Постанова 4824 № 753/7186/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/223/2021 справа № 753/7186/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі: Суддя - доповідач: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області, постановленого суддею Ковальчук Л.М. 28 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, У С Т А Н О В И Л А : У квітні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з останнього аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно з дня пред`явлення до суду позову, до досягнення дитиною повноліття, та на утримання позивача в розмірі 10000 грн. щомісяця до досягнення сином ОСОБА_5 трирічного віку. ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, у якій просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 16,67 % всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно до повноліття сина ОСОБА_5 з дня пред`явлення позову до суду до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.04.2019 та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання до досягення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років в розмірі 1/8 частини заробітку, щомісячно, починаючи з 03.04.2019 і до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1536 грн. 80 коп. Не погоджуючись із рішенням суду, 30.10.2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, зустрічну позовну заяву повністю задовольнити, обґрунтовуючи тим, що рішення прийнято упереджено та односторонньо,, судом неповно досліджено обставини, які мають значення для справи, надано неправильну оцінку доказам та доводам, наданим сторонами по справі, що призвело до помилкової їх оцінки та ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам закону. Вказує, що суд не врахував матеріальне становище обох батьків, наявність на утриманні відповідача матері, передчасно прийняв рішення про стягнення аліментів на утримання дружини, розмір стягнутих аліментів на дитину значно перевищує необхідний для забезпечення гідного рівня розвитку та утримання, крім того, суд не взяв до уваги, що дитина не весь час проживає з матір`ю. Крім того, зазначає,що сума судових витрат позивача в суді першої інстанції є неспівмірною із складністю справи та наданими позивачу послугами, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності. У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, що викладені в ній. Позивач за основним позовом та її представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками записані позивач та відповідач. У ОСОБА_2 є інша дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Квітка Експрес» та ПП «Топ Сістемс», що підтверджується інформацією Міністерства юстиції України. Згідно з довідкою про доходи від 25.04.2019 № 2504 ОСОБА_2 за період з листопада 2018 року по квітень 2019 отримав доходу 378 000 грн. 00 коп., з яких утримано 73 710 грн. 00 коп. 21.10.2016 ОСОБА_3 звернулась до ТОВ «Анте Медіам» із заявою про надання соціальної відпустки з 09.12.2016. Наказом № 13-16/03 від 24.10.2016 ОСОБА_3 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ОСОБА_3 подала до ТОВ «Топ Сістемс» заяву про звільнення з посади директора з 23.04.2019 за станом здоров`я порядку ст.38 КЗпП. ОСОБА_3 є партнером Адвокатського об`єднання «Радолекс». Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2020 визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 . Доводи представника відповідача за основним позовом про те, що суд стягнув аліменти на підставі рішення про визначення місця проживання дитини , яке не вступило в законну силу , не може бути прийнято до уваги, оскільки судом встановлено, що дитина фактично проживає та перебуває на утриманні матері, а тому батько повинен брати участь в утриманні дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частинами 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Судом першої інстанції враховано, що відповідач має аліментні зобов`язання щодо дитини від першого шлюбу , а тому стягнув на утримання спільного сина сторін не 1\4 частину зі всіх видів доходів, а 1\6 частину з урахуванням інтересів іншої дитини відповідача. Відповідно до ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання існує незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Сімейним законодавством передбачено право дружини (матері дитини) на утримання чоловіком (батьком дитини) до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині (матері дитини) незалежно від цієї обставини. Таким чином, Визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, суд першої інстанції врахував, що відповідач має працездатний вік, має можливість сплачувати аліменти та дійшов правильного висновку, визначивши частку від заробітку відповідача в розмірі 1\8 частини його доходів, яка підлягає стягненню на утримання дружини до досягнення сином трьох років, оскільки, на думку колегії суддів, відповідач спроможний надавати їй таку допомогу. Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки судом встановлено, що дитина проживає із матір"ю, тому підстав для стягнення аліментів на утримання дитини на користь батька підстав не вбачається. Як вбачається із апеляційної скарги, апелянт ОСОБА_2 оскаржує рішення суду також в частині розміру стягнутих судових витрат на правову допомогу. Відповідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріалами справи установлено, що адвокат Ткач В.Д. згідно із договором про надання правової допомоги від 02 квітня 2019 року та розрахунком судових витрат (на професійну правничу допомогу) визначив свої витрати у розмірі 12 500,00 грн., з яких: первинна консультація складає 1000 грн., підготовка та складання позовної заяви складає 3000 грн., відповідь на заяву про затвердження мирової угоди - 500 грн., підготовка відзиву на зустрічну позовну заяву - 1000 грн., підготовка заперечення на клопотання про об`єднання справи одне провадження - 1000 грн., представництво та захист інтересів в суді у 4 судових засіданнях - 6000 грн. На підтвердження таких витрат в матеріалах справи містяться квитанції до прибуткового касового ордеру на загальну суму 12500 грн. 00 коп. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, зазначені позивачем на правничу допомогу є співмірними фактично вчиненими послугами адвоката. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 січня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: