Постанова Київський апеляційний суд № 754/1891/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Справа № 754/1891/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2009/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Соломон О.Б. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 26 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., при секретарі -Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, зміну дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування свох вимог на те, що він перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , проте, на початку 2019 року роботодавець викликав його та повідомив про звільнення без пояснення будь-яких причин. З отриманих 21 січня 2019 року документів йому стало відомо, що 02 січня 2019 року винесено розпорядження про його звільнення у зв`язку з скороченням чисельності працівників. Зазначає, що звільнення не відповідає вимогам закону, оскільки суперечить ст. 40 КЗпП України, його не було попереджено про звільнення за два місяці, крім того, у відповідача немає доказів зменшення чисельності працівників та йому не було запропоновано іншої роботи. Вказує на те, що відповідачем не виплачено йому вихідну допомогу при звільненні та невчасно видано трудову книжку. Вважає, що зазначеними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних хвилюваннях, порушення життєвого укладу та втрата нормальних життєвих зв`язків, стрес, психологічне пригнічення. Просив прийняти рішення про: визнання звільнення незаконним, зміну дати звільнення на 21 березня 2019 року, стягнення вихідної допомоги в розмірі 24 000 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 62 400 грн., компенсації за весь період затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 28 800 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 4 000 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78 134, 31 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 400, 03 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. В задоволенні інших вимог позову відмовлено. Стягнутоз фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 942, 80грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині визначення розміру вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що незгода з оскаржуваним рішенням полягає лише в розмірі грошових сум, які підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_1 , оскільки розрахунок таких грошових сум в оскаржуваному рішенні здійснювався виходячи із заробітної плати в 4000 грн. на місяць, яку відповідач фіксував у своїй звітності, приховуючи реальний розмір доходу позивача як найманого працівника. Зазначає, що додатковим підтвердженням є порушення, виявлені перевіркою Головного управління Держпраці у Київській області (акт інспекційного відвідування №КВ542/56/АВ від 27.02.2019 року) де, було зафіксовано порушення ЗУ «Про оплату праці» (ч.2 ст.30), а саме роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці, відсутня відомість нарахування і виплати заробітної плати. У зв`язку із викладеним, наполягає на здійсненні розрахунку належних до виплати сум виходячи із розміру заробітної плати, яку він фактично отримував: у листопаді 15000 грн., у грудні 33000 грн. Крім того, позивач вважає, що в оскаржуваному рішенні суду було помилково недооцінено обсяг страждань, понесених ОСОБА_2 через порушення його трудових прав, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті. Оскільки матеріальна компенсація є єдиним видом компенсації моральної шкоди в даному випадку. Рішення суду в частині незадоволених вимог про визнання звільнення незаконним та зміну дати звільнення позивачем не оскаржується та апеляційним судом не перевіряється. ФОПОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду, також подавапеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а саме - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78 134, 31 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2 400, 03 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при ухваленні рішення про стягнення з відповідача середньої заробітної плати позивача за час затримки видачі трудової книжки та за період часу затримки відповідачем виплати позивачу належних сум розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не врахував, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Крім того, вважає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, щодо понесення позивачем страждань, обсягу та тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача внаслідок несвоєчасної видачі йому належно оформленої трудової книжки та несвоєчасної виплати відповідачем виплати вихідної допомоги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Судом встановлено, що на підставі Трудового договору №2 від 01.10.2018року ОСОБА_2 було прийнято на роботу продавцем. Згідно з розпорядженням №3 від 01.11.2018 року позивача звільнено з 02.01.2019 року у зв`язку з скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України і неможливості забезпечити іншою роботою. Як вбачається з актів від 01.11.2018 року вбачається, що позивач відмовився підписувати розпорядження №3 від 01.11.2018 року. Зазначені акти підписані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ542/56АВ від 27.02.2019 року, складеного головним управлінням Держпраці у Київській області, вбачається, що виявлено порушення, зокрема, ст. 47 КЗпП України - належно оформлена трудова книжка не видається в день звільнення. Так, запис про звільнення ОСОБА_2 до трудової книжки було внесено 21.01.2019 року. ФОП ОСОБА_1 пояснив, що трудова книжка перебувала у ОСОБА_2 і лише коли він прийшов 21.01.2019 року до трудової книжки було внесено відповідний запис; ч. 1 ст. 44 КЗпП України - при звільнені по ч. 1 ст.40 КЗпП України працівникові не виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Так наказом № 4 від 03.01.2019 року виданий на виплату ОСОБА_2 середнього місячного заробітку у розмірі 4000 грн.підтверджуючих документів, що засвідчують дану виплату ФОП ОСОБА_1 надано не було; ч. 1 ст. 116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства не проводиться в день звільнення (згідно наказу № 4 від 03.01.2019 року звільненому ОСОБА_5 нарахована вихідна допомога у розмірі 4000 грн., яка станом на час інспекційного відвідування не виплачена. Відсутні документи що засвідчують виплату даних коштів). Також зазначеним актом встановлено, що відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, працівника попереджено про скорочення за 2 місяці до звільнення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання звільнення незаконним, зміну дати звільнення на 21.03.2019 року, суд виходив з того, що факту порушень з боку відповідача в частині підстав та порядку звільнення позивача не встановлено. Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленим, що згідно з даними ГУ ПФУ в м. Києві за листопад та грудень 2018 року відповідачем нараховано позивачу заробітну плату в розмірі по 4 000 грн., а тому, середньоденна зарплата позивача у листопаді - грудні 2018 року становила 266,67 грн. (4 000 грн. + 4 000 грн. : 30 робочих днів (враховуючи графік роботи позивача). Стягуючи середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки за період з 03.01.2019 року до 21.01.2019 року в розмірі 2 400,03 грн. (266,67 грн. х 9 робочих днів), суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем несвоєчасно видано трудову книжку ОСОБА_2 , затримка у видачі становила 9 робочих днів. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні позивача складає: з 03.01.2019 по 10.08.2020 (день ухвалення рішення по справі), 586 календарних днів, тобто 293 робочих днів (враховуючи графік роботи позивача), оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 266, 67 грн., то, відповідно до ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 78 134, 31 грн. (266,67 х 293). Стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу у зв`язку із несвоєчасною видачею трудової книжки та затримки розрахунку при звільненні спричинена моральна шкода у розмірі 1000 грн. Колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким рішенням суду, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до даних ГУ ПФУ в м. Києві за листопад та грудень 2018 року, відповідачем нараховано позивачу заробітну плату в розмірі по 4 000 грн. При цьому, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру його заробітної плати за листопад та грудень 2018 року зазначеної в позові, а саме 15 000 грн. та 33 000 грн. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився із середньомісячним заробітком позивача у 4000 грн. та середньоденним заробітком у розмірі 266, 67 грн. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , що його середньомісячна заробітна плата повинна розраховуватись із фактично отриманих ним сум - у листопаді 15000 грн., у грудні 33000 грн., оскільки ці доводи спростовуються вищезазначеними матеріалами справи. Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Наказом № 4 від 03.01.2019 року звільненому ОСОБА_5 нарахована вихідна допомога у розмірі 4000 грн., яка виплачена лише 18 листопада 2020 року, після рішення суду. У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд стягнув з ФОП ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 78 134, 31 грн., виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача та часу затримки розрахунку. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги відповідача, що судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не застосовано пропорційність, оскільки позовні вимоги задоволено частково (вихідна допомога в розмірі 4000 грн. (за позовом - 24000 грн.), середній заробіток за час вимушеного прогулу 2400,03 грн. (за позовом - 62000 грн.), моральну шкоду 1000 грн. (за позовом -15000 грн.), оскільки, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 чарвня 2019 року у справі № 761/9574/15ц, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Враховуючи конкретні обставини справи, строки затримки виплати позивачу усіх належних йому при звільненні сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 78 134, 31 грн. Також колегія суддів погоджується із частковим задоволенням позову в частині стягнення моральної шкоди. Відповідно до 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи, що відповідачем порушено трудове законодавство, а саме: не виплачено при звільненні вихідної допомоги, не видано у день звільнення трудову книжку, характер, тривалість та наслідки порушення, принцип розумності, виваженості та справедливостісуд першої інстанціїдійшов до правильного висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2400,03 грн. у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Оскільки ОСОБА_2 був звільнений 02 січня 2019 року, трудову книжку отримавлише 21 січня 2019 року, що свідчить про вину відповідача у затримці видачі трудової книжки, то суд правильно вважав, що є порушення вимог статті 235 КЗпП України. Однак, не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, з якою неодноразово погоджувався й Верховний Суд (зокрема, справа № 758/14834/15-ц, провадження № 61-18501св19). Тому цей правовий висновок є незмінним. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Таким чином, враховуючи, що більш тривале порушення трудових прав ОСОБА_2 викликане невиплатою всіх належних йому сум у день звільнення, тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2400 грн. 03 коп. підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нової постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2400 грн. 03 коп. скасувати, прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні данних позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 1 лютого 2021 року. Головуючий Судді