Постанова 4855 № 320/2569/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2569/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 21.09.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 з 02.01.2020 перейменована в Офіс Генерального прокурора, в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити позивачу виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 35 486,83 грн; - визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яку наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 з 02.01.2020 перейменовано в Офіс Генерального прокурора, щодо невиплати позивачу частини заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 20.11.2012 № 4352ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 14 242,86 грн; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити позивачу заробітну плату у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 20.11.2012 № 4352ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 14 242,86 грн; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в якості відповідальності за весь час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю не виплати позивачу при звільненні усіх належних виплат, а саме надбавки за класний чин та вихідної допомогу. Зазначає, що така не виплата частини заробітної плати зумовила зобов`язання відповідача здійснити виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні фактичного розрахунку. У відзиві на адміністративний позов відповідачем зазначено, що відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. Відповідач посилається на Закон України від 19.09.2019 № 113-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та внесені цим Законом до статті 40 КЗпП України доповнення, а саме, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Зауважує, що з 25.09.2019 скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин. Підстав для застосування до Офісу генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не має. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині щодо виплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належної вихідної допомоги, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин у справі. Свої доводи обґрунтовує тим, що у позивача наявне право на отримання вихідної допомоги при звільненні з роботи і, як наслідок, середнього заробітку за час затримки виплати належної вихідної допомоги. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 21.12.2019 наказом №2087ц позивача звільнено з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Згідно розрахункового листа за серпень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 7140, 00 грн; - надб. за ОВЗ 12396,00 грн; - вислуга прокурорів 2856,00 грн; - премія разова 3718,80 грн; - премія щомісячна 13635, 60 грн; - ідекс. доходів 355,24 грн; - відпустка 18011,64 грн; - всього нараховано 60512,64 грн (а.с.36). Згідно розрахункового листа за вересень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 3740,00 грн; - класний чин 800,00 грн; - надб. за ОВЗ 6036,00 грн; - вислуга прокурорів 1496,00 грн; - премія щомісячна 6639,60 грн; - ідекс. доходів 186,08 грн; всього нараховано 18897,68 грн (а.с.37). Згідно розрахункового листа за жовтень 2019 позивачу нараховано до виплати: - оклад 4868,18 грн; - надб. за ОВЗ 6815,45 грн; - вислуга прокурорів 1947,27 грн; - премія щомісячна 10223,18 грн; - ідекс. доходів 242,21 грн; - відпустка 18011,64 грн; всього нараховано 24096, 29 грн (а.с.38). Згідно розрахункового листа за грудень 2019 позивачу нараховано до виплати: - лікарняний 7278,25 грн; - лікарняний за рах. соцстраху. 8733,90 грн; - лікарняний за рах. Соцстраху 11645,20 грн; - оклад 6120,00 грн; - надб. за ОВЗ 8568,00 грн; - вислуга прокурорів 2448,00 грн; - премія щомісячна 44553,60 грн; - комп. за невикористану відпустку 84703,00 грн; - ідекс. доходів 318,19 грн; - відпустка 18011,64 грн; - всього нараховано 174368, 85 грн (а.с.40). Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набув права на її отримання та на отримання середнього заробітку за весь час затримки її виплати. Крім того, з моменту втрати чинності постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», якою встановлювалися класні чини працівникам прокуратури та регулювалася виплата доплати за класний чин, а саме з 25 вересня 2019 року нарахування та виплата заробітної плати прокурорів проводиться без врахування надбавки за класний чин. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, колегія суддів зазначає наступне. Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» були внесені зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генеральної прокурори України №2087ц від 21.12.2019 відповідно до статті 9, пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», позивача звільнено з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Тобто підстава звільнення позивача дозволяє в даному випадку застосувати приписи ст.44 КЗпП України. Як вбачається з довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №18-1416зп, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1650,55 грн, сума середньої заробітної плати складає 35486,83 грн. Таким чином, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку 35486,83 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Суд першої інстанції посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання. Проте слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Щодо посилання на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, то слід зазначити, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19. Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток в якості відповідальності за весь час затримки виплати належної вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо. Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 35486,83 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11. З цього приводу суд також зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Щодо інших позовних вимог, колегія суддів вказує, що апелянтом відмова у їх задоволенні не оскаржувалась. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі у розмірі середнього місячного заробітку 35486,83 грн. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 35486,83 грн. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення у розмірі 35486,83 грн (тридцять п`ять тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 83 коп). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 29.01.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма Н.В. Безименна Л.В. Бєлова