Постанова Донецький апеляційний суд № 219/2756/17

Єдиний унікальний номер 219/2756/17 Номер провадження 22-ц/804/280/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А., суддів: Тимченко О.О, Хейло Я.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 219/2756/17 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2020 року (суддя Хомченко Л.І.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, - КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 27 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги наступним. 21.05.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5700.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив своєю згодою, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті htt//privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої, договір приєднання є договором, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартах формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленого Договором. Відповідач умови договору належним чином не виконав, в наслідок чого станом на 28.02.2017 року у нього утворилась заборгованість, яку він просить стягнути у сумі -6578,02 грн., яка складається з наступного: 5698,84 заборгованість за кредитом; 44558,80 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3150,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. штраф (фіксована частина.)2670,38 грн. штраф (процентна складова). Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.04.2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21.05.2013 р. в сумі 56 578, 02 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 5698,84 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 44 558, 80 грн., заборгованість за пенею 3150, 00 грн., штраф (фіксована частина) 500, 00 грн., штраф (процентна складова) 2670, 38 грн. Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12.04.2018 року заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.04.2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справа призначена до розгляду. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в судовому засіданні не було доведено того, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання кредитних послуг та між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким відповідач не виконує належним чином, оскільки із наданої суду копії анкети-заяви вбачається, що в ній відсутня позначка, яка б свідчила про те, що відповідачем була замовлена послуга банку - платіжна картка кредитка Універсальна, за якою відповідач отримав би кредитні кошти у розмірі 5700,00 гривень та відповідачем ОСОБА_1 взагалі не було зазначено бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка Універсальна. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог суду не надано. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не було враховано факт активації відповідачем картки та користування картковим рахунком, що свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ними та Банком Договір про надання банківських послуг , що підтверджується підписом у заяві. ДОВОДИ І ЗАПЕРЕЧЕННЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відповідачем ОСОБА_1 було надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу суду, що він не визнає позовні вимоги через їх недоведеність. Звертає увагу суду на той факт, що у зазначеній копії анкети заяви маються дані про те, що йому оформлено зарплатну карту, інших відомостей щодо строку дії картки, рахунок за якою відкрито на ім`я позичальника, кредитний ліміт, вид кредитної карти та строк дії картки не зазначено. Взагалі надана позивачем копія анкети заяви, підписана від імені відповідача 21.05.2013 року, не містить жодних відомостей щодо того, що на ім`я ОСОБА_1 було оформлено кредитний договір, містить лише його особисті дані, підпис та позначку згоди на оформлення зарплатної карти. На його думку, позивачем не надано жодного підписаного ним документу, з якого можливо встановити волевиявлення останнього на укладення кредитного договору з конкретно визначеними істотними умовами - розмір тіла кредиту, розмір відсотків, строк повернення. Звертає увагу суду, що «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач, не містять підпису позичальника, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною договору № б/н від 21.05.2013 року, а також розрахунок заборгованості не може слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки вони є первинними документами, так як не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». На підставі викладеного просить апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області залишити без змін. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем в судовому засіданні не було доведено того, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк з метою отримання кредитних послуг та між банком та відповідачем був укладений кредитний договір та відповідач не виконує належним чином свої зобов`язання за даним кредитним договором, оскільки із наданої суду копії анкети-заяви вбачається, що у даній заяві відсутня позначка, яка б свідчила про те, що відповідачем була замовлена послуга банку платіжна картка кредитка Універсальна, за якою відповідач отримав би кредитні кошти у розмірі 5700,00 гривень та відповідачем ОСОБА_1 взагалі не було зазначено бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка Універсальна. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог суду не надано. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, сімейний стан, освіту, адресу проживання, адреса реєстрації, номери засобів зв`язку, інформація про місце роботи тощо. Також в анкеті-заяві міститься розділ Ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку, виявляю бажання оформити на своє ім`я, зі змісту якого вбачається, що позичальник зазначає свої пропозиції відносно умов надання банківських послуг, які в подальшому розглядаються банком для визначення істотних умов договору. Так, в даному розділі запропоновані послуги щодо отримання картки, а саме: платіжна кредитка Універсальна, картка Gold, пенсійна картка, зарплатний пакет, ідентифікація з паспортом, послуга накопичення Скарбничка проте даний розділ не містить будь-яких відміток про обрання позичальником конкретної послуги. Крім того, в графі щодо встановлення ліміту на платіжну картку відсутня будь-яка інформація щодо визначення його розміру. Звертаючись з позовними вимогами банк у своїй заяві зазначив про отримання позичальником кредиту у розмірі 5 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Дослідивши надані банком документи, колегія суддів встановила певні розбіжності, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити, в якому розмірі банком було надано кредитні кошти відповідачу, оскільки відповідно до бланку анкети-заяви позичальником не було зазначено розмір бажаного кредитного ліміту. Вказана анкета-заява не свідчить про наявність волевиявлення особи на укладання саме договору кредиту та не підтверджує факт його укладання. З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею, тоді як в анкеті-заявці підписаної позичальником відсутня інформація щодо нарахування даної неустойки. Разом з цим, банком надано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, в якому зазначено умови обслуговування карток Універсальна, 30 днів пільгового періоду, Універсальна, 55 днів пільгового періоду, Універсальна Contract та Універсальна Gold , проте матеріали справи не містять відомостей щодо виду отриманої позичальником кредитної картки, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, наданий витяг не підписаний позичальником, тому неможливо встановити обставини щодо ознайомлення та погодження з відповідачем даних умов. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість пені та штрафів. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (21.04.2013 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (27 березня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір кредитного ліміту, розмір відсотків, який безпосередньо залежить від розміру заборгованості за кредитним лімітом, та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань відповідно до наданої довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки. Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було. Крім того, ОСОБА_1 надав суду письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що дійсно є клієнтом АТ КБ «Приватбанк», та в свою чергу 13.04.2018 року звертався із вимогою до служби безпеки ДРУ позивача з метою проведення службового розслідування за фактом оформлення у 2013 році на ім`я позивача кредитної картки із встановленим кредитним лімітом у сумі 5 700 грн. та перевірити факт шахрайських дій співробітниками банку та притягнути їх до відповідальності. На дану вимогу була отримана відповідь, що банком проведена службова перевірка, по закінченню якої не оформлення договору позивачем № SAMDN52000089096399 від 21/05/2013 року вважаться не підтвердженим. Крім того, зазначено було, що на підставі саме цього договору відповідачу надана інша картка з якої були зняті гроші. Тобто дана відповідь свідчить про той факт, що на підставі вже зовсім іншого договору відповідачу була видана інша картка. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 25 травня 2013 року, кредитних коштів у розмірі 5 700 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст. ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку, суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 56 578, 02 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги. З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, які були недоведеними позивачем та безпідставно заявлені, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), прийшов до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Враховуючи надані докази на підтвердження заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для стягнення заборгованості, оскільки за матеріалами справи неможливо встановити її розмір. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Крім того, доданий ПАТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви розрахунок заборгованості, та надіслана на адресу суду виписка по рахунку не можуть слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки вони не є первинними документами, так як не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.4.10 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», а саме: не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення такого розрахунку, відсутній особистий підпис та інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, що склала відповідний розрахунок. За таких обставин, без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічна позиція висловлена постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №754/8077/18-ц (№ 61-8669св19). Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ним надані належні та допустимі докази по справі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в анкеті-заяві міститься розділ «Виявляю бажання оформити на своє ім`я», зі змісту якого вбачається, що позичальник зазначає свої пропозиції відносно умов надання банківських послуг, які в подальшому розглядаються банком для визначення істотних умов договору. Так, в даному розділі запропоновані послуги щодо отримання картки, а саме: кредитна картка «Універсальна», картка класу Gold, пенсійна картка, зарплатний пакет, ідентифікація за паспортом, депозит та дебетова особиста картка, яка і була обрана відповідачем. Тобто, відповідачем було оформлено не кредитну, про що вказує позивач у позовній заяві, а дебетову особисту картку. Крім того, в графі щодо встановлення ліміту на платіжну картку відсутня будь-яка інформація щодо визначення його розміру. Колегія суддів звертає увагу на те, що додана позивачем до позовної заяви довідка про умови кредитування з використання кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вона не містить зазначення номеру договору SAMDN52000089096399 від 21.05.2013 року/ Посилання позивача на копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», як належний доказ погодження сторонами умов договору щодо розміру процентної ставки, пені, штрафів, не можуть бути прийняті у якості належного доказу у розумінні ст.77 ЦПК України, оскільки Витяг з Тарифів не підписаний відповідачем, окрім того, він містить перелік тарифних планів декількох видів кредитних карток, в той час як з анкети-заяви вбачається, що відповідачем була оформлена Зарплатний пакет». Наданий позивачем розрахунок заборгованості неможливо вважати доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок сум заборгованості за кредитом, відсотків, штрафів не є підтвердженням руху коштів на картковому рахунку. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги, що відповідач погодився з формою договору та його умовами, здійснюючи погашення заборгованості, що підтверджено випискою по рахунку непереконливі з вище зазначених обставин. Аналогічна позиція висловлена постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (№ 61-1211св19). Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було встановлено, що сплата відповідачкою сум та направлення їх на погашення заборгованості за умовами укладеного кредитного договору суперечили її дійсному волевиявленню, що свідчить про визнання нею умов договірних правовідносин - неспроможні. Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 21.05.2013 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, оскільки банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. За вказаних обставин доводи позивача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, позивачем не надано. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: О.А. Мірута Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло