Постанова 4855 № 580/3537/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3537/20 Суддя (судді) першої інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби Українипро визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнути зі Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 378 587,44 гри. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своєчасно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та одноразову грошову допомогу при звільненні, тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби. Стягнуто з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 4846,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити частково, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції безпідставно застосовано суттєве зменшення присудженої до стягнення з відповідача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, оскільки оскаржуване судове рішення не відповідає дійсним обставинам даної справи та не відтворює дійсно понесених позивачем майнових втрат внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 22.06.2016 позивача наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №313-ос звільнено зі служби у запас. Згідно даного наказу, позивачу здійснюється виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повні 16 років служби. Згідно з платіжним дорученням від 24.06.2016 № 531 одноразову грошову допомогу при звільненні виплачено. 18.07.2020 позивач звернувся із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, листом на яку Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України від 28.07.2020 № Г-224/5875 повідомило, що додаткова відпустка за 2015, 2016 роки не надавалася, а компенсація буде здійснена після надходження фінансування. Листом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.08.2020 №11/Г-226-6032 поінформовано позивача, що грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки у сумі 6977,28грн. з урахуванням утриманого військового збору виплачена 30.07.2020 року. Вважаючи свої права порушеними внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, враховуючи принцип справедливості та співмірності, дійшов висновку про доцільність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 4846,64грн. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), яка, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 ст.117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції у прийнятому рішенні при визначенні належної до стягнення з відповідача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду невірно застосовано принцип справедливості та співмірності розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та безпідставно суттєво зменшено вказану суму. Колегія суддів зазначає, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Дані положення переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, - співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, про вірно що вірно зазначено судом першої інстанції із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постанов Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Так, із урахуванням наявної в матеріалах справи довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 25.09.2020№11/250 згідно з якою в квітні 2016 року заробітна плата склала 12042,96грн., в травні 2016 року - 5670,70грн., а середньомісячна заробітна плата - 8846,33грн., суд першої інстанції встановив, що розмір невиплачених при звільненні сум: одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 25747,79грн., затримка у виплаті 2 дні; компенсація щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки/2 днів затримка у виплаті 1026 робочих днів. Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 25747,7 9грн./16 (роки, за які нараховувалась виплата)/12=134,10грн./8846,33 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,01% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо одноразової грошової допомоги становить 2 дні, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (294,88грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 294,88грн.*2дні*0,01коефіцієн.) 5,89 грн. Виплата компенсації щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки в сумі 6977,28грн./2 (роки за які нараховувалась виплата)/2 (за 2016 рік)/12 = 145,36грн./8846,33 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,016% (від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки становить 1026 робочих днів, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (294,88грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить (294,88грн.*1026днів*0,016коефіцієн.) 4840,75грн. На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про доцільність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 4846,64грн. При цьому, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк