Постанова 4814 № 554/7650/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7650/20 Номер провадження 22-ц/814/128/21Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2020 року у складі судді Тімошенко Н. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення заробітної плати, в с т а н о в и в: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивовано тим, що з 03 вересня 1997 року вона працювала в Полтавському кооперативному коледжі Полтавської облспоживспілки, з 01 листопада 2005 року - на посаді бібліотекаря І категорії, з 02 липня 2011 року - завідуючою бібліотекою. Відповідно до наказу директора Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки від 17 травня 2018 року № 37-К звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. З 1 січня 2010 року по 17 травня 2018 року вона не отримувала заробітну плату в повному розмірі, оскільки Полтавський кооперативний коледж без попередження та офіційного наказу припинив проводити їй нарахування відповідно Галузевої угоди між правлінням Укоопспілки та президії ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2010-2012 роки та 2014-2016 роки та відповідних Колективних договорів розділу 2 «У сфері гарантій оплати праці» п. 2.9 надбавки на галузевому рівні за вислугу років працівникам споживчої кооперації щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу роботи у споживчій кооперації України. Тоді як, з 1 вересня 2007 року по 31 грудня 2009 року їй ця надбавка нараховувалась та виплачувалась в повному обсязі, що підтверджують розрахункові листи. Таким чином, у період з 01.01.2010 по 17.05.2018 їй не виплачено заробітну плату згідно Колективного договору в сумі 20 078,63 грн. Посилаючись на наведені у позовній заяві обставини, просила суд стягнути з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на її користь суму заробітної плати за вислугу років у споживчій кооперації працівникам Полтавського кооперативного коледжу 20 078,63 грн за вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків і зборів. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на користь ОСОБА_1 суму заробітної плати за вислугу років у споживчій кооперації працівникам Полтавського кооперативного коледжу - 20 078,63 грн (за вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків і зборів). Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, представник Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, винесеного без врахування всіх обставин справи та доказів, порушення норм процесуального і матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом неправильно надано правову оцінку положенням галузевої угоди між правлінням Укооспілки та президії ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2010-2012 роки та 2014-2016 роки та Колективних договорів (розділу 2 «У сфері гарантій оплати праці»). Пунктами 2.9 та 2.14 Колективного договору Полтавського кооперативного коледжу в редакції станом на 2013-2015 роки та 2015-2017 роки передбачено, що «виплата надбавок на галузевому рівні», зокрема, надбавка за вислугу років у споживчій кооперації, виплата інших видів доплат та надбавок, що передбачені Галузевою угодою, здійснюються при наявності коштів. Починаючи з січня 2010 року позивачу, як бібліотекарю 1 категорії, постійно підвищувався посадовий оклад та виплачувалися такі види виплат у складі заробітної плати, як вислуга років, надбавка за особливі умови роботи та індексація заробітної плати. Таким чином, розмір заробітної плати, яку отримувала позивач, повністю відповідає положенням частини 8 статті 6 Закону України «Про оплату праці». Оскільки ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах саме з навчальним закладом, а не з установами споживчої кооперації, відсутні правові підстави вважати наявність заборгованості у вигляді заробітної плати, так як надбавка за вислугу років не відноситься до категорії обов`язкових виплат як частина заробітної плати. Суд першої інстанції не звернув увагу також на той факт, що штатні розписи та кошториси Полтавського кооперативного коледжу не містять відомостей про наявність коштів за період 2010-2018 років на виплату надбавки за вислугу років у споживчій кооперації працівникам коледжу, що доводить безпідставність пред`явлення позовних вимог в цій частині, а надання судом оцінки посиланням ОСОБА_1 на виплати надбавки за вислугу років працівникам споживчої кооперації іншим колишнім працівникам відповідача, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , трудові правовідносини з якими ґрунтувались на підставі письмової трудової угоди (контракту), погодженого з засновником навчального закладу - Полтавською облспоживспілкою, що є відмінним від правовідносин сторін по справі, суперечить процесуальним нормам як неналежний спосіб доказування. Таким чином, твердження позивача ОСОБА_1 щодо наявності з боку Полтавського кооперативного коледжу заборгованості перед нею по заробітній платі у вигляді надбавки за вислугу років працівникам споживчої кооперації у розмірі 20 078,63 грн у зв`язку з невиконанням відповідачем п. 2.9. Колективного договору Полтавського кооперативного коледжу в редакції станом на 2013-2015 та 2015-2017 роки є неправомірним та не підтверджується належними та допустимими доказами. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 03.09.1997 позивач ОСОБА_1 прийнята на посаду лаборанта кабінету «Основ бізнесу та комерційної діяльності» до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки, наказ № 92-кд2 від 03.09.1997 (а.с. 20). Наказом № 45-к від 28.05.2002 ОСОБА_1 переведена на посаду бібліотекаря 2-ї категорії. 1 листопада 2005 року позивачу встановлено кваліфікаційну категорію бібліотекаря першої категорії. Наказом Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки № 54-к від 02.07.2011 ОСОБА_1 призначена на посаду завідуючої бібліотекою коледжу. Відповідно до наказу директора Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки від 17.05.2018 № 37-К ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 17 травня 2018 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував свій обов`язок щодо оплати праці позивача у визначеному законом розмірі, а тому недоплачені суми підлягають стягненню в судовому порядку. Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України, частиною першою статті 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Оскільки відповідно до статті 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування. Законом України «Про споживчу кооперацію» (стаття 14) встановлено, що споживчі товариства та їх спілки сприяють забезпеченню зайнятості населення шляхом створення робочих місць, розширення мережі підприємств, застосування гнучкого режиму праці, організації професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, передусім тих, які є членами споживчих товариств. Споживчі товариства, їх спілки та підпорядковані їм підприємства мають право наймати та звільняти працівників, у тому числі за контрактами, у випадках, передбачених законами України, самостійно встановлювати форми, системи і розміри оплати праці осіб, які працюють за наймом. Положеннями пункту 2.9. Колективного договору Полтавського кооперативного технікуму (який з 04.10.2016 перейменовано на Полтавський кооперативний коледж) на 2010-2012 роки, на 2013-2015 та на 2015-2017 роки встановлено виплату надбавок на галузевому рівні за вислугу років працівникам споживчої кооперації щомісячно у відсотках до посадового окладу (або заробітної плати, нарахованої за тарифними ставками, відрядними розцінками) залежно від стажу роботу у споживчі кооперації України: понад 10-15 років - 5%, 15-20 років - 15%, більше 20 років - 20%, при наявності власних коштів Аналогічну умову - наявність власних коштів для проведення виплати надбавок на галузевому рівні за вислугу років працівникам споживчої кооперації щомісячно у відсотках до посадового окладу (або заробітної плати, нарахованої за тарифними ставками, відрядними розцінками) містить й Галузева угода між правлінням Укоорпспілки та президії ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2010-2012 роки та на 2014-2016 роки, затверджена правлінням Центральної спілки споживчих товариств України Президії центрального комітету профспілки працівників споживчої кооперації 17.12.2009 та 30.01.2014 відповідно. При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказувала, що в період з 01.01.2010 по 17.05.2018 їй не виплачено заробітну плату згідно Колективного договору в сумі 20 078,63 грн та навела розрахунки, виходячи із затвердженого Колективними договорами розміру надбавки за вислугу років: з 01 січня 2010 року по 31 серпня 2012 року - 5% окладу, з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2017 року - 15% окладу, з 01 вересня 2017 року по 17 травня 2018 року - 20% окладу. Разом з тим, позивачем не доведено факту встановлення їй такої надбавки у спірний період та наявність у закладу власних коштів на виплату надбавки за вислугу років працівникам споживчої кооперації, що є умовою Колективного договору та предметом доказування по справі. Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За правилами статей 76, 77, 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на її користь 20 078,63 грн надбавки за вислугу років у споживчій кооперації працівникам Полтавського кооперативного коледжу, суд першої інстанції послався на неналежні та недопустимі докази - розрахункові листи працівників коледжу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та штатний розклад з 1 вересня 2015 року, які не містять інформації наявності у позивача права та відповідно виникнення у відповідача обов`язку на встановлення та виплату такої надбавки позивачеві, а висновки суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях, що не є належним способом доказування. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, витрати апелянта зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги підлягають компенсації за рахунок держави. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки - задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення заробітної плати відмовити. Судові витрати Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки, зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна