляційну скаргу через суд першої інстанції, в якій просила рішення Драбівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2020 року скасувати в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредитку, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність, який є державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують кошти в банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 29 червня 2007 року ОСОБА_1 , підписала заяву, за змістом якої просить відкрити рахунок та визнала, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. При цьому ОСОБА_1 в заяві від 29.06.2007 року засвідчила, що тип кредитного ліміту: фінансовий, базова процентна ставка за кредитом складає 22,8 % з розрахунку 360 днів в році, розмір комісії з кредитного обслугу 1% від суми заборгованості, сума кредитного ліміту 2500 грн., строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки, порядок погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнта так і списанням з дебетної карти НОМЕР_1 . Номер виданої відповідачу картки НОМЕР_2 , яка видана 05.02.2008 року під особистий підпис ОСОБА_1 , що також підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк». З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач отримав кошти по укладеному договору, але не виконав свої зобов`язання, внаслідок чого станом на 30.06.2020 року має заборгованість 31441,25 грн., яка складається з наступного: - 2309,22 грн. заборгованість за кредитом; - 28582,03 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 0,00 грн. заборгованість за комісією; - 550,00 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» до задоволення не підлягає з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні суми, а тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 29.06.2007 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. При цьому, відповідач засвідчила, що тип кредитного ліміту: фінансовий, базова процентна ставка за кредитом складає 22,8 % з розрахунку 360 днів в році, розмір комісії з кредитного обслугу 1% від суми заборгованості, сума кредитного ліміту 2500 грн., строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки, порядок погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнта так і списанням з дебетної карти НОМЕР_1 . Номер виданої відповідачу картки НОМЕР_2 , яка видана 05.02.2008 року під особистий підпис ОСОБА_1 , що також підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк». Із даних анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 ознайомилася і погодилася з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлена в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в Приватбанк, а також його місцезнаходження. Разом з тим слід звернути увагу, що анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на умови користування кредитом та його погашення, проте вказано процентну ставку 22,8%. До позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання анкети-заяви 29.06.2007 року, відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з яких долучено до позовної заяви. Згідно даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.06.2007 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та клієнтом ОСОБА_1 станом на 30.06.2020 року вбачається, що заборгованість становить 31441,25 грн., яка складається з наступного: - 2309,22 грн. заборгованість за кредитом; - 28582,03 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 0,00 грн. заборгованість за комісією; - 550,00 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Колегія суддів звертає увагу, що позивач у вимогах зазначив, що оскільки законодавством не передбачено від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач просив суд першої інстанції стягнути заборгованість, яка становить 31441,25 грн., яка складається з 2309,22 грн. заборгованості за кредитом; 28582,03 грн. заборгованості по процентам за користування та 550 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до ст. 1055 ЦК України. Відповідно до ч. 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, а в даному випадку АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Суд першої інстанції встановив, що заборгованість відповідача за тілом кредиту станом на 30 червня 2020 року становить 2309,22 грн. Розрахунок у цій частині є вірним і позивачем не спростований, а тому суд, з урахуванням наведених ним правових норм, вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за тілом кредиту є правомірною, оскільки відповідач порушив своє зобов`язання щодо його повернення. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем станом на 30 червня 2020 року, вбачається, що банк нараховував відсотки за користування кредитними коштами на рівні 22,8 % за період з 02.07.2007 по 31.12.2012 та на рівні 30 % за період з 01.01.2013 по 01.08.2019, що не узгоджується з погодженою сторонами договору процентною ставкою. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач невірно нарахував проценти, оскільки погоджена сторонами у договорі базова процентна ставка становить 22,8% з розрахунку 360 днів у році. При цьому доказів про зміну процентної ставки по договору і повідомлення про це ОСОБА_1 , як сторону договору, суду не надано. Також колегія суддів, перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем, встановила, що за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, з розрахунку 22,8% річних, розмір нарахованих відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2014 по 31.12.2014 розмір відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2015 по 31.12.2015 розмір відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2016 по 31.12.2016 розмір відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2017 по 31.12.2017 розмір відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2018 по 31.12.2018 розмір відсотків становить 526,50 грн.; з 01.01.2019 по 01.08.2019 розмір відсотків становить 303,84 грн., а всього 3462,84 грн. за період з 01.01.2013 по 01.08.2019 року, про що вірно в своєму рішенні вказав суд першої інстанції Апеляційний суд також зауважує, що місцевий суд, обраховував вірно строки нарахування відсотків до 01.08.2019 року, оскільки позивач в розрахунку заборгованості нараховував відсотки саме до цієї дати. Крім того, у заяві анкеті, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), заборгованості по відсоткам за користування кредитом стягнути і пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.06.2007 року, посилався на Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт та з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як на невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, і надані суду дані умови не містять дати їх підписання та дії саме у час виникнення правовідносин з відповідачем. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву-анкету, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг, частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року в справі № 6-240цс14 та в постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, а також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Оцінюючі зібрані докази в їх сукупності та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також беручи до уваги вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому місцевий суд правильно зробив висновок щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості разом з відсотками. Розрахований місцевим судом розмір відсотків на залишок простроченої заборгованості за кредитом з 02.07.2007 по 01.08.2019 становить 5810,54 грн., відповідач ОСОБА_1 21.09.2018 року сплатила за наданим кредитом суму в розмірі 7409,68 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком, тому на цю суму потрібно зменшити загальну заборгованість як по відсоткам так і по тілу кредиту (1599,14 грн. тіло кредиту). Таким чином сума заборгованості за кредитом, що підлягає стягненню становить 710,08 грн.=2309,22 грн. - 1599,14 грн., з чим погоджується апеляційний суд. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем позовних вимог в повному обсязі, тому вимоги апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості в сумі 31441,25 грн., не підлягає задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними доказами в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову банку в повному обсязі. Відповідно до ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Згідно частин 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятих 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг. Слід враховувати, що Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 позивач АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Cтаттею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки , наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення Враховуючи, що колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року, рішення суду першої інстанції залишено в силі, то судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової О. Л., залишити без задоволення. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Головуючий Судді