Постанова 4852 № 160/8862/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/8862/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (суддя Кадникова Г.В., м. Дніпро) у справі № 160/8862/19 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості, - встановив: У вересні 2019 року Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (далі - ДДУВС) звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі центрального органу влади - МВС України в особі його структурного підрозділу - ДДУВС, витрати, пов`язані з його утриманням у ДДУВС, у розмірі 34 331,47 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Вказане рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на його навчання з огляду на порушення ним умов контракту на здобуття освіти у ДДУВС. При цьому, суд першої інстанції вказав на безпідставність застосування у спірному випадку норм ч. 3 ст. 123 КАС України щодо залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду, посилаючись на те, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належності розгляду цього спору у порядку адміністративного судочинства не були оприлюднені, у зв`язку з чим останній не був обізнаний про необхідність звернення із цим позовом до адміністративного суду та звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, що у подальшому мало наслідком пропуск ним встановленого КАС України строку звернення до суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, оскільки на час його звернення до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з цими позовними вимогами вже існував висновок Великої Палати Верховного Суду про розгляд справ цієї категорії у порядку адміністративного судочинства. Також, будучи обізнаним про неналежність поданого ним до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська позову, позивач не звернувся до суду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України із заявою про залишення його позовної заяви без розгляду та не подав позов до належного суду з урахуванням позиції Верховного Суду. Разом із цим, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у цій справі містить твердження про дотримання позивачем строку звернення до суду, яке не має відповідного обґрунтування. По суті позовних вимог скаржник вказав на їх протиправність, оскільки законодавством України передбачено право громадян на безоплатне здобуття вищої освіти у вищих державних та комунальних закладах. Водночас, обов`язок громадян щодо трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання законодавством України не передбачений. Також, скаржник зазначив про ненадання позивачем в обґрунтування своєї позиції жодних належних та допустимих доказів. З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якій вказав на помилковість твердження скаржника щодо пропуску ДДУВС строку звернення до суду, оскільки на момент звернення до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська позивач не знав та не міг знати про зміну Верховним Судом позиції щодо належності розгляду цієї категорії справ в порядку адміністративного судочинства, зокрема, з тієї підстави, що вказана позиція була оприлюднена після звернення позивача до суду. Також, вже після звернення позивача до суду Верховним Судом була висловлена позиція щодо застосування до цієї категорії справ норм ч. 5 ст. 122 КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду із цим позовом. По суті позовних вимог позивач зазначив, що обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати витрати на навчання встановлений нормами ч. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію», а також положеннями п.п. 2.3.6, п. 3.1 Контракту № 2365, який був укладений останнім з ДДУВС. Розмір вказаних витрат підтверджено відповідною довідкою-розрахунком. Враховуючи зазначене, позивач вважає позовні вимоги правомірними та обґрунтованими, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив публічну службу - службу в органах внутрішніх справ України з 2016 по 2018. Відповідно до наказу ДДУВС від 05.08.2016 №168 ос ОСОБА_1 було зараховано курсантом першого курсу на денну форму навчання за державним замовленням та присвоєне спеціальне звання «рядовий поліції» (а.с. 9). 05.08.2016 на виконання вимог ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» між скаржником ДДУВС та ГУНП в Дніпропетровській області був укладений Контракт № 2365 про здобуття освіти у ДДУВС (а.с. 11). 07.08.2018 скаржник звернувся до керівництва ДДУВС з рапортом про відрахування з навчання та звільнення зі служби в Національній поліції (а.с. 12). Згідно з наказом ДДУВС від 09.08.2018 №166 ос скаржник був звільнений за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» та відрахований з навчання (а.с. 10). З огляду на це, враховуючи норми ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію», положення п.п. 2.3.6 п. 2.3, п. 3.1 Контракту № 2365, позивач звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у ДДУВС, що є предметом спору у межах цієї адміністративної справи. При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного. Вимоги апеляційної скарги мотивовані перш за все посиланням на факт пропущення позивачем строку звернення до суду із цим адміністративним позовом. Досліджуючи це питання, колегія суддів встановила наступне. Частиною 1 ст. 122 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч. 5 вказаної норми, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Матеріалами справи підтверджено, що скаржника було відраховано з навчання згідно наказу від 09.08.2018 № 166 ос (а.с. 10). Про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням за період навчання за державним замовленням у ДДУВС, ОСОБА_1 було повідомлено письмово, про що свідчить його особистий підпис від 10.08.2018 на відповідному повідомленні (а.с. 23). Сторонами не заперечується, що 11.12.2018 ДДУВС в порядку цивільного судочинства звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська із позовом про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням в ДДУВС. Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 04.03.2019 було відкрито провадження у цивільній справі № 208/8596/18 за позовною заявою ДДУВС (а.с. 76). Проте, ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.06.2019 провадження у цивільній справі № 208/8596/18 було закрито (а.с. 31, 32). Вказана ухвала суду мотивована тим, що спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. До вказаних висновків Заводський районний суд м. Дніпродзержинська дійшов з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.12.2018 у справі № 804/285/16, у якій остання відступила від висновків, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31.10.2018 у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів. Згідно інформації сайту Єдиний державний реєстр судових рішень, ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська було оприлюднено 15.07.2019. Згідно відбитку штемпеля вхідної кореспонденції ДДУВС на супровідному листі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська до ухвали від 06.06.2019 по справі № 208/8596/18, остання була отримана позивачем 12.08.2019 (вх. № 2651) (а.с. 30). Інших доказів вручення повного тексту судового рішення матеріали справи не містять. Враховуючи зазначене ДДУВС 11.09.2019 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із цим адміністративним позовом. Отже, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із дотриманням встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду, оскільки ухвала Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.06.2019 по справі № 208/8596/18 була отримана ним 12.08.2019, а до Дніпропетровського окружного адміністративного суду він звернувся 11.09.2019, тобто у останній день строку звернення. При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на те, що практику Великої Палати Верховного Суду щодо належності розгляду цієї категорії справ у порядку адміністративного судочинства було оприлюднено на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень до відкриття провадження у справі № 208/8596/18, у зв`язку з чим, позивач був обізнаний щодо її змісту та мав можливість звернутися до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська із заявою про залишення позовної заяви без розгляду та подати позовну заяву до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із дотриманням встановленого ст. 122 КАС України строку, оскільки можливість сторони по справі використовувати інформацію Єдиного державного реєстру є правом такої сторони, а не її обов`язком. Також, наявність такої практики у Єдиному державному реєстрі судових рішень не гарантує винесення судом того чи іншого судового рішення, оскільки кожне судове рішення має бути обґрунтовано тими доказами та обставини, що наявні у кожній окремій судовій справі. При цьому, колегією суддів враховано, що зі змісту ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.06.2019 по справі № 208/8596/18 вбачається, що вона була винесена у відкритому судовому засіданні за відсутності сторін (а.с. 31). Частиною 5 ст. 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Вищевказана ухвала від 06.06.2019 не містить дати складання повного її тексту та відомостей щодо оголошення у судовому засіданні лише її вступної та резолютивної частини. Отже, датою складання її повного тексту є 06.06.2019. Разом із цим, як вже було зазначено раніше, повний текст вказаної ухвали було оприлюднено на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень тільки 15.07.2019, тобто більше, ніж через місяць після її складання. Доказів направлення вказаної ухвали з дотриманням строку, встановленого ч. 5 ст. 251 ЦПК України, матеріали цієї справи не містять. Отже, у спірному випадку має місце порушення Заводським районним судом м. Дніпродзержинська встановленого процесуального строку, що мало наслідком порушення ДДУВС строку звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника, що відмітка позивача на супровідному листі не може вважатися належним та допустимим доказом, який підтверджує факт отримання ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.06.2019 по справі № 208/8596/18, оскільки воно є не обґрунтованим. Доказів на спростування факту отримання позивачем вказаної ухвали саме 12.08.2019 скаржником до суду не надано. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Отже, твердження скаржника про порушення позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим та таким, що не підтверджено матеріалами справи. Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування норм ч. 3 ст. 123 КАС України. Що стосується суті спору, колегія суддів зазначає наступне. Згідно положень п.2.3 Контракту №2365, особа зобов`язується виконати в повному обсязі освітньо-професійну програму підготовки «бакалавра» (пп.2.3.1) та, у разі дострокового розірвання Контракту чи звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання за підставами, передбаченими пунктом 3 цього Контракту, у місячний термін відшкодувати вищому навчальному закладу витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженою довідкою-розрахунком (пп.2.3.6). Підстави, порядок та механізм відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, визначено ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» та нормами Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 р. № 261 (надалі - Порядок). У ч.4 ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп.2, 4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Вказані обставини не мали місця у спірному випадку. Отже, твердження скаржника щодо відсутності нормативного обґрунтування позовних вимог не відповідає дійсності. Зі змісту наказу від 09.08.2018 № 166 ос вбачається, що скаржника було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. Скаржник не заперечує підписання Контракту №2365. Відтак, він обізнаний щодо умови відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі у місячний термін, у разі дострокового розірвання контракту чи звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання. А його підпис на Контракту № 2365 свідчить про його погодження з умовами Контракту. Підпунктом 4.1 Контракту №2365 визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням, продовольчим забезпеченням, речовим забезпеченням (в т.ч. послуги прання, прасування), медичним забезпеченням, оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, до яких належить, але перелік не є вичерпним: тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія. У наказі від 09.08.2018р. №166 о/с визначено суму витрат станом на 10.08.2018, що підлягає відшкодуванню, у розмірі 34'331грн. 74 коп. Факт ознайомлення зі змістом вказаного наказу скаржником не спростовано. Відомості про його оскарження до суду не надані. Отже, останній погодився з його змістом, зокрема, й щодо необхідності відшкодування витрат у розмірі 34 331,74 грн. Разом із цим, у добровільному порядку вказана сума скаржником у місячний термін, починаючи з 10.08.2018, не відшкодована. Підпунктом 4.4 Контракту №2365 визначено, що у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відшкодування ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у ДДУВС у сумі 34331,47грн. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 160/8862/19 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов