Постанова 4812 № 490/1275/20

01.02.21 22-ц/812/365/21 Єдиний унікальний номер справи №490/1275/20 Провадження №22-ц/812/365/21 Головуючий в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 01 лютого 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника Миколаївської обласної прокуратури - Добрікової І.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні, за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 25 листопада 2020 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Гуденко О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Служби безпеки України у Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та утримання в місцях попереднього ув`язнення, в с т а н о в и л а: 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до Державної казначейської служби України, Управління Служби безпеки України у Миколаївській області, Прокуратури Миколаївської області вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним. 19 вересня 2015 року за місцем проживання позивача та в квартирі його матері було проведено обшуки і тоді ж він був затриманий працівниками правоохоронних органів. Наступного дня, а саме 20 вересня 2015 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Під час досудового розслідування до нього застосовувались запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою в період з 21 вересня 2015 року по 07 грудня 2015 року, та в період з 07 грудня 2015 року по 03 лютого 2016 року - нічний домашній арешт, а в подальшому - особисте зобов`язання. Таким чином, позивач був позбавлений волі та утримувався в умовах ІТТ та СІЗО м. Миколаєва з 19 вересня 2015 по 07 грудня 2015 року включно. Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення (справа № 490/10870/15). 23 січня 2019 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду, вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року залишено без змін. Не погоджуючись з вказаним, прокуратура Миколаївської області оскаржила в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду лише відносно ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року залишено в силі ухвалу апеляційного суду від 23 січня 2019 року. Посилаючись на те, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокуратури, йому спричинена моральна шкода, яка виражається в тому, що він більше 50 місяців і 9 днів знаходився під слідством та судом, з яких 30 перебував під вартою в місцях позбавлення волі, просив стягнути з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України, шляхом списання зі спеціального рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями досудового слідства, прокуратури і суду на свою користь 337 566 гривень 90 копійок. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 287 500 гривень. Не погодившись з вказаним рішенням, Миколаївська обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку, та просила змінити рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди виходячи з мінімального розміру, гарантованого ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», оскільки судом І інстанції не вірно враховано період перебування особи під слідством. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення суду 1 інстанції зміні, в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки, в цій частині, суд ухвалив його без точного додержанням норм матеріального й процесуального права. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що тривалість перебування позивача під слідством та судом була 50 місяців і 9 днів, під час яких позивач зазнав обмеження свободи пересування, обмеження у здійсненні права на працю та відпочинок, зазнавав втручання у особисте приватне життя, був протягом тривалого часу позбавлений волі та перебував у ІТТ та СІЗО м. Миколаєва, а також характеру пред`явленого обвинувачення, часу та зусиль, які необхідно було вжити для відновлення попереднього стану, та врахувавши вимоги розумності та справедливості, суд вважав можливим визначити компенсацію моральної шкоди у розмірі 287 500 гривень. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не у повній мірі погоджується з виписаними висновками суду І інстанції. Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави. На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає виписаному. Як вбачається з матеріалів справи, і встановлено судами, 19 вересня 2015 року за місцем проживання позивача та в квартирі його матері було проведено обшуки і тоді ж він був затриманий працівниками правоохоронних органів. Наступного дня, а саме 20 вересня 2015 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Під час досудового розслідування до нього застосовувались запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою в період з 21 вересня 2015 року по 07 грудня 2015 року, та в період з 07 грудня 2015 року по 03 лютого 2016 року - нічний домашній арешт, а в подальшому - особисте зобов`язання. Таким чином, позивач був позбавлений волі та утримувався в умовах ІТТ та СІЗО м. Миколаєва з 19 вересня 2015 по 07 грудня 2015 року включно. Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення ( справа № 490/10870/15) (а.с. 13-20). 23 січня 2019 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року залишено без змін (а.с. 21-29), а відповідно, вказаний вище вирок набрав законної сили. Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року, названі вище судові рішення залишено в силі (а.с. 30-33). За такого, можна зробити висновок, що ОСОБА_1 перебував під слідством з дня затримання, а саме з 19 вересня 2015 року по день набрання законної сили вироком про виправдання, а саме по 23 січня 2019 року, тобто 3 роки 4 місяці і 4 дні (1222 дні). Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України. За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди треба зазначити наступне. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону). Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди. Відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди. Вищевказане у повній мірі узгоджується з правовими позиціями викладеними в постановах Верховного Суду у справі за № 6-2203цс15 від 2 грудня 2015 року, №214/8526/15-ц від 26 червня 2018 року, №704/696/16 від 25 квітня 2019 року, №757/53996/17 від 18 жовтня 2019 року. Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет на 2020 рік» у 2020 році мінімальна заробітна плата складала - у місячному розмірі: з 1 січня 4 723 гривні. За такого, колегія суддів приходить до висновку , що ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з 19 вересня 2015 року по 23 січня 2019 р., тобто 3 роки 4 місяці 4 дні (1222 дні). Мінімальна заробітна плата на дату ухвалення рішення судом І інстанції складає 4 723 гривні, а, відповідно, сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди складає 189 752 гривні 16 копійок ((4723 х 12міс : 365 = 155,28 гривень в день; (155,28 х 1222 дня =189 752,16 гривень ). Оскільки суд першої інстанції, не вірно визначив період перебування ОСОБА_1 під слідством, включивши до нього і час касаційного розгляду справи, при тому, що виправдальний вирок набрав законної сили з моменту закінчення апеляційного провадження, внаслідок чого стягнув відшкодування у значно більшому розмірі, чим належало, то рішення суду І інстанції в цій частині підлягає зміні, а саме, шляхом зменшення суми відшкодування з 287 500 гривень до 189 752 гривні 16 копійок. При цьому наявність такої шкоди, як вже зазначалося вище, визнається та не заперечується й відповідачами, і які фактично заперечували лише щодо розміру її відшкодування. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2020 року змінити, зменшивши розмір грошової компенсації, стягуваної з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури з 287 500 гривень до 189 752 гривень 16 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина О.В. Локтіонова ___________________________________________________________________ Повний текст постанови складено 01 лютого 2021 року.