Постанова Запорізький апеляційний суд № 310/6183/19

Дата документу 27.01.2021 Справа № 310/6183/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №310/6183/19 Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П. Провадження №22-ц/807/369/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Амельченко Миколи Дем`яновича на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, який був ним уточнений в жовтні 2020 року. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 01 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів на суму 325 000,00 грн. На підтвердження укладення договору була складена розписка від 01 грудня 2016 року, за якою ОСОБА_2 повинна була повернути отримані грошові кошти в строк до 01 грудня 2017 року. Вказані обставини свідчать про укладення сторонами договору позики, який було оформлено за домовленістю сторін в простій письмовій формі, шляхом видачі розписки. Оскільки йому були повернуті ОСОБА_2 кошти тільки у розмірі 83250,00 грн, а 241750,00 грн не повернуті, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду за захистом свого порушенного права. Із урахуванням уточнених позовних вимог від 22 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 302673,48 грн, які складаються з: неповернутих грошових коштів у сумі - 241750, 00 грн, 3 % річних за період з 01 грудня 2017 року по 22 жовтня 2020 року у сумі 20986, 38 грн, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2017 року по 22 жовтня 2020 року у сумі - 39937, 10 грн. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Амельченко Микола Дем`янович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме: стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 362 244,39 грн на користь ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги висновок експерта, з якого вбачається, що підпис у документі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в рядку за ноябрь ОСОБА_3 НОМЕР_1 » виконаний ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про те, що підпис в графі про отримання цих коштів йому не належить. ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів для його спростування. Нею не заявлялося клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, про дослідження будь-яких нових доказів, допит свідків, тощо. Крім того, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи позивача щодо наявності в нього другого оригіналу розписки від 01 грудня 2016 року, що свідчить про те, що боргові зобов`язання виконані не були. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_1 та його представник, адвокат Амельченко М.Д. будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Представник ОСОБА_1 , адвокат Амельченко М.Д., надав суду заяву, в якій просив розгляд справи, призначеної на 27 січня 2021 року на 14 годину 40 хвилин проводити без їхньої участі та задовольнити апеляційну скаргу. (т.2 а.с. 46). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 та його представника, адвоката Амельченко М.Д., повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за усною домовленістю сторони визначали порядок повернення позики на звороті розписки, примірник якої знаходився у ОСОБА_2 , де позивач розписувався про отримання грошових коштів за договором позики та з якої вбачається, що відповідачкою повернута суми позики у розмірі 325000 грн, про що свідчать особисті підписи ОСОБА_1 . Факт не повернення позивачу коштів у листопаді 2017 року у сумі 241750 грн не підтверджено належними та допустимими доказами. При цьому, суд першої інстанції щодо висновку есперта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи документа № 4-105 від 17.08.2020 року, з якого вбачається, що підпис виконаний ймовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою у документі « Ведомость отдачи денег» на зворотному боці розписки від 01.12.2016 року у графі « Розпись» у рядку « ноябрь ОСОБА_3 241750 грн» повинен носити категоричний характер, а ймовірність доказу, на яку послався експерт, не може бути прийнятим судом та покладений в основу рішення, оскільки викликає сумнів у його достовірності. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 01 грудня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідачка фактично отримала в позику 250000,00 грн і зобов`язалася до 01 грудня 2016 року повернути кредитору ці грошові кошти зі сплатою 30% річних, що становило 75000,00 грн, всього зобов`язалася повернути 325000,00 грн. (т. 1 а.с.66). В період з 01 грудня 2015 року по 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 сплатила йому відсотки у розмірі 75000,00 грн, а основну суму позики - 250000,00 грн у встановлений у розписці строк не повернула. 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 була складена нова розписка на тих же умовах, в якій ОСОБА_2 зобов`язалася повернути суму боргу разом з відсотками у загальному розмірі 325000,00 грн до 01 грудня 2017 року. Вказана розписка була складена у двох примірниках. Один з яких знаходився у позичальника, другий у кредитора (т. 1 а.с. 65,78). Позивач вказує на те, що з цієї суми ОСОБА_2 частинами було повернуто 83250,00 грн. Вказані грошові кошти отримував і він, і його дружина, про що вони розписувалися на зворотній стороні розписки ОСОБА_2 . ОСОБА_1 заперечує факт повернення йому ОСОБА_2 у листопаді 2017 року 241750,00 грн і вказує, що підпис у цій розписці у рядку «ноябрь/ ОСОБА_3 / НОМЕР_1 » зроблений не ним. Згідно висновку експерта Запорізького НДКЕЦ МВС України Золоміхіної О.О. від 17 серпня 2020 року №4-105 «підпис у документі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в графі « ОСОБА_4 » в рядку «ноябрь/ ОСОБА_3 / НОМЕР_1 » виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповісти на запитання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатню кількість наданого порівняльного матеріалу (зіставних за часом виконання вільних зразків підпису ОСОБА_1 )» .(т. 1 а.с.216-222). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України). Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.. З пояснень учасників справи, судом було встановлено, що 01 грудня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 і вівдповідчем ОСОБА_2 був укладений договір позики у вигляді розписки, за яким відповідачка фактично отримала в позику 250000.00 грн і зобов`язалася до 01.12.2016 року повернути ці грошові кошти зі сплатою 30% річних, що становило 75000 грн, всього зобов`язалася повернути 325000.00 грн. Вказані обставини не заперечувалися ОСОБА_1 , який 30 вересня 2019 року надав оригінал розписки від 01 грудня 2015 року в судовому засіданні суду першої інстанції ( а.с. 66). З пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що в період з 01.12.2015 року по 01.12.2016 року відповідачка сплатила позивачу відсотки у розмірі 75000 грн, а основну суму позики 250000 грн у встановлений у розписці строк не повернула, що не заперечувалося відповідачкою у судовому засідання. 01.12.2016 року ОСОБА_2 була складена нова розписка на тих же умовах, в якій ОСОБА_2 зобов`язалась повернути суму боргу з відсотками у загальному розмірі 325000.00 грн до 01.12.2017 року. Вказана розписка була складена у двох примірниках. Один з яких знаходився у позичальника, другий у кредиора ( а.с. 65, 78). Позивач в судовому засіданні не заперечував той факт, що з цієї суми ОСОБА_2 частинами було повернуто 83250 грн. Вказані грошові кошти отримував він і його дружина, про що вони розписувалися на зворотній стороні розписки ОСОБА_2 . Отже, ОСОБА_1 розписувався про отримання ним грошових коштів за договором позики на зворотній стороні розписки ОСОБА_2 та не заперечує факт отримання ним коштів за спірним договором позики у розмірі 83250 грн, окрім останнього запису про повернення йому грошових коштів у листопаді місяці у розмірі 241750,00 грн. На зворотній стороні оригіналу розписки ОСОБА_2 міститься « Ведомость отдачи денег». Де зазначено, дата ( місяці), прізвище ім`я та по батькові ( ОСОБА_3 , сума ( кожного місяця), підписи ( кожний місяць). Загальна сума грошових коштів, яка була повернута ОСОБА_1 становить 325000.00 грн ( зворот а.с. 78). Тобто, за усною домовленістю сторони визначили порядок повернення позики про отримання позивачем коштів від відповідачки із відповідним записом про отримання позики та підписом позивача на зворотній стороні розписки ОСОБА_2 , що позивачем не заперечувалось в суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Оскільки позивач ОСОБА_1 не заперечував факт отримання ним коштів за спірним договором позики у розмірі 83250 грн, окрім останнього запису про повернення йому грошових коштів у листопаді місяці у розмірі 241750,00 грн, та вказував, що підпис у графі « Розпись» напроти суми « 241750» йому не належить, за його клопотанням Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 29 листопада 2019 року була призначена судова почеркознавча експертиза ( а.с. 100-102). Згідно висновку експерта Запорізького НДКЕЦ МВС України Золоміхіної О.О. від 17 серпня 2020 року №4-105 вбачається, що «підпис у документі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в графі « ОСОБА_4 » в рядку «ноябрь/ ОСОБА_3 / НОМЕР_1 » виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповісти на запитання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатню кількість наданого порівняльного матеріалу (зіставних за часом виконання вільних зразків підпису ОСОБА_1 )» ( а.с. 216-221). Таким чсином висновок експерта не є в достатній мірі інформованим, його аналітичні викладки є припущеннями, у зв`язку із чим можливо прийти до висновку про його неповність та неясність. Частиною першої статті 113 ЦПК України встановлено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначенга додаткова експертиза, яка доручається тому самомосу або іншому експерту ( експертам). Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України суд спарияє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції, з дотриманням п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, було роз`яснено право ОСОБА_1 та його представнику, адвокату Амельченко М.Д., про їхнє право заявити клопотання про проведення повторної, додаткової почеркознавчої експертизи, однак в суді першої інстанції такого клопотання заявлено не було. Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , його представник адвокат Амельченко М.Д., не ставили питання про проведення повторної або додаткової почеркознавчої експертизи в суді апеляційної інстанції. В судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги на 27 січня 2021 року, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_1 , його представник адвокат Амельченко М.Д. до апеляційного суд не з`явились, надали клопотання в якому просили проводити розгляд апеляційної скарги без їхньої участі, просили задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, будь- яких інших доказів не надали. Своїм правом на звернення до апеляційного суду суду з клопотанням про проведення повторної або додаткової почеркознавчої експертизи, не скористалися. Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребувних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати доказим, що стосується предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Єропейський суд з прав людини зауважує, що принцип « процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони ( DOMBO BEHEER B. V. v. THE NETHERLANDS, 3 144448/88 & 33 ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). У частині першій та другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції на виконання вимог ЦПК України надано належну оцінку висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 серпня 2020 року №4-105, який не є категоричним. Встановивши, що висновком експерта від 17 серпня 2020 року №4-105, у документі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в графі « Розпись» у рядку «ноябрь/ ОСОБА_3 - НОМЕР_1 » виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що зазначений висновок експерта не є в повній мірі інформативним, його аналітичні викладки є припущеннями, отже, не свідчить про те, що підпис про отимання грошових коштів у розмірі 241750 грн не належить ОСОБА_1 .. Інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 грошових коштів за спірною розпискою у розмірі 241750 грн від відповідачки ОСОБА_2 не отримував, останній суду не надав, отже, суд першої інстанції зробив обгрунтовний висновок про відмову в задоволенні позову. Аргумент апеляційної скарги, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів для спростування висновку експерта є необгрунтованим. У частині першій та другій ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а таож достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції на виконання вимог ЦПК України надано належну оцінку висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 серпня 2020 року №4-105, який не є категоричним. Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги про наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_1 , що свідчить про те, що відповідачка коштів не повернула, колегія суддів зазначає наступне. В ході розгляду справи, судом першої інстанції було досліджено обставини укладення між сторонами договору позики. Судом було встановлено, що перша розписка про отримання грошових коштів від 01 грудня 2015 року була написана у двох примірниках. Після проведення новації боргу і написання 01 грудня 2016 року нової розписки, перша розписка від 01 грудня 2015 року не була ні знищена позивачем, ні повернути відповідачу, хоча за цією розпискою зобов`язання припинилися. Крім того, вказані обставини не заперечувалися ОСОБА_1 , який 30 вересня 2019 року надав оригінал розписки від 01 грудня 2015 року в судовому засіданні суду першої інстанції. 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 написала нову розписку, також в двох примірниках. На звороті розписки, примірник якої знаходився у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 розписувався про отримання ним грошових коштів за договором позики, що також ним не заперечувалося в суді першої інстанції, окрім останнього запису про повернення йому 241750,00 грн. Тобто, за усною домовленістю сторони визначили порядок повернення позики. Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону прийшов до правильного висновку, що наявність у позивача другого примірника розписки жодним чином не свідчить про неповернення йому позики, оскільки між сторонами за усною домовленістю було визначено вищезазначений порядок повернення позики, що не заперечувалося ними. При цьому в матеріалах справи відсутні належні та беззаперечні докази на підтвердження обгрунтованості вимог ОСОБА_1 , які б підтверджували факт неповернення йому ОСОБА_2 взятих у борг грошових коштів у розмірі 241750,00 грн. Посилання апеляційної скарги на те, що грошових коштів позивач від відповідачки не отримував є безпідставними, оскільки відповідними доказами ним не підтверджено та спростовуються вищевказаними встановленими судом обставинами, у тому числі власноручними ним підписами про отримання коштів у відомості про повернення коштів. Доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які на думку апелянта мають істотне значення для вирішення справи, разом з тим, вони були предметом перевірки і оцінки судом першої інстанції. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з підпунктами "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Враховуючи те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для перерозподілу судових витрат немає Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Амельченко Миколи Дем`яновича залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 02 лютого 2021 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.